ye-logo.v1.2
25 Серпня, 2019

Десять тисяч доларів – ціна життя дворічного Сашка Загоруйка

Лариса ШАНДОВСЬКА Суспільство 991

Поки що з цієї суми родина зібрала лише п’ять тисяч гривень

Завтра день Святого Миколая – улюблене свято усієї малечі. Ще звечора, солодко засинаючи, дітки гадають, який подарунок цього разу покладе їм під подушечку щедрий Миколай.
Сашко Загоруйко, якому сьогодні, 18 грудня, виповнюється два рочки, ще не розуміє, що найкращим подарунком, якого щодня вимолює у небес йому його мама, є здоров’я. Адже у вісім місяців лікарі виявили у хлопчика рак нижнього тазу четвертого ступеня.


Олена

... До 10 років Олена жила з бабусею, яка ще немовлям забрала її з будинку маляти. Що таке мама, дівчинка дізналася лише у п’ятому класі, але краще б і не знала зовсім. Жінка мала три вищих освіти, але, як виявилося, ні розуму, ні доброти вони їй не додали. І через кілька років, не витримавши „материнської любові”, дівчинка попросилася назад до бабусі, яку змалечку називала мамою, а ту, котра її народила, – Федорівною, і лише на „ви”.
„Однак бабуся захворіла, - розповідає Олена, - але я не розуміла, що таке рак, метастази... Якось, вже будучи хворою, вона діставала банку з погреба, в руці у неї щось хруснуло, і, як нам потім пояснили, рак перейшов у слабке місце - з легенів у руку. Але тоді вона про це не знала: пішла до лікарні, там хвору руку гріли, робили УВЧ, і... вигріли саркому. Але бабуся, якій було вже за 60 років, все ще працювала, адже, крім неї, у мене не було нікого”.
... Олена вступила на журналістський факультет. Але коли бабусі не стало, змушена була покинути навчання. А тут і Федорівну за пиятику вигнали з роботи і вона переїхала з Бердянська до Летичева, у материну хату. Доньці вона дала 4 карбованці на проїзд і сказала: „Їдь і вчися”...
Дівчині нічого не залишилося, як у 18 років вийти заміж. Чоловіка не любила, та й, взагалі, нічого доброго з того одруження вийшло – він, хоч і мав вищу освіту, працював головним інженером на великому підприємстві, але, як і Федорівна, дня не міг пробути без чарки. Через 8 років вони розлучилися.
... Єдине, що так довго тримало жінку біля нього, були навіть не діти – Людочка, Алінка та Вікторія, а свекруха. „Вона завжди була доброю до мене, - каже Олена. – І я дуже рада, що мої діти мають бабусю. Федорівна ж, до останнього дня не виявляла до мене ніяких почуттів, а моїх дітей для неї взагалі не існувало”.

Владики

Старша, Людочка, навчалася на відмінно, і мати хотіла, щоб вона вчилася далі. Тому, коли дівчинка вже навчалася у старших класах, вирішила поїхати на заробітки. Вмовила Федорівну, що платитиме їй за те, що вона сидітиме з дітьми і кине пити.
Коли вже мала квитки на руках, зрозуміла, що вагітна. Пішла до лікаря, а той каже: „У вас двійня, я нічого не буду робити”. Ось так у неї з’явилися двійнятка – Владислав і Владислава, яких у сім’ї називають Владиками.
„Я до останнього ходила на роботу, - каже Олена, - адже ми ще й на квартирі жили. І після їх народження одразу ж пішла працювати. Алінка приходила зі школи, і я їхала (ми жили в Летичеві, а я працювала в Хмельницькому) на роботу. Було таке, що в чотири години ранку приходила. Працювала на одні медикаменти і Людочці на навчання”.
І тут Олені запропонував вийти заміж брат її першого чоловіка, який, за його словами, покохав її з першої зустрічі. Не хотіла, але, думала, якщо любить 20 років, ото вже буде щаслива!
Але не знала вона, що у жениха є подруга, набагато молодша від самої Олени, яка не дала їм прожити навіть року... Жінка була вагітною, коли вони розлучилися.
І через дев’ять місяців усі п’ятеро дітей забрали її з пологового з Сашком.

Сашуня

Дитина народилася хворою, але жінка тоді цього не знала. Малюк – худющий, з великим животом, увесь час плакав. Олена не спала ні вдень, ні вночі. А коли коханка колишнього чоловіка прийшла до неї додому і влаштувала скандал, у неї зникло молоко...
В місяць у дитини в паху з’явилася гулька. І в Летичеві, і в Хмельницькому лікарі запевняли, що то грижа. „Якби нас відправили на УЗД, то побачили б, що в нього пухлина, - каже Олена. - В Києві з пологових дітей привозять і роблять операції. А ми дочекалися до четвертої стадії”.
Та й то, дитину серйозно обстежили лише тому, що у вісім місяців малюк перестав мочитися. І одразу ж направили в онкодиспансер, де їм сказали: „Ми вам не поможемо. Збирайте гроші і їдьте в Київ”. Почувши це, жінка кілька місяців не могла ні з ким спілкуватися - забувала слова.
В інституті онкології після двотижневого обстеження поставили діагноз: злоякісна пухлина нижнього тазу. Олена так постаріла, що в клініці її називали „бабуся з онуком”. Особливо її вбивало те, як швидко маленькі дітки примиряються зі своєю хворобою: без ручок, без ніжок, вони граються, як і здорові. Але ігри їхні дуже страшні: „В тебе тромбоцити сьогодні які?”. „Коли в тебе операція?” – запитують вони одне в одного, роблячи при цьому маніпуляції своїм лялькам...
... Перед операцією Сашуня пройшов чотири курси хіміотерапії. „Після хімії у хворих завжди дуже погані аналізи, - каже жінка. – І дітки після них по півроку лежать, бо потрібен час, щоб усе прийшло в норму. А нас Бог оберігав, і після кожної хімії ми їхали додому”.
Дійсно, організм хлопчика боровся сам, і йому лише один раз був потрібен донор. Але він був дуже слабенький: у нього не було навіть сил, щоб утримувати голівку на плечах, а тільце - на ногах, він весь час завалювався набік і навіть не мав сил плакати. Але Сашуня не усвідомлював свого стану: він народився хворим, тому біль, слабкість, процедури, лису голівку, відсутність брівок та вій... вважав нормою життя.
„Впродовж двох місяців, що ми проходили перший курс хіміотерапії, діти були самі, - продовжує жінка. – Коли приїхала, вони були в такому стані, що довелося усіх постригти під машинку. Сама плакала, коли стригла Валерію, у якої волосся було майже до колін. А коли стригла Владиславу, то Владик мене бив”.

Володя

І того ж вечора прийшов Володя, той самий, який вже не раз пропонував руку і серце, і який, як виявилося, вже давно розшукував Олену. Вона знову відмовила: ще в Києві сказала собі, що більше не буде ні з ким. „Цього разу тебе ніхто не питає”, - сказав чоловік і наступного дня переїхав до неї.
І уже на чергові курси „хімії” (всього дворічний Сашко пройшов сім курсів хіміотерапії!), і в Москву – на електромагнітну томографію після операції з видалення пухлини, з Сашком їздив він.
Там же возив хлопчика по всіх святих місцях, замовляв молебні, приклонялися біля мощів... „Таки є щось на світі, - каже жінка, - щоб так добре переносити „хімію”... Та й операцію нам зробили безкоштовно, ми лише медикаменти купували...”.
... Ось з цим і живе родина Загоруйків. І страшний сон для Олени не закінчився. Щоранку вона прокидається зі страхом, адже як поведе себе далі хвороба – невідомо. Тому всю надію покладає на Господа і на добрих людей.
Вони ще в серпні мали бути в Москві, адже, для завершення курсу лікування треба провести пересадку кісткового мозку. Це, як стверджують медики, дає 90 відсотків гарантії, що хвороба не повернеться. Але не їздили - не було за що.
Зараз вони переїхали жити в село і продають квартиру в Летичеві, тому що із необхідних 10 тисяч доларів, які потрібно заплатити за операцію, вони назбирали лише п’ять тисяч гривень.
Родина бореться, але чи вистачить сил, чи знайдуться люди, які їм допоможуть? Адже нині, коли кожен ледь зводить кінці з кінцями, в це так важко повірити...

Всі, хто має бажання допомогти, може висилати кошти на рахунок:
Для фізичних осіб: Приватбанк, особистий рахунок. 6762466724555113. Івахновій Олені.
Для організацій: МФО 315405. ЗКПО 22772795 р/р 29241825546601.
Адреса родини Загоруйків: Теофіпольський район, село Кузьминці.


Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Популярні новини

Останні оголошення

  Так  Ні, дякую