73 роки разом

Цікаво спілкуватися з ветеранами, які можуть поділитися своїми спогадами, відчуттями, розказати, як було і через які випробування довелося пройти. Завітавши до Андрія Михайловича Шеремета з села Семенів Білогірського району, дізналися про ті далекі події 1941-1942 років.
Андрій Михайлович народився 8 бе­резня 1919 року. Після закінчення школи працював у колгоспі. Пригадує стару хату і колгоспний садок, який рясно родив яблуками. Дитинство було голодним і тому їх так хотілося! Важко жилося, треба було працювати, не покладаючи рук. А у 1939 році чоловік пішов служити в лави радянської армії. Служив у різних містах. Коли почалася війна, він разом з частиною, у якій служив, був в Таджикистані. У 1942 році – потрапив у Ворошиловград. «Знаєте, війна – то є війна. Було дуже страшно. Ворог йшов у наступ навіть у негоду, коли йшов дощ. А я, кинувшись у двобій, думав про одне: хочу жити. І німець хотів. Та били один одного. Хотіли знищити якомога більше солдатів во­рожої армії. Спочатку ми тікали від німецької навали, відступали, бо ж не було такої техніки та зброї, як у противника. Дійшли аж до Сталінграда. А потім пішли у наступ, гнали німців з нашої землі. Дійшли аж до Страсбурга. Там і зустріли Перемогу», – розповідає Андрій Михайлович. Ветеран війни був три рази важко поранений в боях, на четвертий його контузило, через це має проблеми зі слухом. Після закінчення війни Андрій Михайлович ще два роки перебував на військовій службі, а у 1946 році повернувся додому.
І весь цей час янголом-охоронцем була його дружина та її кохання.
73-тю річницю спільного життя цього року відзначили Андрій Михайлович та Ольга Панасівна.
Вона розповіла, що поєднали долі у 1938 році. І, незважаючи на те, що сімейне життя було недовгим, адже Андрій Михайлович пішов служити, Ольга Панасівна чекала його і молилася, аби чоловік повернувся живим і здоровим. На той час війна уже забрала життя її брата, і ще одну рідну людину втрачати не хотілося. З нетерпінням чекала листів від коханого. І, можливо, вони допомогли витримати всі випробування. Пані Ольга пригадує, що працювати доводилося стільки, що не було коли ні поїсти, ні спати, але ніхто не нарікав на владу і не скаржився, що жити погано. Нині Ольга Панасівна впевнена, що люди змінилися, стали менше уваги приділяти одне одному.
Коли Андрій Михайлович повернувся додому, знову пішов до праці у колгосп. Там і працював усе життя на різних посадах. Разом з дружиною побудували одну хату, потім іншу. Щодо рецепта сімейного щастя, то Ольга Панасівна каже, що його немає, бо ж у житті вистачало всього. Тож виходить, що якщо у серці живе кохання, то не страшні випробування ні часом, ні відстанню, ні війною, ні буденними проблемами.

Анжела ДЗИЦЮК.