Скляне ядро та ранньослов’янська кераміка: під час археологічного нагляду знайдені унікальні для Хмельницького артефакти

Хмельницькі науковці продовжують розкривати таємниці з давнього минулого нашого міста. Нещодавно Володимиру Захар’єву, археологу, старшому науковому співробітнику відділу охорони пам’яток історії та культури Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтв, випало розпочати археологічний нагляд за копанням котловану під забудову на вулиці Староміській (хоч офіційно ділянка рахується за адресою Камянецька 11. Відповідний договір про це уклали між установою та товариством з обмеженою відповідальністю «Гранат і к» В. Коцюба. Як розповів сайту «Є» пан Володимир, в процесі роботи він натрапив на чимало оригінальних знахідок, за якими можна зробити припущення, що раніше могло бути в цьому куточку Хмельницького. Одна із них – доволі несподівана і унікальна, як для нашого міста, адже належить до VI-VIII століття.

«Територія, про яку йде мова, розташована за межами первинного міста, започаткованого на останці між річками Плоскою і Ровом – так званим «Старим містом» (детальніше про давній Плоскирів, його заснування та оборонні укріплення ви можете почитати тут). Міський статус і можливості Магдебурського права приваблювали до Плоскирова нових ремісників, торговців, представників інших потрібних професій. Їм треба було десь жити. Тому плоскирівський староста Станіслав Влодек змушений був відвести під нові квартали частини орних полів на сусідньому східному останці. Зокрема, на початку XVII століття між нинішньою Староміською і Південним Бугом, Ровом і теперішньою вулицею Проскурівського підпілля. Я б назвав це «Новим містом». Щоб захистити поселенців від зовнішніх небезпек, феодалу довелося добряче витратитися. А саме: звести довкола окремі земляно-дерев’яні укріплення з оборонного рову та валу ще й встановити частокіл поміж бастіонів. Це й відображено на картах Гійома де Боплана 1648 і 1670 років, де чітко видно місцезнаходження, конфігурацію, оборонну міць та автономність нового об’єкта», – розповів Володимир Захар’єв.

Тут археолог натрапив на залишки житла ХІХ століття. Фото: надане Володимиром Захар'євим

Тож коли на цьому місці у квітні розпочали копати котлован, археолог й сподівався натрапити саме на цей оборонний рів, про який іде мова. Однак, як в процесі робіт показав переріз грунту, швидше за все той проходив далі – під нинішньою вулицею Староміська. Адже на початку XVIIІ століття цей рів виявився непотрібним: до «Нового міста» приєднали південну частину останця і за традицією обвели ровом та валом всю територію, що, до речі, зафіксовано на пізніших схем-планах. А старий поперечний рів елементарно зсипали побутовим сміттям та різним непотребом і перетворили на вулицю.

Втім, і знахідки у цьому розкопі не розчарували науковця. Адже, як зазначає Володимир Захар’єв, в міському і обласному краєзнавчих музеях практично немає артефактів з часів, коли місто звалося Плоскировом, тобто, до рубежу XVIIІ-ХІХ століть. І його дуже тішить, що завдяки взаєморозумінню з замовником будови фахівець з вивчення давнього минулого зміг долучитися до цих робіт. Каже, в результаті - місто відчутно збільшить кількість таких предметів у експозиціях та фондах музейних установ, а наука – почерпне інформацію, що схована у землі.

«Наразі тут вже розкопали ділянку довжиною 18 метрів, 5 метрів вшир та глибиною 5 метрів. Власне, верхній метровий шар – це все, що накопичилося тут у XX столітті. Нижче – на глибині близько 1,6 метра, я натрапив на залишки якоїсь спаленої конструкції. Оскільки у вертикальному розрізі виднілися обгоріла колода, глиняна обмазка та шматочки віконного скла, можна припустити, що то житло початку ХІХ століття. Відомо, що 1808 року місто вигоріло дотла. Але екскаватор оголив лише одну зі стінок будівлі, а більша частина поки що лежить під землею, тож не було інших датуючих матеріалів. Сподіваюся на них натрапити під час подальшого дослідження. А за два метри далі мені трапилися залишки конюшні, певно, середини ХІХ століття. Грунт там настільки просякнутий сечею коней, що вона надійно законсервувала навіть дерев’яну стружку, якою посипали долівку. Ледве вдавалося вдома відмивати руки, щоб позбуватися запаху, хоч і працював у рукавицях. Ось така романтика археологічних досліджень не таких вже й давніх культурних шарів у містах», – зауважує археолог.

Сліди сміттєвої ями XVIII - початку XIX століття. Фото: надане Володимиром Захар'євим

«А чи знаєте ви, що для археолога найцінніший скарб? – запитує Володимир Захар’єв. - Не повірите, але то звичайнісінький смітник. Звичайно, у переносному розумінні. Адже археологія вивчає матеріальні рештки діяльності людей, а туди викидають багато чого, що втрачало належну кондицію чи стало непотрібним. Саме на нього я й натрапив під конюшнею. На двометровій від сучасної поверхні глибині крім традиційних розтрощених кісток різних тварин, яєчних шкаралуп, обмазки печей, і дерев’яних кілків, якими, певно, притискали до стінок дошки смітника, я зібрав десятки фрагментів горщиків, тарілок, кахель – як без орнаменту так і орнаментованих, що характерні для XVIII – початку ХІХ століть, та навіть чималий уламок керамічної пательні. Навіть для мене, за сорок років у археології, стали дивиною фрагменти знайдених гутних скляних виробів: різноколірних келихів на високих та низьких ніжках, склянок, кухлів, шматків квадратних пляшок, хлібниць та віконниць. Усе це згодом люди зможуть споглядати в музеях».

Фрагменти скляного посуду з розкопу на Староміській. Фото: надане Володимиром Захар'євим

Але найбільше вразила археолога знайдена половина кулі із зеленого гутного скла. Виявилося, той фрагмент міг бути частиною… бойового ядра. Одного з тих, яким свого часу могли обстрілювати укріплення «Нового міста».

«Таким артефактом може похвалитися далеко не кожен музей. Це дуже рідкісна річ, – пояснює науковець. – За інформацією з наукових джерел, такі ядра та гранати використовувалися у Речі Посполитій практично від появи артилерії, бо там працювало багато скляних гут і їхнє виготовлення було набагато простішим та дешевшим, ніж металевих. Використовували їх при облогах міст та фортець. Було розроблено спеціальну технологію стрільби. Від удару дрібні скляні осколки розліталися врізнобіч і спричиняли важкі поранення оточуючим. На початку XVIII століття у деяких країнах скляні боєприпаси заборонили як надто небезпечну зброю».

Найбільше вразила археолога знайдена половина кулі із зеленого гутного скла. Фото: надане Володимиром Захар'євим

Далі на розкопі нижче 2-метрової позначки Володимир Захар’єв не зафіксував жодних слідів життєдіяльності людей. Тобто, культурного шару міста Плоскирова до 1700 року на цій ділянці не було. Що цілком логічно, бо, каже він, за фортифікаційною методикою перед укріпленнями міста мала були вільна від забудови смуга, щоб легше було знищувати ворогів, що нападали.

Знайдені уламки кераміки поповнять музей міста. Фото: надане Володимиром Захар'євим

«Тобто ті, хто скептично ставиться до зображень укріплень подільських міст на карті Боплана мають погодитися, що його інформація є хай не максимально, але переважно достовірною. Просто переважну більшість тих земляно-дерев’яних укріплень згодом знищено за непотрібністю і потребою простору для побудови жител. Отже, видовжене, оточене оборонним валом і ровом плоскирівське «Нове місто» лежало паралельно до Південного Бугу, а не до Рову, як це свого часу було зображено на гіпотетичній реконструкції Плоскирівського замку. У цьому місці східного останця не було і стаціонарних поселень попередніх часів. Хіба що якісь окремі втрачені артефакти чи їхні фрагменти. Як наприклад, шматок ліпного горщика VI-VIII століття, який я виявив на розкопі на глибині близько 4-х метрів», - розповідає Володимир Захар’єв.

Вже сама його знахідка, безперечно, сенсація для Хмельницького, зауважує археолог, який і дістав той давній шматок кераміки з-під ковша екскаватора.

«Я переконаний, що цей півторатисячолітній артефакт займе чільне місце у новозбудованому музеї міста, як свідок того, що у межах нашого міста на березі Амадоцього озера-болота люди жили значно раніше. А те що фрагмент не має слідів використання, свідчить, що посудину розбили одразу ж після виготовлення. Цілком можливо, що на останці була гончарна майстерня і поселення ранніх слов’ян...», – пояснює Володимир Захар’єв.

Фрагмент кераміки VI - VIII століття, який дістали з-під ковша екскаватора. Фото: надане Володимиром Захар'євим

Він і надалі здійснюватиме нагляд за земляними роботами на суміжних ділянках. Зазнаяає, що наразі, коли сучасна забудова з підвальними поверхами дійшла до історичної частини міста, археологічний нагляд надзвичайно важливий.

«Для тих, хто живе у давніх українських містах, може, і смішна та наполегливість і настирливість, з якою керівник обласного відділу охорони пам’яток історії та культури, член Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини Хмельницької області Сергій Шпаковський домагається у забудовників та хмельницької міської влади доступу до будівельних котлованів. Яка, мовляв, археологія, якщо місто засноване у Пізньому середньовіччі? Але на відміну від інших міст історія нашого дуже фрагментально відображена у архівах. А те, що є: або поверхневе або потребує ретельної перевірки. Тому єдине, що може дати хоч якусь наочну інформацію - це археологічний нагляд та стаціонарні розкопки», - каже пан Захар’єв.

«Якщо радянська влада лише продукувала розпливчаті проекти, на реалізацію яких, на щастя, не вистачило коштів, – каже науковець, – то тепер за кожним будівництвом стоять конкретні приватні підприємці, які щоб повернути вкладені кошти, доведуть задумане до кінця. Приклади – на березі того ж Південного Бугу... Дякувати Богу, поки за межами історичного ареалу Плоскирова 1431-1700 років. До речі, не знаю як так сталося, але у історико-архітектурний опорному плані чітко не визначено пам’ятко-охоронний статус найдавнішого мікрорайону нашого міста, хоч документ до затвердження готували, а фахівці. Щоправда, археологів нашого відділу до цього чомусь не залучали…»

Таким бачили майбутнє Старого і Нового міста радянські архітектори. Фото: надане Володимиром Захар'євим

Довідка від Володимира Захар’єва

Під час війни між поляками і українцями у середині XVII століття, плоскирівські укріплення «Нового міста» настільки сильно постраждали, що про них навіть не згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який побував тут 1671 року.

Подальша турецька окупаційна влада, якщо і сприяла відродженню, то лише замку на «Старому місті», бо потрібно було захищатися від польських сміливців, які час від часу дошкуляли залозі аж до самого укладення Карловицького миру 1699 року та повернення краю полякам.

Тобто, Поділля стало залюднюватися лише на початку наступного XVIIІ століття. Відроджувався і Плоскирів. Новий володар міста Томаш-Юзеф Замойський переселив сюди поляків-мазурів, які зайняли «острів», тобто, «Старе місто», що одразу ж нарекли по-своєму Кемпою. Євреї взяли в оренду територію в межах зображених Бопланом укріплень, а українцям, які продовжували займатися землеробством, адже Плоскирів, в основному, залишався аграрним, відвели ближчу до орних полів південну частину східного останця: від нинішньої Староміської до болотця, на місці якого тепер розташовуваний ТРЦ «Квартал» та бетонні монолітки.

Для безпеки мешкання довколо обох частин «Нового міста» викопали рова, із землі якого насипали вал та зміцнили частоколом. Його конфігурацію зображено на схем-планах кінця XVIIІ-початку ХІХ століть. Але татари вже не нападали, полякам вдалося силою подавити міжетнічні суперечки, відповідно, ніхто не наглядав за останньою оборонною спорудою Плоскирова і вона з роками занепала. Зате рів звів нанівець болотце, знизивши рівень води і остачно осушивши його.

Після переходу в 1793 році Поділля до Російської імперії нова влада вирішила перетворити місто у військовий форпост. Його інфраструктуру винесли за південну околицю. Однак реформаторів турбувала затисненість самого міста та й місцеве населення не надто підтримувало їхній задум. Тому виникають сумніви у випадковості потужної пожежі, що 1808 року майже вщент знищила Плоскирів, який вже встигли перейменувати у Проскурів.

Архітектори розробили схему нової, просторої забудови збільшеного у кілька разів міста, з паралельними рівними вулицями і компактними кварталами, що сприяло покращенню відводу дощових вод та наповненню міста свіжим повітрям. Проект затвердив імператор Олександр І. Відтак саме за ним стали забудовувати «Новий план». На схемі 1824 року квартал між теперішніми вулицями Кам’янецькою, Староміською, Соборною та Вайсера, значився Соборною площею. Отже, тоді там стояла дерев’яна православна церква, бо кам’яну церкву-ротонду тут звели і освятили аж у 1835-1837 роках. Земляні роботи зараз ведуться у північному секторі кварталу – периферійній території відносно церкви, та житлових будинків, що розташовувалися біля перетину Староміської та Соборною.Тому не дивно, що в котловані трапилися саме вищеперераховані об’єкти. Хоча попереду ще дві ділянки, а надія на щось цікавіше, краще та значиміше, як каже Володимир Захар’єв, як відомо, «помирає останньою»…