Завод за ціною квартири

Знана серед віньківчан «сушарка», яка з 1929 року, початку її діяльності, за роки роботи переросла із звичайного цеху з двома робітниками до велетенського комплексу – ВАТ «Віньковецький консервний завод». Першою продукцією підприємства були сушені плоди та овочі, повидло і варення. Поступово завод «ставав на ноги», вдосконалювалася технологія виробництва, розширювався асортимент продукції. В роки війни підприємство було пограбоване окупантами, знищене, а частина обладнання вивезена до Німеччини. Та вже в перші повоєнні роки його відбудували, відновили потужності та стабілізували виробництво. І вже у 70-і роки на підприємстві працювало майже три сотні робітників. Ще донедавна «консервник» був головним промисловим підприємством Віньковеччини, знаним далеко за межами області та країни. Та все це – в минулому…
На початку дев’яностих, коли масове роздержавлення і приватизація зробили з більшості людей акціонерів того чи іншого підприємства, Віньковецький консервний завод теж «розділили» між людьми. З 2000 року контрольний пакет акцій, а це 70%, належав Хмельницькій кондитерській фабриці, а тридцять – трьом сотням працівникам. Коли кондитерську фабрику купили кияни, акції «консервника» були для них, швидше, непотрібним бонусом, ніж корисним додатком. Тому нові власники «дали добро» керівництву заводу «продавати все, що можна». Спочатку підприємство продавали незначними частинами: гаражі продала податкова, а три тисячі квадратних метрів території розпродали за підробленими договорами. Майно, ВАТ «Віньковецький консервний завод», а це понад 11 тисяч квадратних метрів, які розташовані в центрі смт Віньківці на 7 га. землі разом із обладнанням в приміщеннях керівництво заводу продало в лютому 2009 року за ціною 330 тисяч гривень. Придбала підприємство двадцятип’ятирічна Ганна Крива, донька відомого в районі підприємця. А вже наприкінці 2009 року за поданням податкової адміністрації порушено справу про банкрутство Віньковецького консервного заводу, оскільки підприємство не вело жодної діяльності і не звітувало перед держустановами. Господарський суд призначив арбітражним керуючим і розпорядником майна Андрія Клименка.
«Коли я почав розбиратися у цій ситуації, вивчати документи, то одразу зрозумів, що справа заплутана, – розповідає Андрій Володимирович. – По-перше, мене вразило те, що в день продажу майна, 20 лютого 2009 року в.о. голови правління Галину Вуйлову, звільнили, але того ж дня вона встигла продати підприємство і навіть все нотаріально оформити, нібито за дорученням загальних зборів. А вже 23 лютого нові власники призначили свого керівника – якусь невідому особу з Івано-Франківської області. У сільській раді сказали, що той чоловік одразу змінив прізвище і виїхав з країни». Півроку тому господарський суд визнав недійсним договір купівлі-продажу, оскільки ціна занижена, майно відчужено з порушенням, а в керівника й взагалі не було права продавати об’єкт. Звичайно ж, з таким рішенням суду останні власники не погодилися, і судова тяганина триває й досі. «Воно й не дивно, адже нерухомість Кривій дісталася практично за безцінь і повертати його назад державі вони не хочуть. До того ж, кошти за куплений об’єкт нові власники сплачували за рахунок продажу… обладнання з того ж таки заводу», – підсумовує Андрій Клименко. Пройшовши суди різних інстанцій справа щодо права власності на нерухомість опинилася у Вищому господарському суді в Києві. Кому належить обладнання, і де воно поділося з’ясовують СБУ, Хмельницька обласна прокуратура та Віньковецький райвідділ міліції.
«Сьогодні заборгованість перед податковою адміністрацією становить 107 тисяч гривень, перед держкомісією з цінних паперів – 24 тисячі гривень, – зазначає ліквідатор Андрій Клименко. – Загалом, державним підприємствам, які вже звернулися з відповідними заявами, Віньковецький консервник заборгував 150 тисяч гривень. Але є ще кредитори, які до нас не звернулися. Найголовніше – не звернулися й акціонери: ті триста осіб, які навіть не знали, що завод продається, як і за яку ціну. Хоча вони, як акціонери, мали це знати чи не найперші». Працівникам протягом останнього року-півтора говорили, що підприємство активно шукає інвестора, веде перемовини, а насправді – все вже було продано. За словами ліквідатора, зараз головна мета – повернути підприємство або хоча б те, що від нього залишилося. Продати його за нормальну, а не занижену ціну власникам, які не виріжуть його, а інвестують туди кошти для розвитку підприємства і відродити ту базу сировини, яка формувалася багато років поки функціонував завод.
Якщо справа вирішиться на користь держави, тобто майно, обладнання і територія повернеться у власність ВАТ «Віньковецький консервний завод», то з цих коштів, найперше, виплачують заробітну плату ліквідатору, погашають існуючу заборгованість перед усіма державними структурами, і вже потім розподілять між акціонерами. Але коли це станеться – ніхто не береться навіть прогнозувати.