Новини читачів

Що варто знати про інфекційний мононуклеоз.
Інфекційний мононуклеоз гостре антропонозне вірусне захворювання, спричинене вірусом Епштейна Барр (ВЕБ, EBV). Термін мононуклеозоподібний синдром застосовують щодо недуг, які клінічно нагадують інфекційний мононуклеоз, проте мають відмінну етіологію (цитомегаловірусна інфекція, гострий ретровірусний синдром). Протягом 2019 року в Україні 5 467 людей захворіли на інфекційний мононуклеоз. Зокрема, 863 випадки зафіксували у жителів сільської місцевості, а 4 597 у дітей до 17 років.
Збудник інфекційного мононуклеозу ДНК-вмісний вірус родини Herpesviridae. Вірус має 2 варіанти (A і B, або 1 і 2). Обидва поширені та зумовлюють однакове захворювання. Збудник нестійкий у зовнішньому середовищі, швидко гине внаслідок висушування, під дією високої температури.
Джерело інфекції хвора або інфікована людина. Після первинного інфікування вірус періодично виділяється зі слиною протягом усього життя.
Інфікування відбувається через контакт зі слиною, наприклад поцілунок і забруднені слиною предмети: обмін шматочками їжі, пиття з однієї склянки чи пляшки. Інфікування також можливе через переливання крові, пересадку кісткового мозку чи органів.
Інкубаційний період триває від 30 до 50 днів.
Сприйнятливість населення до захворювання висока. Будь-які імунодефіцитні стани сприяють генералізації інфекції.
ІМ характеризується тріадою клінічних симптомів лихоманка, ангіна, гепатоспленомегалія та гематологічними змінами лейкоцитозом з атиповими мононуклеарами. Спочатку протягом 35 днів можуть спостерігатися продромальні явища у вигляді помірного головного болю, млявості. Потім зявляються основні клінічні вияви: лихоманка, біль у горлі, фарингіт, лімфоаденопатія, гепатоспленомегалія, гепатит, висип на шкірі. Лихоманка звичайно спостерігається впродовж 510 днів, але може утримуватися 2 тиж та більше. Температура тіла здебільшого підвищується до 3940 С, однак у хворих молодшого віку можлива субфебрильна або нормальна температура тіла. Біль у горлі типова ознака ІМ. Під час огляду ротоглотки завжди відзначається збільшення мигдаликів піднебіння та язичка внаслідок їх набряку. Іноді мигдалики настільки збільшені, що стикаються між собою. Через ураження носоглоткового мигдалика настає закладеність носа. Задня стінка глотки набрякла, гіперемована, зі збільшеними фолікулами (гранульозний фарингіт), укрита густим слизом. На мякому піднебінні у 25 % хворих на 517-й день хвороби зявляються петехії. У деяких хворих розвивається судомоподібний кашель. Важливою ознакою ІМ є лімфоаденопатія. Найхарактерніше збільшення шийних і особливо задньошийних лімфовузлів. Іноді спостерігається масивне збільшення медіастинальних лімфатичних вузлів, що призводить до утруднення дихання. При збільшенні мезентеріальних лімфовузлів зявляється гострий біль у животі. Лімфоаденопатія може тривати від кількох днів до кількох тижнів і навіть місяців. Спленомегалія розвивається приблизно у 50 % хворих. Збільшення селезінки спостерігається частіше на 23-му тижні захворювання. Гепатомегалія відзначається в переважної більшості хворих. Максимальних розмірів печінка досягає на 410-й день захворювання. Іноді зявляється помірна жовтяничність шкіри та склер, гіпербілірубінемія. Невелике збільшення активності трансаміназ у сироватці крові спостерігається у 7080 % хворих на ІМ. У 319 % хворих трапляється висип на шкірі, який частіше виникає в пацієнтів, що отримують ампіцилін. Він зявляється в розпалі захворювання, переважно на тулубі та руках, утримується декілька днів, за характером може бути плямистопапульозним (короподібним), дрібнокрапковим (скарлатиноподібним), еритематозним, уртикарним, геморагічним. На слизовій оболонці ротової порожнини зявляється енантема. При ІМ вражаються майже всі органи. Вирізняють вісцеральні форми з ураженням окремих органів (нервові, легеневі, серцеві, шлунково-кишкові, печінкові, ниркові). З боку нервової системи при ІМ трапляються випадки розвитку серозного менінгіту, енцефаліту, поліневриту (синдром ГійєнаБарре), мієліту, невриту черепних нервів, мозочкової атаксії, підгострого склерозувального паненцефаліту, психозу та лімфоми ЦНС.
У більшості випадків прогноз під час інфекційного мононуклеозу сприятливий. Водночас захворювання може зумовити небезпечні для життя ускладнення, зокрема:
обструкції верхніх дихальних шляхів;
розриви селезінки;
тяжкі тромбоцитопенії та гемолітичні анемії.
Лабораторна діагностика:
загальний аналіз крові;
імуноферментний аналіз (ІФА);
ПЛР-діагностика.
Профілактика інфекційного мононуклеозу полягає у тому, що хворих госпіталізують до інфекційного відділення або ізолюють вдома. Медичне спостереження за контактними особами з епідемічного осередку рекомендоване протягом 20 днів. Ефективність дезінфекції в осередку не доведена.
Особи, які недавно перенесли підтверджену ВЕБ-інфекцію або хворіли на мононуклеозоподібне захворювання, не повинні бути донорами крові та органів для трансплантації.
Рудан І.В. асистент кафедри внутрішньої медицини та інфекційних хвороб Буковинського державного медичного університету.