Заборонені в Аргентині кактуси прижилися в теплиці колишнього слюсаря

 Більшість цих рослин рідкісні та незвичайні. Є навіть колекційні сорти. До прикладу, вид «Ацтекі Умрітарі», який існує ще з часів ацтеків. І такі, які заборонені до вирощування в Аргентині, бо містять психотропну наркотичну речовину мескалін. У смужку і в крапочку, зелені, брунатні, сірі та бордові, з колючками та гладенькі… Є кактуси-“хамелеони”, які на різних етапах зростання змінюють колір. Різноманіття забарвлень та форм наводить лише на одну думку – це «колючий рай»!
«Грузони» можуть важити тонну»
Найстаршому кактусу в колекції Павла Миколаєвича вже майже 40 років. «Це ще малюк, - каже чоловік. - Вони дозрівають протягом століття». Господар показує круглий 30-річний кактус розміром із великий гарбуз – «Ехінокактус Грузона». Але зацвітає він лише у 50. «Кактуси є різні, але всі вони дуже цікаві рослини, - продовжує колекціонер. - До прикладу, «Грузони», ростуть до 1,5 м в діаметрі й важать до тонни. В Мексиці місцеві індіанці його використовували як місце для жертвоприношення. На рослину кидали тварину і вона вже не могла врятуватися. Також є такі «колючки», які ростуть як дерева, заввишки до 10 м. Є мініатюрні кактуси, які навіть у дорослому віці зберігають малі розміри». Окрім колючих рослин, у колекції Павла Загороднього є ще сукуленти. Рослини цього ж роду, тільки без колючок. Тут є і живе каміння, яке цвіте, наче ромашки. Саме так в народі називають африканську рослину “Літопс”. Деякі кактуси з колекції наче огорнуті ватою. Найпухнастіший – «Цефалоцеріус Ценіліс». У перекладі з латини це означає «голова старого діда». Не менш цікавий “Астрофітум” - “голова медузи”. Ця загадкова колючка дійсно чимось нагадує голову цієї міфічної істоти.
До «колючої» колекції – ще й «цитрусова»…
Павло Миколаєвич все життя пропрацював слюсарем, але весь свій вільний час присвячував улюбленим рослинам. З виходом на пенсію чоловік вирішив розширити своє хобі. Відтепер він ще й вирощує гранати, апельсини, лимони, ківі та фейхоа. Ці тропічні рослини ростуть в нього у величезних відрах на його присадибній ділянці, а восени садовод забирає їх у дім до весни. Цьогоріч родина Загородніх вже навіть ласувала своїми лимончиками. Павло Миколайович добре пам’ятає, як у 1973 році приніс додому перший кактус. «Тоді їх було дуже мало, доводилося шукати скрізь і вчитися розмножувати власноруч із насінинок, - каже колекціонер. – Я вступив до клубу кактусоводів, брав участь у виставках. Доглядати за колючими рослинами не складно. Головне правило: приділяти їм якнайменше уваги і не поливати взимку. При такому догляді пустельна рослина обов’язково зацвіте. За сприятливих умов кактус квітне щороку. Одні дозрівають раніше, інші пізніше, але все одно цвітуть регулярно».
Кактуси не захищають від комп’ютерного випромінювання
Цікаво, що хмельницький колекціонер повністю спростовує думку про те, що кактуси захищають від комп’ютерного випромінювання. «Мені смішно слухати, коли хтось твердить, що, мовляв, кактус біля комп’ютера в’яне чи цілком зів’яв, оскільки поглинув випромінювання, - розповідає пан Павло. – Зазвичай, рослина гине через нестачу світла, сонця, свіжого повітря, ранньої роси. Кактус ставлять біля комп’ютера, як правило, в темному закутку, де він ще й припадає пилом, не має чим дихати. В житловій кімнаті «колючкам» постійно не вистачає світла, повітря сухе, а в зимовий період їм дуже тепло. Тому найкраще ставити рослину на підвіконня, ближче до скла. І в жодному разі не на відкрите сонце! Практично всі види сукулентів ростуть досить повільно. Молоді кактуси потрібно пересаджувати не рідше одного разу на рік, старі - раз на декілька років. Найкраще займатися цим у період вегетації. Після пересадки не можна поливати рослину декілька днів. Щодо посуду, в якому ростимуть ваші кімнатні кактуси, то він повинен відповідати розміру кореневої системи. Матеріал може бути будь-який, але найкраще використовувати пластмасові або глиняні горщики. А от форму краще обрати круглу, оскільки тоді забезпечується сприятливий режим вологості повітря.

Світлана ЯСЬКОВА.