ye-logo.v1.2

“Сашко мав особливий дар — розумів людей”

Євромайдан 5400
Дмитра Скрипника
Фото: Дмитра Скрипника

Так родичі героя Небесної сотні Олександра Клітинського розповідають про нього.

Малий халамидник

Олександр — наймолодший у сім’ї, у нього залишилося двоє братів і сестра. А ще мати, яка виростила дітей без чоловіка, поставила на ноги. Думала, як колись одружуватиме сина, а натомість — навіть не бачила, як його хоронили. Кажуть, що це найстрашніше — коли батьки хоронять своїх дітей. А чи не страшніше — не знати, що твоя дитина вже кілька місяців спочиває в землі, і все ще чекати її повернення?

Олександр Клітинський виріс у селі Чернелівці Деражнянського району. Батька втратив у семирічному віці. Сестра Олександра Наталія Клітинська згадує, що в школі він був ще тим забіякою. Вчився не дуже добре, але й не зовсім погано. Проте вчителі хлопця любили, інколи бувало, що й оцінки підтягували, бо мав гарне почуття гумору. Вигадував неймовірні причини, чому не підготувався до уроку, чим смішив однокласників і педагогів. Усі пам’ятають його життєрадісним, усміхненим і дуже жвавим хлопчиком.

Не встиг покохати по-справжньому

Після школи Олександр навчався у Деражнянському професійному ліцеї. Спеціальність електрозварювальника, яку там здобув, так у житті Сашкові й не згодилася. Після закінчення ліцею хлопець працював на різних роботах, брався за першу-ліпшу можливість заробити хоч якусь копійку. Гроші потрібні були і для того, щоб лікуватися, адже Олександр хворів, мав проблеми зі шлунком. Пошуки роботи привели його до Києва в переломний для країни час. Хто ж знав, що замість пристойної роботи на хлопця у столиці чекала смерть...

Родичі згадують, що Олександр мав особливий дар: розумів людей з першого слова. Тому мав багато друзів. Він умів вислухати, не одна старенька бабуся-односельчанка після розмови з ним почувалася краще: за його жартами якось забувалося, що спина болить, що ноги ломить…

Олександр любив майструвати щось руками, ніколи не сидів на місці. А от другої половинки хлопець так і не встиг знайти. Хотів, щоб дівчина була чемною і порядною, хазяйновитою і не мала шкідливих звичок. Постійно нарікав, що сучасні дівчата курять, а йому це страшенно не подобалось.

На Майдан Сашко не збирався, але опинився в епіцентрі

Сестра Наталя згадує, що Олександр неоднозначно ставився до подій в Україні. Погоджувався, що зміни потрібні, але не вірив, що люди, які вийшли на Євромайдан, можуть щось змінити.

Сестра Наталя та мати Олександра Клітинського

Наталя каже, що він, їдучи до Києва, не збирався іти на Майдан, а може, мовчав, бо просто не хотів, щоб вони хвилювалися? Телефонував додому часто, але так і не зізнався, що перебуває в самому серці подій, казав, що Майдан від нього далеко, і йому нічого не загрожує. Як би там не було, а Сашко пішов на мітинг, і не сам, а з другом. Мабуть, хлопці пройнялися духом революції Гідності, вирішили стати частиною великих змін і разом з іншими протестувальниками боротись за краще майбутнє.
Товариш Сашка Ігор розповів, що з початку протестів і до 18 лютого той перебував у лавах Самооборони. Коли запалав Будинок профспілок, Олександр був на 7 поверсі. Він так і не зміг вибратися з полону вогню.

У Києві про нього пам’ятатимуть

З усіма почестями Олександра поховали на Аскольдовій могилі. А сім’я тоді ще чекала його повернення. Мати, брати і сестра з чоловіком, та маленькі племінники — Артур з Ангеліною, які так його любили. Аж у травні київські слідчі зателефонували їм і запропонували зробити аналіз ДНК, щоб встановити, чи обгоріле тіло з київського Будинку профспілок — тіло Клітинського. Олександра поховали ще 5 квітня, а лише 8 липня у Чернелівцях дізнались правду.

З’їздити на могилу до Олександра Клітинського рідні змогли тільки завдяки підтримці багатьох небайдужих. Морально і матеріально Клітинських підтримувала сільська рада і депутат обласної ради Валерій Яглінський, односельчани, київські волонтери. Наталії Клітинській важко змиритися зі смертю брата: «Якби не майдан, країну би давно продали Росії. Майдан змінив кожного українця. Але ми зовсім не хотіли, щоб він торкнувся нас так близько».

Півроку рідня Олександра не знала, де він і що з ним. Вірили, що повернеться, як сам казав, на свій День народження — 15 травня. Але не повернувся. І вже ніколи не повернеться. Його могила так і залишилась на Аскольдовій горі. Щоправда, вже не безіменна. Родичі загиблого час від часу навідуються до Києва на могилу. Це важко фінансово, а матері Галині Володимирівні — й фізично. Кажуть, хотіли перевезти труну додому, у рідне село, та передумали. Бо ж там, у столиці, вшанувати його пам’ять зможе більше людей. Там про нього пам’ятатимуть як про героя Небесної сотні.
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую