Які таємниці зберігає архів СБУ в Хмельницькому

У 2015 році з прийняттям закону "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" українці отримали доступ до раніше засекречених матеріалів. Відтак, не тільки історики й науковці, а кожен охочий може знайти інформацію про своїх рідних, що зазнали репресій, і дізнатися їхню долю. Найбільше в країні сховище таких документів — Галузевий державний архів Служби безпеки України. Та архів СБУ — це не тільки сховища у Києві. Такі архіви тимчасового зберігання є в кожному обласному центрі. Кореспонденти сайту "Є" побували в Хмельницькому обласному архіві СБУ і дізналися, що там зберігають, як він працює та як серед тисяч документів знайти потрібну справу.

Архівне сховище, до якого вдалося потрапити, - єдине відкрите лише для журналістів. А загалом тисячі справ лежать на стелажах у сховищах архіву, який займає понад 100 квадратних метрів. У світі архіви вимірюють по-різному, в Україні - одиницями зберігання. Таку одиницю складає один або кілька носіїв інформації - документи, накази, вироки, фотографії, речові докази та інше. В хмельницькому архіві таких одиниць зберігання налічується 20 тисяч.

Матеріали знаходяться в постійному опрацюванні, для того аби спростити пошуки. Фото:автора

«Переважну частину фондів складають архівні кримінальні справи, які порушувались органами державної безпеки за зраду батьківщини, за шпигунство, за контрреволюційну діяльність та антирадянську агітацію. Наразі в архіві зберігається близько 16 тисяч таких архівних одиниць зберігання. Це справи нереабілітованих та обґрунтовано засуджених судовими органами. В 90-х роках, з початком процесу реабілітації до державного архіву у Хмельницькій області передали 4 тисячі архівних матеріалів на реабілітованих осіб, засуджених не судовою владою, тобто так звані «двійки», «трійки», - розповідає керівник архівного підрозділу СБУ в Хмельницькій області Марина Горин.

В радянські часи справи, які розкривали таємниці, наприклад агентуру, або мали іншу цікаву чи історично важливу інформацію передавались в центральний архів КДБ. На сьогодні їх повернути не можливо.

Зараз справи теж мігрують, але все одно перебувають у відкритому доступі. Під час руху фондів велика кількість справ була передана в Галузевий державний архів СБУ та до державного архіву Хмельницької області. Серед них і ті, які постраждали під час подій під хмельницьким СБУ у лютому 2014 року. Тоді, під час ліквідації пожежі, приміщення архіву були затоплені.

Основна особливість архіву в Хмельницькому полягає в тому, що наша область була прикордонною, тому велика кількість матеріалів - це справи про порушення кордону, контрабанда, шпигунство та зрада батьківщини.

У самих справах можуть міститися і давніші документи, вилучені під час обшуків, та речові докази: особисті документи, посвідчення, метрики, інколи навіть особисті речі. Як розповідають в архіві, були випадки коли люди повертали особисті речі родини, що знаходились серед речових доказів справи.

За словами Марини Горин, матеріали, які зараз зберігаються в архіві, перебувають в постійному опрацюванні, для того аби спростити пошуки: «Наші співробітники постійно опрацьовують архівні документи та створюють довідкові апарати, розробляють тематичні класифікатори і наповнюють електронні бази. Наразі вже можна користуватися географічним покажчиком та алфавітною картотекою. Також завершується робота по створенню довідкового апарату за верствами населення: духівництво, військовослужбовці, інтелігенція та інші».

У справах можуть міститися документи, фотокартки та речі вилучені під час обшуків. Фото: автора

З моменту прийняття закону про реабілітацію жертв політичних репресій було значно ширше відкрито доступ до архівних справ нереабілітованих осіб. В процесі створення багатотомного видання «Реабілітовані історією» цей процес значно розширився, можливість ознайомитись зі справами стала набагато доступнішою. Однак, з моменту прийняття закону про доступ до архівів репресивних органів тоталітарного, комуністичних режимів 1917 – 1991 років доступ до архівів став загальнодоступним.

Проте реабілітація осіб, які незаконно постраждали від дій комуністичної тоталітарної системи, вперше розпочалася ще в Радянському Союзі. Володимир Скок колишній слідчий СБУ, почав працювати у 1980 році. Його робота почалась з розслідування архівних справ репресованих громадян, тоді процес реабілітації був складним і тривалим.

«Коли починалась моя робота як слідчого, у 80-х роках, ми займались процесами реабілітації громадян, які були репресовані в 30-40-х роках. Всі справи щодо репресованих зберігалися в архіві управління. Тоді була складна процедура реабілітації. Люди зверталися писали заяви, піднімались архівні справи і розпочинався процес їх перегляду. Ми повністю відновлювали слідство. Писали запити у всі архіви відносно репресованого, збирали докази і свідчення. Потім справу направляли до суду і він виносив рішення: реабілітувати чи ні. Відповідно до рішення оформлювались довідки і інші документи щодо цих громадян. Така процедура була до 1991 року», - розповідає Володимир Михайлович.

За його словами доводилось збирати багато свідчень, які не те щоб записувати, а просто чути було важко. Один з таких випадків пам’ятає досі: «В управління надійшла заява від Василя Панчини. Він працював в проскурівському райкомі партії секретарем. Так склалось, що всі керівники окружного райкому партії ВКПБ були репресовані, залишився лише цей Василь із секретарів. Одного дня йому подзвонив начальник проскурівського відділу НКВД і каже: «Ти на 24-у годину маєш бути у відділі, коли прийдеш я поясню навіщо». Розповідає, що коли прийшов - побачив представника прокуратури, профсоюзної організації та начальника відділу і з ним ще десяток співробітників. Василю кажуть - підеш з нами. Тоді відділ знаходився у приміщенні сучасного лялькового театру. Вони спустилися в підвал. Бачить, з камери виводять людину. Прокурор зачитує вирок. Потім співробітник дерев'яною довбнею б'є засудженого по голові, далі розстрілюють з пістолета, відтягують труп і виводять наступного... Так тоді на очах Василя Панчини розстріляли близько 40 осіб. Він, не витримавши такого, втратив свідомість, коли прийшов до тями його відправили додому».

На сьогодні, відповідними законодавчими актами, процедура реабілітації значно спрощена. За словами Володимира Михайловича до 1991 року розглядали до десятка таких справ за рік, сьогодні - тисячі.

Марина Горин розповідає, що всі матеріали, які зараз зберігаються в архіві, - це документи створені до 1991 року і вони відповідно до чинного законодавства, постійного зберігання, тобто, зберігатимуться вічно. Кожного дня до архіву надходять запити, у більшості випадків шукають інформацію про родичів.

«Громадяни звертаються з запитами щодня, це постійний процес. Зазвичай, шукають родичів. От сьогодні спілкувалася з представником з Білогірської селищної ради, там будуть встановлювати пам’ятник репресованим. Вони звернулися з проханням надати їм матеріали по переліку жителів окремих сіл, аби меморіал був історично правдивий і детально змістовний. Зараз ми будемо опрацьовувати їхній запит і надавати їм інформацію. Також іноземці звертаються часто, бо є велика кількість науковців за кордоном, які опрацьовують матеріали репресивних органів. Та з часом усі матеріали, які тут зберігаються будуть передані в Київ у Галузевий Державний архів Інституту Національної пам'яті. Тоді люди звертатимуться лише туди. Тому тим, хто хоче попрацювати з архівними документами, варто не баритись. Є можливість просканувати, сфотографувати, або зняти копії з матеріалів», - пояснює пані Марина.

Всі матеріали, які зараз зберігаються в архіві - це документи створені до 1991 року, які мають статус "постійного зберігання". Фото автора.

Архів, де зберігаються документи, знаходиться в будівлі СБУ, але до нього доступ відвідувачам закритий. Вони мають право перебувати тільки у приймальній кімнаті в інформаційно-довідковому залі, яка розташована у будівлі навпроти. Для того, аби отримати документи, які вас цікавлять потрібно написати запит.

В запиті потрібно вказати свої данні: прізвище, ім'я, по батькові та контакти, для того аби, з людиною зв’язатись або надіслати матеріали. Також варто вказати прізвище, по можливості ім'я по батькові та дату народження розшукуваної особи, або інші дані які знадобляться. Наприклад хронологічні межі і тематику. На сайті СБУ можна завантажити зразок запиту та використати його.

За законом, відповідь в архіві на заяву мають надати протягом 30 днів. Якщо ж інформації, яку запитують, немає у хмельницькому архіві, працівники зроблять запит у столичний архів і продовжають пошуки.

У відповіді повідомлять результати пошуку та запропонують зв’язатись, аби уточнити в якій формі ви хочете ознайомитись з документами. Якщо документ вже зацифрований, його можна отримати на електронну пошту. Якщо ж ні - потрібно прийти особисто.