200-річна груша на Старокостянтинівщині — одна із найдавніших в Україні

 Розлоге дерево заввишки у 12 метрів на висоті півтора метри має подвійний стовбур та п’ять метрів в охопленні. Росте дерево біля школи, про його цінність розповідає пам’ятна табличка.
Груша звичайна, або як її називають у селі — дичка, досягла віку у майже 200 років. Неподалік від груші стоїть ще одне дерево-старожил — 300-річна липа “Веселий джміль”, але для липи такій вік — менша дивина.
Хто і за яких обставинах посадив ці дерева, у селі не пам’ятають. Та й не то що історичних свідчень, навіть жодних легенд не збереглося.
“Я ходила по селу, запитувала у старих людей, ніхто не знає історію дерев. Щоправда, усі у селі пишаються нашими деревами та шанують їх, - розповідає директор Підгірнянського НВК Галина Соколовська. - Розповідають, біля них стояла церква, яку знесли у 30-х роках. А дерева пережили і революцію, і війну, і ніщо їм не зашкодило”.
Відомими на всю Україну підгірнянські дерева стали після того, як учениці НВК Марія Яцик та Вікторія Кравчук під керівництвом вчительки біології Олени Гальченко взяли участь у всеукраїнському конкурсі “Збережемо стародавні дерева” і стали його призерами.
“У нас діє гурток “Юні екологи”. Ми дослідили та описали ці дерева, обґрунтували доцільність оголошення їх пам’ятками природи місцевого значення”, - розповідає вчителька Олена Гальченко.
Тепер інформація про дерева поширюється селом: діти розповідають батькам, ті — сусідам і знайомим. Біля дерев поставили таблички, планують огородити їх.
“Старокостянтинівська груша” (таку власну назву має дерево) досі плодоносить, восени уся земля під нею усипана дрібними терпкими плодами. “Діти бігають за грушками на перервах, люблять їх їсти”, - каже пані Галина.
І додає наостанок, що старі липи ростуть у селі і біля лікарні, а у сусідньому селі Самчинці є ціла липова алея.
До речі, нещодавно “Старокостянтинівську грушу” та липу “Веселий джміль” включили до заповідного фонду області та визнали пам’ятками природи місцевого значення.