Захоплення України із застосуванням ядерної зброї розглядалося Росією ще у 2008 році

Оригінал російською мовою можна прочитати тут

У соцмережах нині жваво обговорюють статтю шестирічної давності з «Російського журналу », видавцем якого був відомий кремлівський політтехнолог Гліб Павловський
Матеріал під назвою «Операція «Механічний апельсин» досить точно описує варіації розвитку окупації Криму. Але, що більш важливо, – план захоплення всієї України. Російські «друзі» дуже детально опрацювали всі можливі шляхи розвитку своєї окупації. Доходячи, правда, до маразму, плануючи навіть застосування ядерної зброї, касетних бомб та інших «примочок». Цікаво, що вже тоді однією з рушійних сил розглядалися «путінські туристи » і проросійські жителі південного сходу.
Наводимо ключові фрагменти «Операції « Механічний апельсин».
Переполох і сум'яття, викликані серією витоків інформації і прямих заяв вищого керівництва Росії з приводу долі України в разі продовження втягування країни в НАТО, показують, що Кремль на правильному шляху. (...)
Звичайно, вже неможливо запудрити мізки росіянам запізнілими посиланнями на «міжнародне право» і на те, що «Україна, як суверенна держава, вільна вирішувати, в які союзи її вступати». Дієвість цих закликів залишилася у минулому, в докосівському, доіракському світі. ...може статися, що в ситуації, що склалася, превентивне втручання буде не тільки більш ефективним, але і обійдеться набагато дешевше.
(...) Питання виникають, насамперед, до потенціалу російських збройних сил, до здатності їх командування спланувати, у випадку чого, необхідну операцію і втілити її в життя. Що взагалі може являти собою операція з визволення України і які шанси на її успіх?
Тут можливі варіанти. Залежно від розвитку політичного середовища сценарій силового втручання може проходити трьома основними шляхами. За найбільш обмеженого варіанту російські збройні сили можуть зайняти лише Кримський півострів. Такий сценарій імовірний, якщо керівництво України продовжить порушувати статті Великого Договору в частині, що стосується базування Чорноморського флоту. У такому випадку, заявивши про необхідність посилити охорону об'єктів, Росія проводить десантну операцію силами морської піхоти із заняття ключових елементів інфраструктури Криму: аеродромів, портів, дорожніх вузлів. Українські частини в Криму прямій атаці не піддаються, якщо тільки не чинять опір. Внаслідок коливань київського керівництва серйозний опір за такого сценарію виключений. Єдиною сухопутною силою, опір якої є очікуваним, є елітний український окремий батальйон морської піхоти військ берегової охорони України, розквартирований у Феодосії. Цим, втім, і обмежуються сили морської піхоти цієї держави. Ще можливі окремі перестрілки на морі і незначна стрільба по російських військових літаках.
Київ також не кидатиме на «звільнення» півострова війська, оголюючи інші напрямки, адже в Криму київська влада ніколи не користувалася навіть найменшою підтримкою і завжди утримувалася голою адміністративною силою. Крим для України - швидше, головний біль, якого «помаранчеві» поспішили б позбутися, якби тільки могли зробити це, не втративши обличчя і паралельно закріпивши свій контроль над іншою частиною України. У цьому випадку конфлікт із силової стадії швидко перейде в стадію політичної боротьби в міжнародних інститутах.
Надалі абсолютно передбачуваною є позитивна реакція російської більшості Кримської автономії, а також швидка переорієнтація місцевих еліт, якій «помаранчева» влада з Києва ніяк не зможе протидіяти. Якщо Росія не виведе свої війська з яких-небудь політичних причин, референдум про незалежність Кримської республіки, і подальше, ймовірно через кілька років, утворення союзу Криму з Росією або навіть входження до складу Росії, цілком можливі, якщо до того часу Москва визнає такий крок виправданим з точки зору політичної логіки.
Біло-блакитна Русь
При ширшому варіанті зоною втручання стає весь південний схід України, включаючи Крим, причорноморські території (Новоросія), Донбас, Харків, Дніпропетровськ. Це так звані «біло-блакитні», російськомовні території, населення яких стійко голосує проти русофобських партій. Етнічна самоідентифікація частини населення тут до кінця поки не визначена, однак практично все населення без винятку ставиться до Росії позитивно. Тут же зосереджена основна промисловість України, тісно інтегрована з російською промисловістю, особливо в сфері ВПК: все українське ракетобудування, заводи з виробництва турбін для АЕС, кораблів та авіації. (...)
На цій території розквартировані чималі сили української армії, загальна чисельність сухопутних військ якої налічує до 80 тисяч чоловік. Російським частинам і формуванням російськомовної міліції в цьому випадку можуть протистояти три танкові бригади, одна з яких розташована під Харковом, а інші можуть бути висунуті з районів Чернігова і Кривого Рогу. Враховуючи страх перед наступом на Київ, українська армія, швидше за все, не зможе виставити для відбиття російського наступу більше п'яти механізованих бригад.
Та ж доля спіткає і аеромобільні частини України: вони будуть підтягнуті до столиці замість того, щоб брати участь у бойових діях. Мова йде про наступні частини: 25-а окрема Дніпропетровська повітряно-десантна бригада, 95-а окрема аеромобільна бригада (Житомир), 80-й окремий аеромобільний полк (Львів). 79-а окрема аеромобільна бригада (Миколаїв), швидше за все, не встигне відступити і буде оточена в місці своєї дислокації. Три полки армійської авіації України не зможуть чинити серйозного опору діям 16-ї Повітряної армії ВПС РФ (Кубинка), а також доданим для посилення ударного угрупування окремим винищувальним авіаполкам 5-ї ( Урал ) та 6-ї (Сєвєроморськ) армій ВПС і ППО.
Операція може початися з розгрому українського флоту ударами з повітря і протикорабельними ракетами і захоплення місць його базування в Одесі, Очакові, Чорноморському, Новоозерному, Миколаєві, Євпаторії і Феодосії силами 810-го окремого полку, 882-го окремого десантно-штурмового батальйону і 382-го окремого батальйону морської піхоти Чорноморського флоту, за підтримки перекинутих повітрям з Тихоокеанського флоту чотирьох полків 55-ї дивізії морської піхоти (Владивосток). Окремий танковий батальйон морської піхоти Чорноморського флоту розумно було б переправити з Новоросійська на одеський плацдарм для розвитку успіху сил піхотних десантів.
Однак неможливо обмежити подібну операцію висадкою повітряного та морського десанту. Росія може залучити до операції сили ВДВ і морської піхоти. Але якщо українські танкові і механізовані частини з якихось причин чинитимуть опір, операція може невиправдано затягнутися. Тому було б логічним, якби дії десантів на першому етапі були підтримані ударом важкими сухопутними частинами силами до танкової дивізії на приморському напрямку з виходом до гирла Дніпра. А після форсування річки частиною наявних сил – з відсіканням української 79-ї окремої аеромобільної бригади від сухопутного угрупування УА, розташованої північніше – в районі Кривого Рогу і Білої Церкви. Остаточно метою руху моторизованих і танкових частин є вихід до кордонів Придністровської республіки біля Первомайська.
Запорукою швидкості і малих втрат тут служить ефективна розвідка, яку при бажанні неважко організувати, враховуючи дружній характер місцевого населення. Зокрема, занадто активне перекидання частин УА на південь, якби таке почалося, створило б загрозу форсування Дніпра, і в такому випадку стає вкрай рекомендованим попереджуючий повітряний удар по злітно-посадочних смугах аеродромів Херсона, Одеси та Миколаєва. До розм'якшення української ППО в такому разі довелося б залучати літаки тактичної авіації Чорноморського флоту з протирадіолокаційних ракетами.
Північніше, в районі Харкова і Дніпропетровська, дії десанту логічно підтримати частинами Московського військового округу. Тут головним завданням є швидке охоплення міст і оточення розрізнених частин української армії, які, будучи сформованими в основному з російськомовних, найімовірніше, не нададуть серйозного опору, якщо втратять сухопутний зв'язок з центром. Взагалі, головні бої з «помаранчевими» частинами, які зберегли вірність Києву, очікуються в районі Одеси і Миколаєва, оскільки для українських атлантистів і їхніх господарів найбільш цінним надбанням є вихід до Чорного моря.
На цій ділянці театру військових дій можна чекати і появи союзних «добровольчих» або навіть регулярних частин таких країн атлантичного блоку, як Польща та Румунія. У цьому випадку можна було б говорити про ескалацію конфлікту. Втім, Росії є чим відповісти на подібну ескалацію : формально не провокуючи НАТО на пряме втручання ударами по території натівських країн, Росія може почати дії проти суден цих країн в Чорному та Балтійському морях, наприклад, затримуючи та інтернуючи їх «до з'ясування всіх обставин». Такі дії не мали б прямої військової цінності, проте вони показали б рішучість Росії і ще більше налякали б такі країни, як Німеччина і Франція. Побоюючись бути в якийсь момент попри їхню волю замішаними в прямий конфлікт з Росією, останні зажадали б припинити втручання, а в найбільш сприятливому випадку міг би відбутися і прямий розкол НАТО, від якого Росія виграла б ще більше.
Втім, виходячи з потреб і можливостей російської економіки, Росії не варто затягувати вирішення конфлікту. На відміну від США в Іраку і Афганістані, Росія цілком здатна вирішити його переможно, не втягуючись у виснажливу, багаторічну боротьбу з етнічно чужим населенням.
Повернення «матері міст»
Третій варіант розвитку подій припускає, на додаток до заняття південного сходу, встановлення контролю над Києвом і центральними областями. Реалізація такого сценарію, природно, зажадає більш високої ціни, проте вона має свої переваги: Росія повертає собі контроль над найстарішим центром російської духовності і державності. Ясно, що такий сценарій стане імовірним тільки у випадку, якщо підросте загальна амбітність російської еліти, яка на даний момент залишається відносно невисокою порівняно з можливостями ракет.
У той момент, коли супротивна сторона зрозуміє, що метою наступу є Київ, напевно всі вірні «помаранчевому» керівництву сили будуть відведені до столиці і в разі чого всі основні бої розгорнуться на підступах до неї. У цьому випадку можлива крайня радикалізація дій з обох сторін. Метою сухопутних мобільних з'єднань і повітряних армій в такому разі стане якнайшивдше відрізати Київ від комунікацій, що зв'язують місто з західними областями, щоб не допустити заповнення міст танконебезпечною живою силою у вигляді західноукраїнського ополчення і затягування міських боїв. У районі Києва і північніше опір можуть надати частини 8-го армійського корпусу України, і особливо 1-а окрема гвардійська танкова бригада, яка раніше привернула увагу "помаранчевого" керівництва.
Демонстраційний повітряний ядерний удар у стратосфері в районі південної частини Прип'ятських боліт, виконаний вночі, надзвичайно допоміг би в цьому випадку. Він не завдав би істотного збитку, якщо не вважати виведення з ладу ліній електропередач і електричних приладів в радіусі 100 км. Зате його було би видно у Львові, який ненавидить «москалів», і навіть у Польщі. Він відразу протверезив би гарячі голови, ясно продемонструвавши неабияку рішучість Кремля.
Втім, політичні витрати такої демонстрації декому можуть здатися неприйнятними. В останньому випадку швидка мобілізація добровольців з числа російської молоді південного сходу могла б стати ефективною заміною ядерній зброї. З'явившись в районі столиці, такі формування навели б порядок набагато швидше за російську армію, якій залишилося б підтримувати високомотивовану піхоту своєю високоточною зброєю.

В якості додаткових заходів можна припустити атаки з повітря на транспортні вузли і райони концентрації ворога на захід від Києва із застосуванням касетних боєприпасів, боєприпасів об'ємного вибуху і білого фосфору. Не слід залишати без діла і артилеристів: з передмість Києва реактивні системи залпового вогню здатні контролювати територію в радіусі 90 км. Орієнтуючись на дані розвідки безпілотних літаючих апаратів, вони здатні без допомоги авіації зірвати підхід ворожих підкріплень до міста.
Особливе місце в операції займе блискавичне захоплення Київської Лаври і утримання її до прибуття основних сил. Частини спецпризначення, призначені для цієї операції, повинні бути готовими деякий час діяти в повному оточенні. У міру очищення столиці від залишків «помаранчевих» Москва зможе зосередитися на дипломатичному фронті, де і очікуються головні «бої». Очікується, що вони будуть нелегкими, проте у результаті міжнародне становище Москви тільки зміцнилося б, оскільки багатьом з тих, хто сумнівається, стало б зрозуміло, що з Росією краще дружити, ніж ворогувати.
Звичайно, у особливо впертих у своєму недружньому ставленні столицях почався би період деякого шоку, проте, коли температура відносин і без того наближена до абсолютного нуля, їй просто нікуди нижче впасти. Адже через глобалізацію найсильніші світові держави тепер залежать від Росії чи не меншою мірою, ніж Росія від них. У короткостроковій перспективі Росія надійно застрахована від прямого нападу наявністю стратегічних ядерних сил. Що стосується більш далеких перспектив, то вони залежать скоріше не від поведінки Росії, а від здатності її керівництва створити умови для утримання стратегічної стабільності. Жодна «гарна» поведінка Росії не убезпечує її від ворожих дій, коли американці вважатимуть створення свого протиракетного щита завершеним. Ну, а доти Росія має всі підстави бути самій собі суддею в ключових питаннях.

Повна версія