Осквернителі...

 Та тільки-но розійшлись учасники мітингу біля Ангела Скорботи, як через дорогу, від приміщення колишньої в’язниці НКВС, де розмістився міськком хмельницьких комуністів, до пам’ятника направилась група людей з червоними прапорами. Підійшовши до Ангела, вони розгорнули два фотомонтажі із фотографіями замордованих людей і почали похапцем проводити мітинг. Виявляється, комуністи прийшли вшанувати пам’ять людей, яких замордували українські буржуазні націоналісти-бандерівці. У них був дозвіл провести цю акцію саме на Покрову і саме біля підніжжя Ангела Скорботи.
Як відомо, постав цей пам’ятник на місці страхітливих злочинів комуністичного режиму, який у своїй кровожерливості перевершив свого західного колегу — гітлерівський режим, неподалік від місця, де по-звірячому вбивали тисячі наших земляків. Бронзовий Ангел на ньому іде по похилій площині, немов би входить в земну твердь, щоб показати нині сущим той злочин і застерегти на майбутнє, бо ще є ідейні спадкоємці тих катів, яким не позичати ненависті до нашого народу, в яких нестримний патологічний потяг до розбрату і ворожнечі...
Як Божа кара насіла на наш народ ця братія, яка хоче і далі розпинати брата. На День Перемоги їх тягне зі своїми кривавими прапорами тільки у Львів, хоча Львів не був якоюсь особливою ареною бойових дій і полягло там не найбільше людей у роки Другої світової війни. Але львів’яни чи не найбільше відчули на собі криваву руку московського режиму. Та його спадкоємців сьогодні тягне не до каяття чи осуду комуністичних злодіянь — у них патологічний потяг досадити братові хоча б у такий спосіб. Адже вшанувати полеглих можна і в Харкові — там загинули і потрапили в полон сотні тисяч радянських воїнів. Не братолюбіє, а бажання хоч якось напакостити братові, бо вже ніяк не в змозі розіп’яти, є і в наших земляків — хмельницьких комуністів.
Люди, які позиціонують себе спадкоємцями КПРС і які мають у душах хоча б по крихті сумління, посміли б наблизитися до нашого Ангела Скорботи лише для щирого каяття. Все інше — блюзнірство, крайній цинізм і святотатство. Вони прийшли вшанувати жертви УПА. Тож їм я адресую лише один документ — лист до голови сільської ради на Тернопільщині колишнього енкаведиста Дмитра Карп’яка, вміщений в чернівецькій газеті “Час” (3 березня 2006 р.): “Я — колишній солдат спецгрупи НКВС, яка під маркою бандерівців у 1944-1945 роках організовувала масові вбивства невинних людей на Тернопільщині. Наша група позбавила життя не один десяток людей нібито за симпатії до совєтської влади. І нині, на схилі літ, стоячи над могилою, хочу висповідатись, розповісти, хто ж насправді організовував ці криваві акції. Мені і досі привиджаються нещасні, які просили у нас пощади, та пощади їм не було... Часто чую в снах крик чотирирічного хлопчика: “Не бий мого татка!” Він вирвався з рук нашого старшини, укусивши його за палець. Старшина вхопив хлопчика за ніжки і з усього маху вдарив об стінку головою... Я за той час розстріляв двох сестричок 10-12 років...”
Сьогодні вже відомо, що на територіях, охоплених збройною боротьбою українців проти гітлерівського і сталінського фашизму, діяло більше сотні переодягнених під воїнів УПА енкаведистських підрозділів, які займалися лише здійсненням вкрай страхітливих злочинів, котрі моторошно переповідати. Все це абсолютно не обходить наших хмельницьких комуністів, очі яких налиті ненавистю до всього українського. Десь їм, видно, стає легше на душі, коли вони йдуть оскверняти це святе місце, а їх патологічний потяг до осквернення наших могил важко збагнути, хоча і нічого дивного в цьому не бачу, бо багато з них ще вчора, живучи серед нас, заявляли, що голоду в 1932-1933-х також не було.
Позиція і вчинок хмельницьких комуністів не є результатом необізнаності. Не певен, чи до порозуміння привів би діалог. Адже звинувачення й оббріхування тих українців, які піднялися на визвольну боротьбу, не є їх винаходом. Це практика російського колоніального режиму впродовж усього нашого підневільного періоду.
Їх вчинок не вкладається у рамки людської етики і навіть в рамки так званої класової ненависті, на яку списувалося чимало злочинів, скоєних у різні часи комуністами. Мотивацію, думаю, варто шукати і в расовому світогляді, і в хамському бажанні всістися комусь на шию.
Пригадую, як в 2008 році на базі Уманського педагогічного університету ім. П.Тичини проходила наукова конференція, присвячена 240-й річниці повстання українців під проводом М.Залізняка та І.Гонти. Доповідачі — іноземці, освічені люди, висловлювали великі претензії до повстання селян-гайдамаків, бо ті, бачите, вчинили великий злочин: вбивали у себе вдома своїх гнобителів. Проте окупантів нищать усі народи світу, які піднімаються на боротьбу за своє визволення. Але чомусь лише українцям, на переконання цих доповідачів, цього робити не можна, їх доля — вірно служити гнобителям і проливати за них кров. І коли Українська повстанська армія на своїй споконвічній землі чинить опір окупантам, які несуть масові репресії, масові вбивства, колективізацію і голодомори, — це злочин. На моє переконання, таке ставлення до українців — це расизм.
Хоча серед учасників комуністичного мітингу біля Ангела були нібито й українці, тож які в них були мотиви паплюжити й оббріхувати бійців УПА? Хібащо, як писав Тарас Шевченко: “Дурний шию підставляє і не знає за що!”. У словесній перепалці біля пам’ятника хтось згадав про росіян, на що один із комуністів зауважив: “Вы что, забыли, что мы были одно целое?” Не забули. Якби ж то можна було забути! Пам’ятаємо, що Москві завжди було з руки розбити українців на дві групи і зіштовхнути лобами. Хтось із них ставав переможцем, а тоді Москва малими силами добивала цих переможців.
А українській владі така політика навіщо? Чи вона на 23-ому році відновленої української державності все ще слухається того “роду суєтного, проклятого”, який “розпинать, а не любить вчився брата”? Схоже, що так.
Вважаю, що цинізм хмельницьких комуністів зашкалює. А органи влади, які регулюють громадські акції і дають дозвіл на проведення, хіба не знають, чим для хмельничан є Ангел Скорботи? комуністи збираються проводити мітинг? Впевнений, що знають. То що, не могли відправити комуністичну акцію в інше місце? Могли. Мало того, зобов’язані були це зробити. Не зробили. Натомість звели, по суті, в одне місце, в один день і майже в той же час акцію державницьких організацій і відверту провокакцію комуністів. То, може, і влада на 23-ому році державності все ще прагне “розпинать, а не любить брата?”

Кузьма МАТВІЮК, колишній політв’язень