Привітні люди, бездомні собаки і погані дороги...

 Джоан ле Гофф, Франція:
“Я пробув у Хмельницькому кілька місяців під час тривалої мандрівки європейськими країнами. Тут я працював на курсах французької як носій мови, завів чимало друзів.
Я приїхав сюди взимку. Після довгої і холодної зими здавалося, що весна буде приходити повільно, сніг і лід танутимуть поступово. Та це сталося неймовірно швидко (такого я до цього не бачив), дерева зацвітали буквально на очах!
Ще мене вразив тісний зв’язок українців з природою, повсюдне використання її, наприклад, збирання меду і березового соку, вирощування городини. Хмельничани багато відпочивають на природі: влітку плавають в річці, а взимку гуляють біля неї, вибираються в ліс на шашлики. В той же час, іноді ваше ставлення до природи надто вільне і зневажливе.
Здивувало ставлення до роботи, яке я встиг помітити. Українці вважають свою роботу засобом до життя. Вони часто хитрують, відпрошуються і роблять різні речі, щоб працювати менше. І з точки зору колег це — нормально. Тобто, організація праці у вас гнучкіша і вільніша, ніж у західноєвропейських країнах.
Вразило, як бездомні собаки виживають взимку. Голодні і худі, вони блукають у пошуках їжі і теплих місць. Жахливі сцени. А як жінки ходять під час ожеледиці на височенних підборах!
Окремої уваги заслуговують бабусі (спілкуючись англійською, Джоан так і казав, babushka — прим. авт.). Здається, коли приходить старість, вони перестають докладати зусиль, щоб гарно виглядати: ховаються за хустками, не хочуть, щоб їх помічали. У Франції цілком нормально бачити старших жінок, які доглядають за собою, гарно одягаються.
Ваші люди байдужі до політики, вони не підтримують жодних політичних ідей чи діячів”.

Джулія Клей, Великобританія:
“У Хмельницькому я була під час реалізації мистецького проекту “Abandoned?” (“Покинуті?”), присвяченому закинутим і старим місцям, спорудам і будівлям.
Мене дуже вразила гостинність і доброзичливість українців. Малознайомі люди запрошували нас в гості.
Нам дуже сподобався борщ. В Хмельницькому є кафе (не пам’ятаю назви), куди ми постійно ходили їсти цю дуже смачну страву. А ще в місті є місця, суцільно заклеєні рекламами та оголошеннями.
Вразили кольорові будинки, охайні та гарно прикрашені криниці, жахливі дороги з величезними ямами.
Сумно було бачити багато покинутих місць, які, здавалося, нікому не потрібні і поступово руйнуються.
Україна була єдиною країною серед 24, де на заправках хотіли, щоб ми заплатили за те, щоб переночувати у нашому фургоні на їхній території”.

Енгін Юксель, Туреччина:
“У Хмельницькому, як і в інших українських містах, я подорожував, гостював у друзів. Мені запам’яталася архітектура у вашому місті: пам’ятник Богдану Хмельницькому, який зустрів мене біля залізничного вокзалу, церква Св. Андрія, “Ангел скорботи”, Вічний вогонь... Запам’яталася вулиця Проскурівська, та найбільше — парк із чудернацькими фігурами з металобрухту, на яких лазять діти. Ніколи нічого подібного в житті я не бачив! До приїзду у Хмельницький я знаходив фотографії цих скульптур на блогах і форумах, та дуже хотів побачити їх власними очима.
Не лише у Хмельницькому, а й по всій країні люди дбають про історію, будинки та пам’ятники. Наприклад, у вашому місті я бачив старі будинки ухорошому стані, які вразили мене.
Смак, який я вперше скуштував у Хмельницькому, - це вареники і квас. Останній мені настільки сподобався, що я завжди везу пляшку додому.
Також мені сподобалося ставлення водіїв до пішоходів”.

Кейтлін Кіфер, США:
“Я провела в Україні майже два роки. Минулого літа була в Хмельницькому у бейсбольному таборі. Мене дуже здивувало, що стільки багато дітей приходило у літній табір, адже бейсбол у вас не надто популярний, усі грають у футбол.
Мене вразило, що практично усі люди, до яких я зверталася, виявлялися дуже добрими і намагалися допомогти. У потягах чи автобусах люди запросто підсідали до мене і починали говорити.
Хмельницький видався мені містом, де є багато розваг, де ніколи не будеш нудьгувати. Він нагадав мені рідне місто: великий парк і річка.
У вас смачна кухня, і деякі страви, наприклад, борщ, олів’є, голубці і гречану кашу я хочу приготувати для моїх рідних і друзів в Америці.
У вас багато свят. Мені запам’яталося і сподобалося святкування Дня Перемоги і Дня міста. Такого я ніколи не бачила, і це дуже класно, коли цілий день ти відзначаєш свято міста, в якому ти живеш”.

Мартін Пех, Чехія:
“У Хмельницькому був під час подорожі Україною. Також добре знайомий з країною, оскільки працював тут волонтером у дитячих таборах.
Мене дуже здивувало, що в маршрутці ти передаєш гроші водію, і здачу тобі повертають (я навіть не сподівався, що отримую свою). А ще — що в тролейбусах і автобусах працює кондуктор, а не автомат.
Мене вразили дешеві і зручні потяги, в яких можна спати, в той же час автобуси тісні, душні і набиті людьми. А дороги у вас... Таке відчуття, що вони створені для танків.
Цікаве ставлення людей до Леніна як до людини, котра зробила деякі погані речі, але загалом була хорошою. Одна дівчина розповіла: “Один поляк казав, що Ленін був таким же, як і Гітлер. Чому? Він — наш старий вождь”. У Хмельницькому, як і в інших містах, є пам’ятники Леніну.
Часто на вулицях можна побачити жінок, які продають продукти з власних садів та городів просто з землі.
Алкоголь у вас дешевий і в той же час смачний, особливо горілка і кримське вино. Щоправда, бачили у супермаркетах чеське пиво, але воно зовсім інше на смак, ніж справжнє. Ще здивувало, що всі їдять зернята, у нас такого не побачиш. У вас практикується ситний сніданок, тоді як у нас це часто кава і бутерброди. Зате порції у їдальні у вас дуже маленькі.
Українці мені видалися низькими на зріст, жінки дуже фарбуються.
Та найбільше мене вразила дошка пошани, яку я побачив на майдані Незалежності. А коли дізнався, що подібні дошки є в кожній школі і вузі, то дуже здивувався. У нас такого немає”.

Фото автора, Дмитра СКРИПНИКА та з архіву героїв.