Життя після Майдану: операції, війна та «Бандерівський схрон»

Ігор Чернецький був одним із перших, хто в листопаді 2013 року вийшов у Хмельницькому на майдан Незалежності. Тоді ніхто навіть і гадки не мав, що Євромайдан переросте в Революцію Гідності. Юрист із Хмельницького – Ігор Чернецький, не зміг довго протестувати в рідному місті й 30 листопада вже був у Києві. Наприкінці ж лютого 2014 року отримав важке поранення, яке змінило його життя…

- Майдан для тебе почався в листопаді 2013-го. Потім ти поїхав на Майдан до Києва, де був до останнього. У ніч з 18 на 19 лютого 2014 року ти отримав поранення. Як все відбувалося?

- Після того, як усі рушили до Верховної Ради на Грушевського, на Європейській площі добре повоювали… Пляшок не було, то виливали пиво і наповнювали пляшки. Круті джипи привозили нам круте пиво, а ми його виливали, бо нам потрібні були порожні пляшки, оскільки все, що було знайдене на смітниках раніше, вже пішло у хід. Потім піднялися до Михайлівського собору, де влаштували шпиталь і туди звозили людей. Всі свої речі і запаси ми перевезли туди. У нас були генератори, які дали змогу працювати, медичне і продуктове забезпечення. Над нами свистали кулі. Треба було вирішувати, що робити далі. Не стояти ж і дивитися! Три групи пішли у розвідку. Дві групи пішли в обхід, а я і ще четверо хлопців пішли прямо. Неподалік рогу вулиць Великої Житомирської і Володимирської нас обстріляли. Думав, обійдеться. Але коли побачив свою ногу, зрозумів, що мене підстрелили. Так само і моїх хлопців. Нас кілька разів намагалися звідти витягти, однак при спробі це зробити вівся обстріл. Трохи над нами познущалися, руки поламали. Однак згодом дали можливість швидкій забрати нас.

- Ти отримав поранення, після якого у тебе було чимало операцій. Скільки?

- В Україні провели дві операції, потім ще три у Чехії. Окрема бригада робила операцію на руці, і окрема – на нозі, тобто дві операції одразу, так би мовити. Після повернення в Україну знову було дві операції на нозі й одна на руці. Тобто всього 8 операцій.

- Знаю, що на Майдані ти зустрів свою другу половинку. Як склалося ваше сімейне життя?

- 21 січня минуло три роки, як ми одружилися. У нас є донечка, у березні їй виповниться два роки. Ми разом з того часу, як познайомилися на Майдані у Києві.

Ігор Чернецький познайомився зі своєю майбутньої дружиною Наталією на столичному Майдані й 21 січня 2014 року вони одружилися. Фото з архіву подружжя.

- Майдан завершився і почалася війна…

- Та він не завершився. Майдан і досі триває, до його завершення ще далеко. Після втечі Януковича ми продовжуємо боротися за те, що тоді. Система не змінилася. Війна торкнулася мене з перших днів, велика частина моєї родини, брати і свояки, одразу поїхали на війну. Мій брат прикордонник одразу рвався на війну, писав рапорти про переведення в зону бойових дій. Дехто загинув… Війна продовжується.

- Ти не раз був на сході як волонтер, возив допомогу нашим воякам. Твоя дружина пише гарні ікони, які ви продаєте, щоб допомогти армії. Наскільки важко тобі бути в тилу, чи не тягне туди, на передову?

- Питання доволі риторичне… Я б волів бути краще там… Однак не знаю, де б я більше допоміг: чи там, чи тут, на цьому місці, і робив те, що я зараз роблю…Навички деякі маю, цілодобово думаю про війну, про хлопців, які там…

- Нині живеш на Івано-Франківщині. Відкрив «Бандерівський схрон». Поясни, що це? Чия була ідея?

- Ідея була моя, виникла давно, ще з моїми хлопцями з Михайлівської сотні. Почав цікавитися психологічною роботою з бійцями, яка взагалі не проводиться, тільки декларується. Почав працювати після ситуації в Дебальцево. Бачив стан хлопців, які до війни не вживали, були адекватні до подій, з яких виходили, і стан їх після прибуття на базу. Словами це не передати… Я почав завзято цікавитися цим питанням, шукати що, де і як. У Києві оренда дуже дорого. Проводимо роботу на широкому рівні. Частина організації працює в Києві, інша – на війну. Роботи вистачає. Хлопці повертаються назад, на війну. На Франківщині ми створюємо центр для учасників АТО та їхніх сімей. Декларуємо його як психологічний центр, однак маю ідею створити будинки ветеранів, де б кожен зміг знайти себе, відкрити у собі ті чи інші якості, продовжити життя у суспільстві, яке не змінилося, а змінилися хлопці після війни. Що б там не казали, а люди після війни змінюються на психологічному рівні, я на собі це відчув.

Ігор Чернецький - один із перших учасників Євромайдану в Хмельницькому. Фото 2013 року з архіву сайту "Є".

- Чим займаються ветерани АТО, які приїжджають у «Бандерівський схрон»?

- Усі заїзди чітко розписані. Робимо все, що завгодно. Це і робота психологів, і поїздки по музеях , і творчість, і медичні процедури, і приємний відпочинок у сауні, катання верхи. Всі 10 днів часу не гаємо. Ми робимо усе, аби людину відволікти від війни, побачити життя, яким воно є. Треба розуміти, що суспільство має змінитися, а не учасники і ветерани АТО. Саме вони дали нам можливість жити, натомість віддали за це свої здоров’я, а дехто і життя. Коли нема заїздів, ремонтуємо, будуємо, нещодавно прибудували великі санвузли, пральню, зробили косметичний ремонт будинку. Однак будинок старий, тому потребує капітального ремонту. Роботи багато. Почали будувати творчу майстерню, залили фундамент й зробили підвал (розмістимо там майстерню художню, з обробки дерева, гончарства, плануємо облаштувати соляну кімнату), завести власних коней для верхової їзди. Планів багато.

- Чому організував це саме на Франківщині, а не на Хмельниччині?

- Мене колись про це питав Саша Симчишин (нинішній міський голова Хмельницького – прим.авт.). Відповім не так, як йому в травні минулого року. Я роблю це, хоч би й на Франківщині. А от де ті, які можуть зробити подібні на Хмельниччині? Чому тільки я один? Це може робити будь хто, хто розуміє важливість цієї справи, хто хоче витягти хлопців з ями, до повноцінного життя. Але тоді я відповів так: найкращі туристичні місця в Україні – на Прикарпатті і в Криму. Оскільки Крим у нас «віджали», залишилася причорноморська и приазовська зона та Прикарпаття. Для багатьох воно асоціюється із відпочинком. Тому так. До того ж, моя дружина Наталка жила тут до Майдану, тут залишилося багато знайомих і друзів. Тут ми знайшли кілька місць, куди можна було приїжджати і відпочивати. Зокрема, у Клубівцях можна було вже заїжджати і жити. Згодом ми почали розбудовуватися і рухатися в тому напрямку, який запланували спочатку – трудотерапії.

- «Бандерівський схрон» буде розширюватися?

- Ми вже потроху розростаємося. Наразі по документах у нас два, а у березні, дай Боже, буде три центри. Моє бажання та бачення – хоча б 5 центрів на Франківщині, 1-2 на Закарпатті, само собою і на Хмельниччині. Однак бажання мало, потрібні однодумці, які готові підтримати цю ідею, працювати над її втіленням. На Хмельниччині підійшла б Дністровська територія,території Смотрича і Сатанова, прилегла територія до Волині, поближче до Шацьких озер. Непогано було б мати базу на морському узбережжі. Отже ідеї та бажання є, знання справи і готовність працювати теж, потрібна лише фінансова підтримка.

- Як вдалося зібрати кошти на «Бандерівський схрон»?

- Ну і ми зараз шукаємо гроші… Коли ж ми сюди приїхали, я мав близько 60-70 тисяч гривень. Частину коштів потрошки відкладав з тих, що йшли на допомогу армії, частина власних коштів з державної допомоги та частина з відкладеної пенсії. Це ті фінанси, з якими ми приїхали на Прикарпаття. Потім… «Фейсбук», допомагали друзі, знайомі з-за кордону. Потім отримав державну допомогу десь 70 тисяч, Наталка проводила чималу роботу, вкладала теж свої гроші. З миру по нитці збирали. Допомагали спонсори. Славутський фарфоровий комбінат виділив сантехніку (вмивальники, унітази), з Києва від однієї фірми отримали сантехнічні засоби (крани, бойлер, насосна станція тощо) на суму понад 50 тисяч гривень. На Прикарпатті допомагали будівельними матеріалами. Маю надію, що цього року буде так само. Але поки що тиша. Хочемо писати грант, шукаємо куди й кому. Ми писали, але всі грантодавці чомусь хочуть вже завершені проекти. Тому поки що працюємо. За кілька тижнів у нас почнуться постійні заїзди. Сподіваємося на гарні відгуки хлопців і з Божою допомогою у нас все вийде.

Якщо ви можете фінансово допомогти Ігорю Чернецькому втілити його ідеї в життя, надаємо реквізити його банківських карток:
гривні: 4149625808580813
долар: 4731185610883982
євро: 4731185610884006
«Приватбанк» для Ігоря Чернецького.