Про литовських амбалів, погане євро і російські санкції

Перед тим, як описувати наші пригоди і враження від Литви, двома словами хочу висловити захват пропускними пунктами на кордоні Білорусі і Литви. Так швидко в ЄС я ще не в’їжджав, обидва кордони ми проїхали менш ніж за 5 хвилин. Заздрю, нашим пунктам перетину вчитись і вчитись.

В Литву я в’їжджав, маючи про нею уявлення з декількарічного контакту з литовськими друзями під час навчання в Люблінському університеті. Ще тоді литовці здавались мені трішки іншими, тримались дещо відособлено (хоча, безумовно, життя в польському гуртожитку сильно з’єднувало усіх представників різних народів) і цікаво вживали дієслова: «Сергій, що ти сьогодні робивши?». Натомість з іншого боку якихось заздалегідь підготовлених стереотипів я взагалі не мав і не знав, чого очікувати, що ще підсилило моє бажання відвідати цю країну.

Литва – це невеличка балтійська країна з 5-ма мільйонами населення, тому проїхали її ми за 2 дні. Звісно, цього часу не вистачить на ретельне вивчення держави, але вражень було як на днів сім. Все почалося з литовської гостинності, оскільки перший же нічліг ми мали в шикарних умовах, на гарних ліжках, з душем і вечерею зі сніданком. Дякую моїй університетській подрузі за допомогу.

Перше ж місто, яке трапилось нам в Литві, виявилося не більше не менше, як столицею цієї держави – Вільнюсом. Саме місто ми мали нагоду оглянути наступного дня зранку, а в день прибуття ми, відпочиваючи в Вільнюсському Будинку Паломника, завели задушевні розмови з працівниками цього будинку, які з перших вуст коротко охарактеризували життя-буття литовців.

Пані Йоля, яка працює кухаркою, добре знає російську, польську і литовську, мала досить таки багато песимізму щодо ситуації в державі, а молодий хлопець, який працював на господарстві (на жаль, вилетіло з голови його незвичне литовське імя) навіть обмовився, що «в Литві зараз так погано через вас, українців» – і відразу ж виправився: «Ну, я маю на увазі не саме через українців, але через ситуацію, що склалася у вас і російські санкції, які сильно б’ють по нашій державі». Слово не горобець, але така обмовка мені дуже сподобалась, оскільки добре передала настрій, якшо не всіх литовців, то якоїсь її частини. Як згодом ми неодноразово переконались, Литва – одна з тих країн, яка дуже сильно потерпає від неоголошеної війни з Росією. Основними експортними позиціями було м'ясо та молоко, які в першу чергу заборонив до себе ввозити Великий Східний Сусід. Також з вуст того хлопця лунало нерозуміння, чому ми обрали до влади старих людей, і вкотре я пояснював, що тут він абсолютно правий. Уся вечірня розмова сплила за поїданням смачних домашніх тістечок пані Йолі і переконуванням литовців, що не все так погано, що ми боремось і нас чекає світле майбутнє.

Вільнюс – безумовно чудовий. Увесь ранок наступного дня ми з насолодою прогулювались центром міста, навідались до Ікони Матері Божої Остробрамської – головної католицької туристичної атракції Литви, насолоджувались велодоріжками. А на виїзді з міста запам’ятався цікавий епізод, коли біля супермаркету до нас підійшов місцевий амбал, який подивився на наш український прапорець, тріхи шось постояв, подумав (я вже почав молитись за збереження свого життя) і заявив: «Ви теж ненавидите тих клятих москалів?». В мене впала гора з плеч, і решта бесіди з ним пройшла в дружній атмосфері поливання брудом наших спільних східних сусідів.

Того самого дня ми приїхали в Каунас, друге за величиною місто. Там ми мали дуже незвичну місію – знайти старенького католицького священника-литовця, який 25 років прослужив настоятелем храму св. Ганни, що на Гречанах. Для місцевих католиків Вітаутас Меркес, без перебільшення, легендарна постать. Інформації про його місцезнаходження, а навіть про те, чи живий ще він взагалі, – не було, але українці мають добрі язики, які не тільки до Риму доводять. Пошуки тривали напрочуд мало і ми потрапили до Єзуїтського монастиря, де здивовані монахи повідомили, що отець Вітаутас живий і здоровий, і ми можемо його відвідати! Це було щось, 89-річний священник був настільки вражений нашим несподіваним візитом, що не хотів нас відпускати, і ми заночували прямо в сусідських монаших келіях. Незважаючи на свій вік, отець має ясний розум, гарне почуття гумору, ще сповідає в костелі і виголошує проповіді. А вже пізно ввечері інший монах почастував нас вечерею з живим місцевим пивом. Чудовий день.

Решта подорожі Литвою виявилась дуже непростою. Наступного дня, а Литву ми проїхали всього за 2 дні, ми виїхали на легендарну Via Baltika – центральну автомагістраль, якою їдуть вантажі з Європи в Росію. Стільки вантажівок на квадратний метр дороги я ще в житті не бачив, їхали одна за другою, а узбіччя для велосипедистів не було взагалі, тому тих 200 км, що ми проїхали того дня, можна сміливо множити на два.