ye-logo.v1.2
23 Вересня, 2019

Ікони у Меджибожі забороняли показувати дітям

Григорій ПОДІЛЬСЬКИЙ Історія 2634

Постійно діючу експозицію подільських ікон у Державному історико-культурному заповіднику «Межибіж» могли заборонити ще до її відкриття.

Що допомогло врятувати витвори мистецтва від забуття у музейних «загашниках», відомо лише одному Богу. А між тим, у 1983 році, коли у старовинній фортеці співробітники музею вирішили продемонструвати врятовані ікони подільських церков. Вони були майже впевнені, що така «вольність» для них просто так не минеться.

Одними із перших відвідувачів експозиції стали представники ЦК зі столиці

Як нині згадують сторожили заповідника, на початку 1980-ти років, коли навіть такого ліберального слова, як «перебудова» у лексиконі радянської людини ще не було, в Меджибожі група ентузіастів створила нечувану для глибинки річ – виставку ікон. Звісно, тоді подібні речі робилися на свій страх та ризик. Але живописні роботи та інші церковні атрибути, все ж таки, вирішено було розмістити в одному із залів. Звісно, новина одразу долетіла до «компетентних органів» і вже згодом до селища приїхали представники ЦК комсомолу з Києва. «Тоді вони уважно оглянули експозицію, - згадує провідний науковий співробітник ДІКЗ «Межибіж» Галина Медвейчук, - прослухали екскурсійний матеріал та вирішили… все залишити, як є».
Щоправда, дали одну настанову: дітям молодшого шкільного віку експозицію не показувати. Як розповідає Галина Кирилівна, тоді виставка наробила чимало галасу. Відвідувачів було повно, особливо молоді. Та ще більше було питань щодо біблійних сюжетів та святих, зображених на витворах початку ХХ-ХІХ століття. Людей цікавило усе пов’язане з релігією, до того ж, заборонене з церквою. «Ми тоді і самі, проводячи екскурсії, усе пояснити не могли, - ділиться пані Галина, - звісно що інколи доводилося щось домислювати, бо ж релігійну літературу фактично не вивчали. Та можна сказати, що саме з 1983 році Біблія стала для нас ще однією науковою книгою».

«Коли люди довідуються, що принесли до нас старовинну ікону, одразу її забирають»

Колекція ікон, яких у Меджибіжській фортеці разом із тими, що зберігаються у фондах, нараховує більше 60 старовинних екземплярів. Було б і ще більше, та частину собі забрав обласний краєзнавчий музей у часи роз’єднання цих двох музейних установ. Та й зараз, колекції, яку почали збирати ще у 1970-х роках в усіх куточках Хмельниччини, є чим похизуватися. Зокрема, двома величезними старовинними, іконами виконаними на жерсті. Одна з них, іконописця Новицького, була створена у 1904 році та має назву «Христос у Голгофському саду». За словами Галини Кирилівни, заповіднику пощастило отримати її та й лише завдяки розмірам: коли з церкви виносилася усе начиння, її ніхто не наважився приховати. Дивом вона збереглася та потрапила до музейного фонду. Чимало робіт до експозиції потрапили й завдяки тим, хто наважився у радянські часи зберігати православні святині вдома. Особливо цінними для колекції є ікони, написані на дереві, вони, між іншим, й складають основну частку діючої експозиції ДІКЗа. До речі, нові ікони у Меджибіжському музеї з’являлися завдяки численним експедиціям подільськими селами. Проте, приносили до заповідника ікони й самі люди. Раніше – більше. Були непоодинокі випадки, коли після експертизи власник ікони, довідавшись про її вік, відмовлявся з нею розлучатися.

На реставрацію ікон у Меджибожі не вистачає грошей

Ще одним цікавим експонатом музейної колекції є ікона «Цар слова», або, як її називають «Всевидящєє око». Унікальність цієї святині полягає в тому, що завдяки майстерності іконописця, створюється ефект того, що очі зображеного Ісуса Христа завжди будуть дивитися на відвідувача - в якому б кутку залу він не знаходився. «Це унікальна робота майстра ХІХ століття, - пояснює пані Галина. – До речі, доволі рідко було відомо авторство тієї чи іншої ікони. Вважалося, що той талант, який має іконописець, дарований йому Богом і що його рукою водить саме Господь». Між іншим, найстаріша ікона, яка зберігається на території фортеці датована ХVII століттям, як і переважна більшість святинь, вона потребує реставрації. Проте, для заповідника це «задоволення» не з дешевих та й роблять її лише у столиці. Хоча, нещодавно до ДІКЗ звернулися представники однієї з шкіл іконопису з обласного центру, пропонуючи свою допомогу у цьому питанні. Коли сучасні іконописці допоможуть врятувати роботи своїх колег минулих століть, поки невідомо. Та є надія, що святині дочекаються свого часу.

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую