ye-logo.v1.2

Пересопницьке Євангеліє писали на Ізяславщині

Історія 7453
Фото: Батьківщина

Цього року йому виповнюється 455 років

Цей рік стане особливим для жителів с.Двірець Ізяславського району. Адже, виповнюється рівно 455 років з того дня, як почалося творення величної святині українського народу, книги, на якій складають присягу Президенти України, Двірецько–Пересопницького Євангелія.
Пересопницьке Євангеліє розпочали писати в серпні 1556 року монахи Свято-Троїцького монастиря. Творці Євангелія залишили у книзі інформацію, яка вказує на час та обставини написання книги та місця, де вона створювалась – Двірецький та Пересопницький монастирі. Пересопницьке Євангеліє – це рукописна книга великого розміру, фоліянт з 482-х аркушів, тобто 964-х сторінок, вагою понад 9 кг. Написана на пергаменті доброї якості, прекрасно збережена. Оправлена в дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом. Рукопис є одним з перших серед відомих дотепер перекладів Святого Письма українською літературно-писемною мовою середини XVI ст. За складом тексту це – четвероєвангеліє. Книга свого часу то зникала, то знову з’являлася, нею володіли різні історичні постаті, а наразі Євангеліє зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.Вернадського.
Як стверджують історики, переклад Євангелія на українську мову розпочато з ініціативи дружини князя Кузьми Івановича Заславського (Жеславського) Настасії Юріївни, яка походила з роду Гольшанських (Ольшанських), а потім під ім’ям Параскеви була ігуменею Двірецького монастиря, у якому й розпочалася робота над книгою.
Три легенди про Свято-Троїцький монастир
Ще при в’їзді у село нас зустрічає приміщення старого млина. Дивлячись на ці величаві споруди, які дихають старовиною й були свідками важливих подій, одразу спадає на думку, що візит буде цікавим та результативним. Затишний та маленький центр села. Привітний сільський голова Сергій Гайовий, на моє прохання: «Покажіть, будь ласка, місце, де стояв монастир», розводить руками і каже, що не знає. Мовляв приїжджало багато дослідників сивої давнини, істориків, археологів, та й представники ЗМІ увагою село свого часу не обділили, але точне місце, де Стояв Свято–Троїцький монастир не визначили. А от версії деякі озвучили…
Нашим екскурсоводом Двірцем та гідом у історію села став місцевий житель, дослідник рідного краю Ростислав Гайовий. Гостей він зустрів радо, бо ж ми не перші, хто звертається до нього з подібними проханнями. Одразу ж згадує, що має старовинну карту Двірця, де позначена і пивоварня, і стара церква. Ростислав Данилович провів нас до місця, де за однією з легенд, міг розташовуватися Свято–Троїцький монастир. Наразі тут лише руїни птахофабрики, а колись, якщо вірити карті, яку показує пан Гайовий, тут стояла пивоварня. Пізніше – кінний завод князя Сангушка. Наш екскурсовод запевняє, що у селі залишилися люди, які працювали на кінному заводі і пам’ятають князя Романа Сангушка. Про те, що місцина цікава зайвий раз говорити не слід. За кілька метрів, на пагорбі, напіврозвалені приміщення тракторного стану. Кажуть, що колись там проходила не одна битва, що саме тут розбив татарів Б.Хмельницький. Є і криниця з доброю прохолодною водою, очевидно, з неї по жолобах вода потрапляла у пивоварню та кінний завод.
На карті Ростислав Данилович показує квадратик з хрестиком. Ця будівля розташована поряд із пивоварнею. Припускають, що так позначений монастир. Подейкують, що під шарами землі зберігся фундамент, ширина стіни – до 70 см. До «Броварів» – так називають жителі Двірця цю місцину, колись вів дубовий ліс. Зараз розкинулася вулиця, яка носить назву «Дубова». Якщо припустити, що в давні часи монахи самі заробляли собі на життя і займалися різноманітними промислами, то цілком ймовірно, що біля Свято–Троїцького монастиря була броварня.
Згідно ще однієї версії, Свято–Троїцький монастир був побудований поблизу місцевої церкви. Перша церква у селі з’явилася у 1774 році на території кладовища. Піп Володимир Пекарський звів на могилі свого батька Степана каплицю. Люди добудували до каплиці церкву. З часом вона була розібрана і за часів окупації заново збудована, а у 60-х роках знову ліквідована. Відновили храм аж у 1995 році. Ростислав Данилович показує фундамент, який навіть бульдозер не зміг зруйнувати, неподалік від нової церкви. Ось саме наявність цього фундаменту наводить на думку, що монастир знаходився саме тут.
Згадує наш екскурсовод і про ікону «Десятницю». Свою назву вона отримала через те, що з’явилася на десяту п’ятницю після Великодня. Колись поблизу церкви була криниця і там являвся образ Божої Матері. Ікону забирали і в Білогородку, і в Залужжя, а вона все одно через деякий час поверталася на дно криниці. Тому і вирішили, що залишиться у місцевому храмі. Мій співрозмовник каже, що і священик сам дивувався, яким чином ікона поверталася назад.
Євангеліє – історична пам’ятка Білогірщини?
Двірецький сільський голова Сергій Гайовий розповідає, що вони готуються до святкування 455-ї річниці Пересопницького Євангелія. «Роботи попереду – непочатий край. Та вірю, що впораємося, і гарно відзначимо цю дату. Гостей очікуємо дуже багато. Плануємо встановити пам’ятний знак в центрі села».
Звісно, і нас на святкування, яке відбудеться у серпні цього року, запросили. Тож візьму на себе сміливість підсумувати, що потрібно провести чималу дослідницьку роботу, аби знайти ключик від скрині, у якій зберігаються таємниці нашої подільської землі.
А.ДЗИЦЮК.
Р.S. Усі історичні факти про Двірець записані і використані зі слів місцевого жителя, краєзнавця Р.Д. Гайового.
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую