Анатолій Остапенко: "Нічого не може бути в житті краще за театр"

У житті – жодного епатажу, навпаки дуже скромна й порядна людина, гарний сім’янин, чудовий батько і, як виявилось, уже дідусь.  Хоча виглядає набагато молодшим, адже у театрі ще грає ролі женихів. Театр – це його покликання, його доля. Хоча вона Анатолія Остапенка, провідного майстра сцени Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького, більше випробовувала на відданість обраному ремеслу, ніж пестила і допомагала. Однак той життєвий досвід, що набувався іноді з мозолями, перешкодами краще за підручники і майстер-класи нині допомагає Анатолію створювати будь-які образи на сцені.
Став актором завдяки… «Ревізору»
Народився Анатолій у невеличкому місті Токмак у Запорізькій області в сім’ї робітників. І батько, і мати працювали на дизелебудівному заводі й до театру жодного стосунку не мали, однак батько любив грати на мандоліні, гітарі. Будь-яке свято не минало без застільних співів. Перше знайомство хлопця з театральним мистецтвом відбулося у 7-му класі. Тоді для найкращих учнів, серед яких був також Толя, організували поїздку в Запорізький драматичний театр на виставу «Ревізор». Разом з однокласниками хлопчина спочатку сидів на балконі. Після другого акту половина «театралів» опинилася в автобусі, Анатолій, навпаки, зацікавившись, перебрався у партер, поближче до сцени та із захопленням спостерігав за грою акторів. Враження були настільки яскравими, приголомшливими, що запали хлопцю в душу і, повернувшись у Токмак, хлопець відразу записався у драмгуртки, які тільки були у місті: у Будинках піонерів та культури і в шкільний. Після закінчення школи у нього не було вагань з приводу вибору майбутньої професії. У 1979 році Остапенко вступив на акторський факультет у Дніпропетровське театральне училище. На випускних іспитах хлопця запримітив режисер Григорій Мельник, котрий приїхав з Хмельницького підбирати талановиту молодь. Так Анатолій опинився в обласному музично-драматичному театрі імені Петровського. Його першою роботою в театрі була роль Володі у виставі «Вічно живі» за п’єсою Віктора Розова. Анатолій згадує, що з цією популярною виставою вони об’їздили усю область, часто бували у Нетішині, виступали перед працівниками атомної станції. Вистав було багато: «Казка про чотирьох близнюків», «Кайдашева сім’я», «Фараони», «Сватання на Гончарівці», «Дай серцю волю, заведе в неволю». Роботи вистачало.
Ходив з кувалдою по залізничній колії заради власного житла
Поки був холостяком, мешкав у гуртожитку від заводу «Катіон», коли одружився з хмельничанкою Катериною, постало питання, де жити? Молода сім’я поневірялася то у готелі, то на зйомних квартирах. Треба було щось вирішувати й Анатолій разом з дружиною їдуть до його батьків у Токмак. Спочатку він планував знайти роботу у Дніпропетровську, але проблеми з житлом були й там. Зробивши декілька невдалих спроб, Анатолій влаштовується у Токмаку в Будинок культури керівником театрального гуртка і паралельно навчає дітей акторській майстерності у школі. Тепер він не лише чоловік, а й батько – у 1986 році народилася донька Тетянка, треба ще більше піклуватися про добробут сім’ї. Він не полишає надії отримати окреме житло: влаштовується директором Будинку культури у селі Кохане Токмакського району, де йому пообіцяли збудувати будинок. Будівництво розпочали і мрії про власне житло почали поступово матеріалізуватися, аж тут Анатолій отримує повістку з військкомату з наказом прибути у Запоріжжя на військову перепідготовку на 45 діб. Поки марширував, стріляв та бігав, будинок, призначений для Остапенка, віддали тренеру з конярства, твердо пообіцявши, що наступний буде вже точно для нього. Натомість у батьківській хаті ставало усім все тісніше, і старша сестра запропонувала Анатолію спробувати влаштуватися працювати на залізниці, там своїх працівників забезпечували житлом. Йому запропонували роботу монтера шляхів. Остапенко без коливань погоджується. З кувалдою по залізничній колії походив десь близько 5 місяців, а потім начальник підказав йому поїхати вчитися на машиніста у Калугу. Там він вчився 7 місяців до липня 1989 року і вдруге стає батьком. Народився син, якого назвали Олександром.
Тепер, коли Анатолій з гумором розповідає про свої поневіряння, ми весело сміємося, а тоді, звісно, було не до сміху: 27 років, двоє дітей, а у підсумку – ні улюбленої роботи, ні власного житла. На залізниці Остапенко працював до 1996 року машиністом на спеціальних машинах, ремонтуючи колію. І знову сюрприз. Наприкінці року спочатку «заморозили» будівництво, потім продали машини і відбулося скорочення, а машиніст Анатолій опинився на біржі.
З базару – назад у актори
Влітку 1997 року Анатолій із сім’єю приїхали до тещі у Хмельницький, вирішили походити по заводах, ЖЕКах у пошуках роботи з можливістю отримання житла. Анатолій погоджувався на будь-яку роботу від сантехника до двірника, але марно – вакансій не було. Натомість у ЖЕКу заводу «Нева» шукали головного бухгалтера. Швидко прийняли рішення, дружина Анатолія терміново оформила документи й приступила до роботи. Анатолій поки залишався з дітьми в Токмаку і збирав речі. Омріяне житло, нарешті, стало реальністю, коли вдалося отримати кімнату в гуртожитку готельного типу. Дружина працювала бухгалтером, а Анатолій подався на базар торгувати. Якось, зустрівшись з колишніми колегами і порадившись з ними, прийшов у театр дізнатися щодо роботи. Анатолія залюбки прийняли на посаду актора. Так наприкінці 1997 року відбулося повернення до акторської професії.
Комедії – його любов
Тепер, повернувшись на сцену, Анатолій Остапенко багато і плідно працює. Він задіяний майже у всіх виставах. Ті образи, які він створив на сцені, цікаві й незабутні: Антін Михайлович з вистави «Брехня», Кость з «Гріх і покаяння», Гриць («Сватав Гриць удовицю»), Маріс («Нічний сторож і праля»), Черевик («Сорочинський ярмарок»), Річард («Все в саду»). Його Карпо з «Кайдашевої сім’ї» добре запам’ятався глядачеві, адже цю роль актор зіграв близько 80 разів. А чого вартий його дивакуватий Мокій, горе-шанувальник рідної мови з вистави «Мина Мазайло». У виставі Робера Ламуре «Моя парижанка» Анатолій грає головного героя Жермена Віньйона - веселого авантюриста, який торгує уживаними автомобілями. Цей ловелас зустрічається відразу з чотирма жінками ще й чужими дружинами. У кожній ролі: головній чи другорядній, актор надає своїм героям особливого шарму й таких рис, що їхні образи запам’ятовуються.
На запитання, які ж ролі більше до вподоби, Анатолій відповів, що останнім часом від комедійних персонажів, які йому доводиться найчастіше грати, він отримує справжнє задоволення. Хоча раніше вважав, що комедія – не його коник. У творчому доробку актора понад 40 ролей, однак найкращі, за його переконанням, ще не зіграні.
Незабаром у театрі знову прем’єра – трагікомедія відомого українського драматурга Анатолія Крима «Квартет для двох». Поставив п’єсу молодий режисер Дмитро Гусаков. Анатолій Остапенко грає роль відомого колись композитора, котрий одного дня шокував свою дружину, з якою прожив не один рік у шлюбі, приголомшливою, на його думку, ідеєю – оселити у своїй квартирі молоду жінку, у яку він «палко» закоханий. Як відбуватимуться події й, чи вдасться героям розплутати любовний трикутник, подивимося 10 березня на прем’єрі у театрі.