Найстарша жителька Хмельницького розповіла, як дожила до 103 років

Катерині Тороховій, яка мешкає у Хмельницькому, 103 роки. Вона є найстаршою жителькою обласного центру. Жінка розповіла журналістам сайту «Є» про своє життя та секрети довголіття.

Катерина Олексіївна мешкає зі своєю донькою Зінаїдою Власівною, якій незабаром виповниться 74. Саме вона відчинила нам двері, коли ми прийшли познайомитися з її матір’ю та взяти в неї інтерв’ю. Жінка розповіла, що про її маму згадують дуже рідко. Востаннє її відвідували працівники управління соцзахисту, коли Катерині Олексіївні виповнилося 100 років. Саме тому, коли ми прийшли до них у гості, нам були раді.

Виявилося, що Катерина Торохова, незважаючи на її поважний вік, є досить активною. Жінка якраз прибирала, коли ми увійшли до її кімнати. Інформація про те, що вона є найстаршою жителькою Хмельницького, виявилася для неї новиною, і вона залюбки погодилася нам розповісти про свій життєвий шлях.

Восени Катерині Тороховій виповниться 104 роки.

«Народилася я 18 листопада 1916 року в Росії, у невеличкому селі Пучежського району Іванівської області. Батько помер, коли мені було чотири роки, і я жила з мамою. Перед смертю батько просив маму, щоб віддала до школи, аби я здобувала освіту. Я й сама хотіла бути освіченою, тому пішла навчатися і закінчила 7 класів. Паралельно працювала в колгоспі, де збирала сіно. Потім мене направили працювати на тваринницькій фермі, але цю роботу я не любила і тому, коли був шанс продовжити навчання, я ним скористалася. Не маючи 18 років, я поїхала на річні курси у Кострому, після закінчення яких почала працювати вчителькою початкових класів. З того часу я навчала дітей читати, писати та рахувати. У досить молодому віці мені вдалося пройти шлях від звичайної вчительки до диретора школи», - пригадує довгожителька.

Катерина Олексіївна зі своїм чоловіком Власом.

У 1944 році Катерина Олексіївна зустріла свого чоловіка Власа Солодуна, який був українцем та мешкав у селищі Гриців Шепетівського району.

«Я дуже любила свого чоловіка. Він теж був педагогом. Нам було дуже цікаво разом, адже мали багато спільних тем для обговорення. А ще мій чоловік дуже гарно співав. Ми разом могли годинами співати пісні, і нам це не надокучало», - пригадує хмельничанка.

Подружжя Торохових з донькою Зоєю.

У 1946 році у Катерини та Власа народилася донька Зоя, а коли її було рік, молоде подружжя переїхало жити в Україну у Гриців. Там жінка влаштувалася до місцевої школи вчителем та пропрацювала у ній до пенсії.

Зінаїда Власівна, донька найстарішої жительки міста, каже, що її мама була дуже роботяща.

«Жінки сядуть на лавочку язиками плескати, а мама то на городі, то біля швейної машинки. У неї все кипіло в руках. Мама дуже любила вишивати і у неї це гарно виходило. Ми ще й досі зберігаємо її роботи», - розповіла жінка та показала нам два килими, вишиті хрестиком, які висіли у кімнаті Катерини Олексіївни.

Зінаїда Власіна переглядає старі родинні фотографії.

У Грицеві подружжя Торохових прожило до 1968 року. Дочка Зоя одружилася та переїхала жити до Борисполя Київської області. З собою вона взяла і батьків, які продали обійстя в Грицеві та купили хату неподалік доньки.

«У 1986 році сталася Чорнобильська катастрофа, і ми вирішили втекти з Київської області, подалі від місця трагедії. У 1987 році купили квартиру у Хмельницькому, адже тут була перспектива для навчання внуків. Таким чином у 1988 році я стала хмельничанкою. У 2008 році помер мій чоловік, внуки пороз’їжджалися на навчання, і ми почали мешкати з Зоєю», - розповіла Катерина Олексіївна.

Катерина Олексіївна показує килим, який вишила хрестиком.

Незважаючи не вік, пенсіонерки не нудьгують. Катерина Олексіївна й досі багато часу проводить за швейною машинкою, а донька їй допомагає.

«Я по життю песиміст, а от мама – навпаки, завжди з позитивом ставиться до життя. Навіть коли захворіє, - не падає духом і намагається не скаржитися на біль. Інколи, коли сну немає, мама серед ночі готує борщі та тихенько підспівує», - зізнається Зінаїда Власівна.

А ще до жінок навідуються внуки та правнуки. Нещодавно вони принесли для них метрову сосну та прикраси її, аби і вони мали новорічний настрій.