Столітній хмельничанин знає напам’ять «Катерину» Шевченка

Столітній хмельничанин Павло Мельничук й досі напам’ять декламує вірші Тараса Шевченка та співає українські народні пісні. Чоловік пережив голодомори та Другу світову війну. Незважаючи на нелегке життя, довгожитель зізнається, що хоче прожити щонайменше до 110 років. Про свій життєвий шлях Павло Григорович розповів для журналістів сайту «Є».

«Я народився 10 вересня 1919 року у селі Чорниводи Городоцького району Кам’янець-Подільського повіту (Хмельницька область – прим. авт.) Моє життя було нелегким. Батько працював на цукровому заводі, а мама виховувала шестеро дітей та вела господарство. У нас було декілька гектарів землі, і з самого дитинства ми усі важко працювали. Мені та трьом моїм братам пощастило ходити до початкової школи. Я закінчив сім класів, завдяки чому потім мав хорошу роботу. Але до того був голодомор та війна. У пам’яті назавжди закарбувалися 1932-1933 роки. Неодноразово до нашого обійстя приходили більшовики з гострим штирем і ходили перевіряли чи не закопане в нас зерно. Наша сім’я вижила лише через те, що у нас була корова», - пригадує Павло Мельничук.

Павло Григорович проживає зі своєю дочкою, Людмилою Павлівною.

Дочка довгожителя, Людмила Павлівна, яка доглядає за ним, розповіла, що довгий час її матір не дозволяла розпитувати батька про ті часи, адже це йому боліло.

«Коли я ще була маленька, батько кожного разу після обіду завжди відрізав шматочок хліба, який посипав сіллю і їв. Він знав ціну того шматка», - пригадує жінка.

В 1941 році Павла Григоровича призвали до армії. Служив він у Прибалтиці. Коли німці наступали, їхню військову частину обстріляли. Тоді 22-річний Павло був поранений. На щастя, куля пройшла повз скроню, і він чудом залишився живий. Після нападу німців усіх виживши військових взяли до полону і серед них був Павло Григорович.

Життя Павла Мельничука було не легке...

«Нас потягом відправили до Німеччини і поселили в таборі для військовополонених. Ми працювали на Рейнському басейні, видобували вугілля. Робота була дуже важка. Багато людей там помирало. Під час транспортування вугілля я дуже травмував руку і мене, разом з декількома військовими, перевезли в Саксонію, до французького кордону, на сільськогосподарські роботи. Там під прицілом гвинтівки ми працювали на господаря. Хоча робота була нелегкою, але нас там годували. Через деякий час у Саксонії англійці висадили свій десант, і нас звільнили з полону, передавши радянським військам. Деяких моїх побратимів розстріляли, деяких відправили на Колиму та в тюрми, а мене залишили в Німеччині. Там я служив у військовій частині до 1947 року», - пригадує чоловік.

В кінці війни, коли Павло Григорович був у полоні, батьки думали, що його немає серед живих. Але раз в квартал приходила листівка з Червоного Хреста, у якій було написано: «Мельничук Павло живий. Працює».

"У шафі батька є святковий костюм, який він одягає на двічі на рік - на День народження та 9 травня", - каже Аноніна Павлівна.

Після повернення з Німеччини чоловік поїхав до своїх батьків у Чорниводи. Там він зустрів свою дружину Антоніну. У подружжя народилося двоє дітей – Володимир та Людмила. Працював чоловік декілька років ревізором у райспоживспілці, а потім головним бухгалтером на міжрайзаготбазі.

«Все життя батько важко працював. На роботі багато думав головою, а коли приходив додому, не відпочивав – то щось полагодить, то відремонтує. Завжди порався по господарству. А коли була вільна хвилинка, сідав за газети та кросворди. Це було його улюбленою справою», - пригадує Людмила Павлівна.

Коли жінка одружилася і переїхала до Хмельницького, забрала свого батька. З 1990 року Павло Григорович є хмельничанином.

Кожен день довгожителя розпочинається з зарядки. Людмила Павлівна під рахунок німецькою «айн, цвай, драй» робить з Павлом Григоровичем неважкі вправи.

«А ще ми намагаємося побільше гуляти надворі. Татові це подобається, хоча і важко. Коли я пораюся у хаті, батько тихенько співає у своїй кімнаті українські народні пісні, а вечорами декламує мені вірші Шевченка. Він досі пам’ятає «Катерину» напам’ять», - каже Людмила Павлівна.

Цього року, у вересні, Павлу Григоровичу виповниться 101 рік.

У кімнаті Павла Мельничука на видному місті стоїть два букети сухих квітів – позаду з числом 99, а попереду - 100. Чоловік каже, що у вересні, коли в нього день народження, там стоятиме букет з числом 101.

Читайте також:  Найстарша жителька Хмельницького розповіла, як дожила до 103 років