«Ми робимо школу»

У ХІХ столітті на Поділлі існувало лише дві таких гімназії - Кам’янецька та Немирівська

Хабар від майбутньої знаменитості

Корупція в освіті, виявляється, була повсякчас. Так, майбутній художник Михайло Бурачек, не маючи шансів стати учнем першої в губернії Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії через «неблагонадійність» родини, підкупив інспектора, давши йому хабаря… картинами свого батька. Теперішня спадкоємиця того закладу міська школа №1 гордиться Бурачеком, котрий став відомим художником. Як і десятками знаменитостей, які навчалися за партами першої. Це письменники Олександру Хиждеу, Любомир Дмитерко, Мойсей Альтман, Валер’ян Захаржевський, Модест Левицький, Григорій Мачтет, Юрій Смолич, Микола Чирський, академік Борис Збарський, відомі лікарі Юлій Манасевич та Едмунд Фаренгольц, військовий історик Борис Жерве, зоолог Петро Бачинський, головний художник Великого театру СРСР Михайло Курилко, мистецтвознавець, архітектор Володимир Сіцінський… У жовтні 1846 р. тут, у свого товариша Петра Чуйкевича, зупинявся Тарас Григорович Шевченко. Цей список можна поповнювати, не стомлюючись. Адже серед наших сучасників також багато знаних та шанованих людей, котрих випустила в життя одна із найстаріших на Поділлі шкіл. Вона міняла назви та адреси, але все ж залишилася першою, як і колись.

Кухня та кузня … юних дипломатів

Недавно вона відзначила 175 років від дня свого заснування. Сьогодні заклад найбільше славиться тим, що він входить до Асоціації шкіл ЮНЕСКО, активно займається дитячою дипломатією, має партнерів у багатьох куточках світу. А ще дбає про своє відродження як елітного закладу. У тридцяті роки минулого століття завідувач першої єдиної трудової школи Євген Козинець виклопотав у влади сім гектарів землі, щоб прогодувати 422 учнів та вчителів. Нині голодний ніхто не ходить, а більш важливий хліб духовний. Щоб здобувати найсучасніші знання, треба мати й відповідне сучасне оснащення. Пригадується, п’ять років тому на велелюдному ювілейному святкуванні тепер уже колишні представники міської влади заявили про те, що школі дарують комп’ютерний клас. Як не дивно, колектив його й досі не отримав! І яких тільки дипломатичних засобів не використовували вчителі та діти: владцям нагадували навіть через пресу, при перевірках, напередодні виборів… Уперше вони не спрацювали. Тепер новому голові міста Анатолію Нестеруку доводиться виправляти ці помилки. Його позиція співпадає з намірами нового директора школи Сергія Трасіуха: влити нову кров у жили першої школи. Адже гості міста, знайомлячись із заповідником «Кам’янець», повертають саме в цю старовинну школу, спілкуються з юними дипломатами, дивуються історії закладу. Та не тільки для гостей чепурять хату. Старатися варто перш за все для самих себе. Як написала в своєму творі десятикласниця Анастасія Введенська: «Школа як людина, вона або вдосконалюється, або падає вниз… вона або чогось добивається, або лузерно залишається сірою посередністю…учні - це школа, ми її робимо...»
Може, таки колись настане час, коли в суспільстві не лишиться й тіні від корупції, надто в освіті. І новітньому Бурачеку не доведеться дбати про хабар. А перша подільська школа нехай завжди постає справжнім елітнім освітнім закладом, до якого прагнутиме найкраща юнь.

Підтримай сайт