Піротехнік: «Розмінувань на Хмельничнині не боюсь»

З холодним розумом та палким серцем заступник начальника відділу піротехнічних робіт управління Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС) у Хмельницькій області Сергій Косар щодня рятує тисячі життів, знешкоджуючи снаряди. «За час моєї служби я жодного разу не замислювався про небезпеку, адже намагаюся дотримуватися стандартів та інструкцій», — зазначає Сергій Олексійович.

Бували різні випадки, доводилося працювати і в стресових ситуаціях. “Зокрема, 27 квітня, – пригадує пан Сергій, – в Чорному лісі діти гралися із снарядами, один із них вибухнув. Вони отримали травми легкої та середньої важкості, але, на щастя, залишилися живими”. А в селі Лютарка Ізяславського району було виявлено 20 нетранспортабельних боєприпасів, і це за 400 метрів від населеного пункту. На щастя, робота бригади Сергія Олексійовича була злагодженою, боєприпаси знешкодили настільки вміло, що місцеві мешканці навіть не відчули вибухової хвилі.

Робота рятувальника надзвичайно насичена подіями і не поділена на вихідні та святкові дні. Зокрема, дуже часто виклики надходять навіть 31 грудня: невмілі лісоруби, шукаючи ялинку, натрапляють на вибухонебезпечні подарунки. Проте ці випадки пан Сергій називає дріб'язковими. Значно складніше, коли під час копання фундаментних траншей з мерзлого ґрунту виривають міни. «Замерзла земля за консистенцією та кольором схожа на заіржавілий метал, тому будівельники не завжди вчасно можуть побачити снаряд. Тоді виникає великий ризик травмування людей, адже бомби бувають різні від двох до 500 кілограмів», – стверджує Сергій Олексійович.

На території області поширені, в основному, снаряди Другої світової війни. Через свій вік вони вдвічі небезпечніші, адже невідомо, робочий там пусковий механізм чи ні, чи є вибухова речовина всередині снаряду. «Знаходимо здебільшого протитанкові міни, їх особливо багато на берегах річок, зокрема в Старокостянтинівському районі, а біля села Устя, крім протитанкових, часто трапляються одні з найнебезпечніших мін – протипіхотні», — зазначає пан Сергій.
Доводилося Сергію Олексійовичу працювати за службовим обов’язком і в зоні проведення військових дій. Він побував в АТО у першій лінії оборони. Розміновував мінні поля в Слов'янську, Гнутовому, Сартані, Тилаківці. «За 300 метрів від нас падали снаряди, земля гуділа, нас оглушувало, проте жодного разу не виникало бажання залишити все і поїхати додому, адже цю роботу простий солдат не виконає. Особливо важко, коли нічне бомбардування не давало спати, а вдень доводилося розміновувати те, що прилетіло. Моя місія в цьому житті — знешкоджувати наслідки війни. Якщо я знаю, що моя робота незавершена, не можу відлежуватися вдома», — стверджує пан Сергій.

Сергій Олексійович зі своєю командою працював у Лозовій та Калинівці після трагедії на військових складах. Проте найважче було в Ічні. «Там доводилося працювати по 12-18 годин без перерв, в мороз і в сніг. Розмінування проводили з восьмої ранку і до останнього снаряду. Хоч було морозно і сніжно, проте холод не відчувався. Бронежилет містить металеву пластину, і поки ти рухаєшся, вона зігріває, а коли зупинишся — пластина швидко охолоджується. Було дуже важко, але свою місію ми все ж виконали», - згадує Сергій.

З власного досвіду піротехніки Сергій Косар радить: «Будьте розумними і якщо побачите снаряд, одразу телефонуйте «102».

Роман СІКОРА.

Матеріал надрукований у «Сімейній газеті», передплатити яку можна на сайті «Є».