clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwaytSkypeWhatsappViberPhoneMail

Призер «Ігор нескорених»: «Я зумів перевершити самого себе»

Віктор Шинкарук - срібний призер ІГор нескорених

Віктор Шинкарук - срібний призер ІГор нескорених. Фото: з архіву Віктора Шинкарука

Хмельничанин Віктор Шинкарук розповів про те, як почав займатися плаванням, як вирішив взяти участь у змаганнях та про емоції, які вирували в Сіднеї.

Нещодавно українська збірна повернулась з Австралії, де завершились міжнародні змагання «Ігри нескорених». Цього разу військовослужбовцям вдалося перевершити попередній рекорд, завоювавши 20 медалей. Серед призерів - хмельничанин Віктор Шинкарук. Із Сіднею прикордонник привіз срібну нагороду, яку здобув у запливі на 50 метрів брасом. Із старшим викладачем Національної академії державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького вдалося поспілкуватися і нам.

- Пане Вікторе, розкажіть, з чого почалося Ваше захоплення спортом і як довго Ви займаєтесь плаванням?

- Я почав займатись плаванням у другому класі, після того, як батьки записали мене в цю секцію. Цим видом спорту займався професійно до закінчення школи. В 11-му класі я навіть досяг результату кандидата в майстри спорту. Але, вступивши в академію, професійне плавання закинув. Тоді почав займатися офіцерським триборством, брати участь у різних змаганнях, виконав норматив майстра спорту. Після випуску з академії я потрапив до Луганського прикордонного загону на посаду начальника фізичної підготовки і спорту. Тоді спорт супроводжував мене вже не як спортсмена, а як організатора. У 2014 році я отримав осколкове поранення ноги під час огляду місця обстрілу відділу прикордонної служби на Луганщині, пройшов лікування, реабілітацію. Хоч в ті роки я не займався спортом професійно, але постійно підтримував свою фізичну форму. Минулого року знову повернувся до занять з плавання і почав відновлювати свої сили в цьому спорті.

- Як Ви дізнались про «Ігри нескорених»?

- У 2017 році відбулося спільне засідання Міністерства оборони України і всіх силових структур щодо можливості участі у цих змаганнях. На ній був присутній тодішній начальник фізичної підготовки та спорту Державної прикордонної служби України. Він і запропонував мені спробувати свої сили. Я ознайомився з інформацією про змагання, ідея яких мені дуже сподобалась, переглянув результати минулих років. Оцінивши виступи учасників, зрозумів, що мої результати в школі були хорошими і я міг би претендувати на призові місця. Тому у 2017 році вирішив пройти тестування і взяти участь у національному відборі. Так я потрапив до складу української збірної із 30 учасників. Згодом усіх розподілили на 15 основних і 15 запасних. Я потрапив до резерву, тому вирушив до Торонто, щоб підтримувати наших спортсменів, спостерігати за суперниками і набиратися досвіду. Цього року я пройшов таку ж процедуру. Але тепер у плаванні на дистанції 50 метрів брасом мені не було рівних. Тому мене зарахували до основного складу збірної України.

- Як готувались до змагань?

- Звісно, для того, щоб показати високий результат, потрібно пройти довгий шлях підготовки. Він тривав півроку, з нами працювали професійні тренери, спортсмени, рекордсмени України, щоб ми оволоділи технікою і досягли максимального результату ще до виїзду на змагання. За півроку тренувань мені вдалося досягти свого особистого рекорду, який я встановив ще у школі.

- Хто був Вашим головним суперником і наскільки важко було виборювати перемогу?

- На цій дистанції (50 метрів брасом) було близько 40 учасників. Після кваліфікаційного запливу, який відбувся напередодні змагання, пройшли до фіналу десять спортсменів. Більшість учасників були австралійцями. Вони досить хороші плавці, тому були основними конкурентами для українців. Серед них був один найсильніший - Том Фостер. З ним боролись наші плавці на дистанції 50 і 100 метрів вільним стилем, але поступились йому. На дистанції 50 метрів брасом він випередив мене лише на дві десяті частки секунди.

- Чому, на Вашу думку, Ви поступилися австралійцю?

- Пізніше, переглядаючи відео запливу, я побачив, що просто програв торканням. Він витягнув руки вперед і таким чином мене обігнав. Але це змагання, тут все вирішують долі секунди, і на результат впливає навіть те, що ти зранку їв, коли розминався і як підійшов до старту.

- Якими були Ваші емоції після запливу?

- Я був налаштований на перемогу, тому коли зрозумів, що це друге місце, розчарувався. Але коли побачив свій результат, заспокоївся, адже 32,7 секунди - мій особистий рекорд на цій дистанції. Я зумів перевершити самого себе, але, на жаль, цього не вистачило, щоб здобути «золото». Проте сама ідея цих змагань полягає не в завоюванні медалей, а реабілітації завдяки спорту і спілкуванні з іншими учасниками. Як каже засновник «Ігор нескорених» принц Гаррі, це можливість показати людям, які повернулися з війни і втратили там частину себе, що на цьому життя не закінчується.

Спілкувалася Надія ГЕЙЧУК.

Цей матеріал був опублікований в «Сімейній газеті», яку можна передплатити на сайті «Є».

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментувати:
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 11.12.2018
купівля
продаж
Міжбанк
$
27.72
27.74
31.62
31.64

Архів новин

<<Грудень 2018>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
     1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31