Святкова спецоперація: важкопораненому бійцеві на Дунаєвеччині влаштували незабутній сюрприз

Сюрприз для важкопораненого на війні бійця Руслана Кашиці влаштували у селі Смотрич на Дунаєвеччині. У своїх 20 він пережив війну на Сході, важке поранення та довгу реабілітацію. І ювілей планував зустріти скромно. Але все змінили волонтери, побратими, місцева громада села Смотрич, вихователі хлопця та дирекція закладу, де він навчається.

У сюжеті телеканалу «1+1» показали, що свято готувалося як справжня спецоперація. «Змову» очолив Микола Осипчук, директор училища №36 села Балин, де Руслан навчається. Сказав: «Вдягай форму, бо треба провести урок мужності в школі. Хлопець не сподівався, що замість розповідати школярам про війну, його очікує заквітчана святкова зала, кольорові кульки та іменинні торти у патріотичних тонах. Військові командири, з якими пліч-о-пліч воював на Сході, волонтери, які замінили йому родину під час тривалого лікування, представники громади, безліч гостей… Усі прийшли привітаю юного Героя, який ціною власного здоров’я боронив Україну від ворога.

Про долю Руслана важко розповідати без сліз. Він сирота, родом зі Славути, ріс у Плужненській школі-інтернаті, а потім пішов навчатися до Балинського училища. Щойно виповнилося 18 років, після першого курсу, добровольцем пішов на війну.

Під час виконання бойового завдання поблизу Торецька, що на Донеччині, 18-річний Руслан підірвався на розтяжці… Він зостався без ноги і майже втратив зір. Два роки тому в реанімації лікарні Мечникова важкопоранений боєць пережив не одну операцію. Але витримав, бо, зізнається, завжди відчував підтримку, здавалося б, чужих, але таких уже йому рідних людей. Коли він лежав поранений у шпиталі, його у сюжеті по телевізору побачили вихователі з Плужного. Зібрали величезні торби та поїхали до нього в Дніпро, провідати в реанімації. На 20-річчя вони також приїхали до Руслана з подарунками.

Сайту «Є» Руслан зізнався, що навіть не очікував на такий приємний сюрприз. «Я завжди відчуваю величезну підтримку своїх бойових побратимів, волонтерів, друзів, директора училища. Безмежно вдячний їм, що не залишили мене на одинці».

Зараз в училищі Руслан навчається на третьому курсі на слюсаря з ремонту колісних транспортів. «Мрію вчитися далі, хочу стати військовим психологом», - каже хлопець.

Про те, що спонукало Руслана піти на війну у 18, каже коротко: «Я патріот. Не можу сидіти, склавши руки. Тому вирішив, що буду корисним саме там, де треба боронити країну від ворога». 

Підписатися на канал "Є" в Youtube