Книга життя ще не дописана

 Натруджені мозолясті руки, глибокі зморшки на обличчі, стомлений журливий погляд… Доля не балувала жінку. Довелося пережити голодомори, війну, розруху, перебудову. Далися взнаки і особисті випробування долі.
У три роки ювілярка залишилася без мами. У багатодітній родині зростало 9 дітей. Килина Капинос була наймолодшою. Від двох мачух не отримала материнської ласки та ніжності, душевного тепла та напутніх порад. Нині з величезної її родини немає живих вже нікого – вона одна довгожителька роду. Килина Пилипівна наразі має гарну пам'ять, підтримує розмову, але вік дається взнаки: вона погано чує і бачить.
– Хоч матері й видніються лише розмиті силуети чи предмети, та час визначить точно, орієнтуючись по сонцю навіть за вікном. Їсть вона сама. До речі, майже не вживає купованих продуктів, може іноді посмакувати тюлькою чи оселедцем, печивом, а ковбас, сирів, консервів, напівфабрикатів не їсть, – розказує Федір Герда, син ювілярки. А от влітку любить посмакувати морозивом.
– Працювала в колгоспі у рільничій бригаді та ланковою. Любила співати, їдучи на роботу та назад – як заспіваємо разом з жінками. Намагалася ні з ким не конфліктувати, перед пенсією була нянею в дитсадку, – розказує ювілярка. – Нині майже весь час згадую всі події життя, людей, бо що залишається робити, коли зір і слух підводять?
– Мама не п’є пігулок, визнає лише народні методи лікування. Біля неї постійно є оцет, яким вона розтирає ноги, – продовжує Федір Федорович. Каже, прокидається старенька зі сходом сонця – до шостої ранку. А до сну готується близько 20-ї.
Як сьогодні старенька пам’ятає події голодомору. Ці страшні роки забрали в неї брата Афанасія.
– Люди тоді їли кашку з акації. У колгоспі шеретували просо, а з його полови пекли млинці. Хоч і зовсім бридкі були на смак, та вибору не було. Люди йшли, просто на дорозі падали і вмирали. На кладовищі була яма, в неї возили людей підводою. Ми, було, йдемо на роботу, заходимо до тієї ями, а вони там лежать насипом. Слабких людей, які вже не вставали, живцем забирали на підводу та вкидали в яму разом з мертвими. Колоски збирати не можна було, бо ганяли, – пригадує Килина Пимонівна.
Наразі ювілярка живе в гарній родині із сином та невісткою. До речі, син у старенької один. Бабусю регулярно відвідують двоє онуків зі своїми родинами, вона завжди цікавиться справами навіть найменших з сімейства – правнука Дмитра та правнучки Ані.
Оригінального рецепта секрету довголіття у старенької немає, але нинішньому поколінню жінка радить більше фізично працювати, харчуватися домашніми продуктами та менше вживати медичні препарати.
Килина Капинос єдина столітня ювілярка у селі за останні кілька десятків років. Принаймні, у сільській раді не пригадують недавніх столітніх мешканців Бабичівки.
Привітати цьогорічну ювілярку приходило керівництво району та села, але, каже, найголовніше – вся родина зібралася разом. Всі, як один, зичили Килині Капинос, щоб зозуля не скупилася на роки, адже крапка в книзі життя ще не поставлена.

Віта КОНОВАЛЕНКО.