На подвір’я сім’ї Мартинюків падають пляшки, каміння і… люди

У глинобитній хатині на вулиці Руській у Кам’янці-Подільському мешкають Михайло і Ліля Мартинюки, а також їхній 8-річний син Максим. Будинкові понад 70 років. Ще у 2001 році комісія визнала це помешкання «зношеним» на 49%, тобто аварійним. Хата стоїть майже впритул до 40-метрової скелі. А зверху ресторан, звідки час від часу летять пляшки, каміння, стільці і, навіть, відвідувачі.
«Будуватися нам заборонили, – розповідає Михайло Мартинюк. – Сказали, що будинок в аварійному стані, і знаходиться в небезпечному місці. Виселили всю вулицю, а нас ні. Незважаючи, що будинок стоїть впритул до скелі. По факту їх немає. Згодом почули виступ колишнього мера, котрий казав, що під розбудову дають ділянки у старому місті. У лютому 2005 року я звернувся з заявою до міськвиконкому, у котрій просив надати землю під будівництво для покращення житлових умов. На цю ділянку був конкурс».
7 липня 2005 року Михайлові Мартинюку під забудову надали земельну ділянку на вулиці Довгій, 3 А. Зібравши усі необхідні документи, чоловік почав узгоджувати з усіма службами. На папері стояло сім підписів, крім начальника міського управління освіти. І цей посадовець заявив, що частина земельної ділянки належить дитячому садочкові №17.

Частина міських депутатів Кам’янця-Подільського ігнорують рішення суду
«Я подав до суду, – каже Михайло Мартинюк. – З запитами звернулися до архітектури. За їхніми даними, ця територія до садочка не належить. А на-
чальник міського управління освіти Тюрін приносить на суд ті ж самі документи, тільки в них від руки домальовані ще 700 квадратних метрів до садочка. Це ж чистої води підробка документів! Суд виніс рішення на мою користь. Тоді Тюрін, як депутат, подає на сесію запит про незаконність видачі ділянки. На сесії частина депутатів голосує проти і відмі-няє рішення».
 Забігаючи наперед скажу, що усі чотири судові засідання, котрі тягнуться вже протягом чотирьох років, винесли рішення на користь Михайла Мартинюка. Однак щоразу повторюється одне й те ж. Міські депутати скасовують рішення суду. Міська влада від обласної служ-
би виконання покарань неодноразово отримувала приписи. А віз, як-то кажуть, і нині там.
«Я не раз звертався до влади, щоб дали мені іншу ділянку. А вони мені пропонують над самою скелею. Я відмовився. Інший раз ніби дають на рівнині, а наступного дня там вже працює екскаватор. Влада просто хоче зіштовхнути мене лобом з іншими. Щоб я судився з людьми, а не з нею. Тюрін каже, що у садочка не вистачає землі. А для чого він кілька років тому віддав окреме приміщення ясельної групи з шматком землі міській станції «Юні туристи»? – каже Михайло Мартинюк.
Вирішивши докорінно розібратися у цій ситуації, я звернувся до керівництва наукового архітектурно-історичного заповідника «Кам’янець», що у старому місті.
«Для відтворення історико-архітектурного середовища надаються дозволи на будівельні роботи, – каже генеральний директор заповідника Василь Фенцур. – Тобто право на відтворення будови, якою вона була раніше. Згодом комісія приймає відтворений будинок, і він стає власністю людини. Але не земельна ді-лянка. Земля належить заповідникові. У цьому конкретному випадкові порушень і порядку методик щодо отримання земельної ділянки під розбудову я не бачу».

Посадовці вважають, що виділення цієї земельної ділянки було помилковим
Колишній начальник управління містобудування та архітектури, головний архітектор міста, ще перебуваючи на цій посаді, неодноразово виїжджав на ділянку, надану Мартинюку.
«Земельна ділянка по вулиці Довга,
3А ніколи не входила в межі території дитячого садочка. Вона була виділена на конкурс, і підлягає реконструкції. Я архітектором пропрацював понад 43 роки. Тож знаю, про що кажу», – розповів Володимир Коваль.
Його слова підтверджує і бюро технічної інвентаризації. У довідці від 7.02.06, зокрема, вказано: «Даних, котрі засвідчили, що площа земельної ділянки була закріплена за дитячим садком №17 по вулиці Довга, 3А, в архівній справі в БТІ немає».
Натомість міські посадовці в один голос заявили, що це територія дитячого садка.
«Справді, Мартинюку у попередні роки була видана ця ділянка під забудову, – каже заступник міського голови Кам’янця-Подільського Валерій Андрухович. – Але це було помилкою. Оскільки земля є територією дитсадка, її використання під приватну забудову неможливе».
Відсутність будь-яких записів щодо передачі земельної ділянки дитсадочку в БТІ Валерій Андрухович пояснює, що на виготовлення меж земельних ділянок садка потрібні чималі кошти, котрих в бюджеті немає.
Головний архітектор міста Анатолій Ткачук заявив, що є ділянки, котрі доц-ільно розбудовувати, а є такі, що ні. Земля на вулиці Довга, 3А належать саме до останніх.
«Дитсадок №17 здали у 1963 році, – каже начальник міського управління освіти Володимир Тюрін. – У 1984 році рішенням міськвиконкому додали ділянку у 700 квадратних метрів. Завідуючий технічним відділом міської архітектури Андрусіннік підписав цей земельний відвід».
Нагадаємо, що пан Мартинюк заявив, що на судовому засідання той самий Андрусіннік відмовився підтвердити інформацію, що надавав такий відвід землі.
Володимир Тюрін показав документи, в яких олівцем позначено 700 квадратних метрів землі, котрі, як твердить посадовець, дитсадочкові були відведені ще чверть століття тому. Нагадаємо, у Мартинюка ті ж самі папери лише без позначки олівцем. До речі, подібні документи були надані і суду, котрий виніс рішення на користь Мартинюка.
«Так, ми певною мірою ігноруємо рішення суду, – каже завідуюча юридичним відділом Кам’янець-Подільського міськ-виконкому Юлія Вус. – За його невико-
нання на нас накладений штраф у розмірі 640 гривень. У подальшому штрафи будуть зростати».
Можливо, штрафи дійсно будуть зростати. Але чи допоможе це у виконанні судового рішення?
А поки родина Мартинюків продовжує жити під скелею. Кожного разу очікуючи, що на голови їм впаде пляшка чи камінець.
«Років шість тому зі скелі скинули величезну брилу, котра пробила дах і ледь не впала на мене з Максимом, – розповідає Лілія Мартинюк. – Якогось року зверху згортали трактором сніг. Все скинули на дах літньої кухні. Кілька років тому впав з ресторану відвідувач. Я відчиняю двері, а він стоїть на порозі. Весь в крові. У мене ледь інфаркт не стався. Будинок починає просідати. В деяких місцях головою можна зачепити стелю. У будь-який момент шмат скелі може відламатися. Тоді всіх нас поховає заживо».
Недавно на уроці безпеки життєдіяльності Максимові Мартинюку дали зав-
дання намалювати найнебезпечніший об’єкт у їхньому місті. На малюнку хлопець зобразив свій будинок.