«Відірвавшись від свого коріння, сучасна людина дуже багато втратила», –

За стародавніми легендами, що дійшли до нас, волхви могли повертатися в минулі життя, пророкувати майбутнє, ставати невидимими, спілкуватися з духами води, лісів та боліт, зцілювати хворих, виганяти бісів і взагалі, робити речі, до яких ми ставимося як до дива. Проте, як виявилося, усе це ніякі не казки, і волхви справді існують. Причому, поряд із нами, і дива, які вони творять, цілком реальні.
Володимир Куровський, верховний волхв ведичного православ’я, голова родового вогнища «Рідної православної віри» та його дружина Лада, також волхвиня, і є саме такими людьми. За їх словами, спілкування з духами та душами із потойбічного світу – справа звична.
Душі померлих, дивлячись на те, як ми існуємо, жаліють нас
«В наш час людина, відірвавшись від свого коріння, втратила дуже багато, – каже Лада. – Візьмемо житейську ситуацію: у когось померла рідна людина. Колись при храмах жили жерці, за допомогою яких люди непосвячені мали можливість поспілкуватися зі своїми рідними, яких уже немає поряд. Такі люди є й у наш час, і завдяки їм душі покійних мають можливість договорити рідним те, чого не сказали за життя. І навпаки».
Лада має практику такого спілкування, і може увійти в певний стан, щоб поспілкуватися з душами так, як з живою людиною. Справа в тому, пояснює волхвиня, що коли людина виходить з моделі християнства, вона починає по-іншому бачити світ і розуміє, що він налаштований до неї зовсім не вороже. І всі ці сутності, якими, зазвичай, лякають, нічого злого нам не зроблять.
«Думаю, у кожного буває таке, що вони ні з того ні з сього згадують тих, кого вже немає з нами, – каже Лада. – Просто так нічого не буває, і це нам лише здається, що ми раптово згадали померлого. Справа в тому, що душа його в цей час поруч, і свою енергію вона направила на вас, тому ви раптово і згадали її. І вона навіть чує, про що ви думаєте.
Взагалі, наші батьки повертаються до нас раз за разом, доки живі ми, а потім забирають з собою своїх дітей».
Як стверджує Лада, душі померлих, дивлячись на те, як ми існуємо, жаліють нас. А ми своїми стражданнями не можемо їх відпустити, і сльозами перекриваємо шлях у вищий світ. Вона сама була у стані клінічної смерті одразу після народження дитини, і, за її словами, там було так добре, що повертатися назад, незважаючи на появу довгоочікуваного маляти, вона не хотіла. «Ми як комахи, сидимо в мурашнику і думаємо, що більше світу немає. Хоча далі – величезний ліс», – каже Лада.
Одержиму дівчину тримали шестеро!
У Володимира, як і у всякого волхва, є свої духи, які допомагають йому у різних випадках. «Бувало, шукаємо якесь місце, для прикладу, капище, – розповідає Лада. – Він посидить, а потім каже: «Пішли сюди». Йдемо і знаходимо те, що шукали. Деколи та ж пташка заспіває, а деколи, в три години ночі, посеред дороги з’явиться людина і скаже, куди йти. А потім зникне».
Поряд із селом Раштівці Гусятинського району Тернопільської області, на святій горі Богит, знаходиться капище, де колись було місто волхвів, у якому горів священний вогонь. Це місце, за словами волхвів, дуже часто напускає на людей блуд, і туди будь-хто не потрапить. Здається, дійти туди просто, але бідолаху може вивести за 30 кілометрів від того місця, куди він йшов. Ось так йдеш до гори, а вийдеш на Хмельниччині. Таке трапляється дуже часто, навіть з тими, хто бував там не раз.
Якось до Володимира приїхали знайомі і попросилися піти з ним на гору. Він провів обряд, а вже була ніч. І тут один з гостей і каже: «От би тут церкву побудувати!». «Ну, думаю, все, до ранку звідси не вийдемо, навіть рухатися не варто, – розповідає волхв. – Я сам сто разів там був і не знаю, куди йти. Раптово впала темрява – як стіна. Питаю гостей: «Може, що взяли звідси?». Виявилося, один з них справді взяв камінчик. А звідти взагалі не можна нічого виносити, там дерева падають, і лісники їх не чіпають.
Але проблема в тому, що тим людям треба було на ранок їхати в Київ, і вони почали просити вивести їх звідти. Кажу: «Не варто навіть думати про це. До ранку нас звідси не випустять». То ж вони пішли самі. І блукали навколо того місця, де ми знаходилися, три години! Але їх не випустили навіть за межі гори. Увесь цей час я молився, і лише над ранок закричав пугач і показав вихід».
Вищі сили допомагають Володимиру і в складніших випадках. Якось у його знайомого рідновіра повішалася мати. Священики відмовилися її відспівувати, і чоловік прийшов до нього: «Допоможіть!». Володимир провів обряд (в тому числі й той, який давав можливість душі поспілкуватися з оточуючими), після чого покійну відвезли в крематорій (це було в Києві). Коли присутні говорили промови, все було спокійно, а коли підійшов її чоловік, почало гупати, гриміти, звук був такий, ніби дах відривається. Чоловік тричі пробував сказати щось біля тіла померлої, але щоразу його слова супроводжувалися диким грюкотом. Таким чином душа померлої показала, хто винен у її смерті.
А ще Володимир згадує, як виганяв диявола з 18-річної дівчини. Зараз він разом з дружиною згадують це зі сміхом, а тоді, каже Володимир, у нього волосся ставало дибки. «Приходить якось жінка і каже, що в її доньки, напевно, третє око відкрилося, бо вона читає думки, – згадує волхв. – Дівчина попросила: «Мамо, вийди». Та вийшла, а мала дивиться на мене і чоловічим голосом каже: «Я зараз тебе знищу». У мене волосся дибки стало. Але заспокоювало те, що за стіною сиділи мої учні. А ще я неодноразовий чемпіон з рукопашного бою, тож думаю: «Ледь що – даю в лоб і вирубаю». Хоча, мама сидить за дверима, а тут… доньці «третє око відкривають».
Доки Лада готувала тісто, щоб на нього викачати нечисть, дівчину тримало шестеро чоловіків! Молоді хлопці – по двоє на кожній нозі, по одному – на кожній руці, і всі в поту. А я себе відчуваю як Костянтин, що виганяє диявола. Читаю, а воно не виходить, вже й хлопці налякалися. Отож, мені не залишалося нічого іншого, як викликати слов’янського повелителя пітьми – Чорнобога. Священний стан допомагає нам спілкуватися з духовним світом, і коли сам не можеш, просиш допомоги у нього.
Дівчина, яка до того матюкалася, замовкла, натомість половину її обличчя почало корчити, інша ж половина залишалася нерухомою. Це було дуже страшно. Ми з нею добряче намучилися, але все-таки вигнали нечистого на тісто і втопили у воді.
„Коли виводив нечисть, аж комин в хаті розлетівся”!
А ще, як розповів Володимир, у рідновірів є вікові посвяти. І ось для проведення такого обряду приводить мама дівчинку з великими блакитними очима, з білим бантиком на голові. Така собі лялечка… «Сідаємо ми за стіл, а ця дитина починає низьким утробним голосом таке говорити! – продовжує волхв. – Тут мама зблідла і, непритомна, сповзла під стіл. А мала землю рвала під собою, кидалася на маму, ледь її не загризла, матюкалася, дряпалася. Але це була дитина, і я спробував домовитися з нечистю по-доброму: «Бідненький, що ти тут робиш?» А воно: «Я загубився, хочу їсти» Так ми з ним спокійно розмовляли, а потім я відправив його «додому», у нижній світ».
…За словами Володимира, буває зло й сильніше, і від нього потерпає не одна людина. У сусідньому селі в одній хаті постійно вішалися люди. Скільки разів її святили, але нічого не допомагало, а ще ночами звідти линули якісь крики та чувся грюкіт. Довелося Володимиру вночі провести там обряд. «Роблю, що потрібно, і до хати посходилися всі ці вішальники. У мене почало боліти серце, а згодом виникло таке відчуття, ніби в мене мозок з голови витягують. І коли вже стало зовсім погано, бачу, згори, ніби в тумані, опускається мотузка. З натяком – йди, вішайся…
Далі відбувалося таке, що аж комин розлетівся! Але після обряду одні душі пішли вниз, інші догори, але в хаті після того стало спокійно, і люди там вже живуть три роки».
У подібних випадках, радить Володимир, ні в якому разі не можна боятися, бо в страху зло може тебе «прихопити». І розуміти, що все: і ми, і вони, є проявом Всевишнього, просто кожне існує на своєму рівні розвитку. І якщо людина вірить в Бога, і душа її чиста, все буде добре.
«І не вірте, що після смерті ви зникнете назавжди, – каже волхв. – Ми володіємо практиками, коли людина сама може себе побачити в минулих життях, і завдяки цьому зрозуміти, звідки йдуть усі її проблеми. Треба розуміти, що життя не одне, що воно втілюється багато разів, і перед тим як народитися людиною, ми втілюємося 8 мільйонів 400 тисяч разів! А в кінцевому варіанті ми стаємо богами, і кожен творить окремо взятий всесвіт. А цих всесвітів – як крапель у морі».