ye-logo.v1.2

Чорнобилець Іван Слуцький не заслужив у держави квартири

Суспільство 2941
Тепер у Кам’янці-Подільському є чорнобильський меморіал
Тепер у Кам’янці-Подільському є чорнобильський меморіал. Фото: www.kam-pod.gov.ua

усі кошти родини ідуть на його лікування

Роздумуючи про своє життя, виконаний обов’язок, нанівець підірване здоров’я, кам’янчанин чорнобилець Іван Слуцький часом думає: «А, може, краще було б звідти не повернутися?!» Ось уже чверть віку по тій страшній трагедії, а держава досі не виконала своїх обіцянок перед тими, кого кинули в пекло Чорнобиля. У нього та його родини досі немає власного даху над головою, дарма, що два десятки літ очікує на квартиру в черзі. Коли в пам’ятні квітневі дні роздають грамоти та подяки, Іван думає: краще б чорнобильцям давали квартири. Адже, мешкає в гуртожитку, за все своє життя він навіть помитися у власній ванні не в змозі… От займе чергу в душ, прийшовши з роботи, та й, не дочекавшися, засне, змучений, у кімнатці, яку ділить із ним ще п’ятеро членів його родини.
“У міській черзі на отримання житла перебуває 22 родини ліквідаторів, які мають першу категорію, 26 – другу, є ще й 73 сім’ї відселенців, - коментує завідувач відділу обліку, розподілу та приватизації житла виконкому Кам’янець-Подільської міськради Ольга Бузікова. – Торік за рахунок іпотечних коштів «чорнобильцям» виділили три квартири. Якби держава виділяла гроші, місто могло б придбати й більше квартир для цих пільговиків. Cлуцькі в списку позачерговиків 69-і, в списку другої категорії – дев’яті. Нам відомо, що умови їх мешкання дуже важкі, але вдіяти нічого не можемо”.
“Якщо проживеш три роки, зможеш прожити сім”

Іван та Галина замолоду аж сім років винаймали квартиру. У тому не бачили жодної трагедії. Бо такою є доля багатьох подружніх пар. Щоправда, більшість із них до зрілості таки вселяються у власне житло. Мали надію й Слуцькі, але… Іван із Галиною недавно вже стали дідом та бабцею. І не змогли розжитися на квартиру не з власної вини.
“Усі кошти в нашій родині йдуть на лікування, -каже дружина.- Чоловік хворий,у мене теж ціла в’язка болячок, донька має статус потерпілої від аварії на ЧАЕС, їй постійно потрібні медикаменти. А ще ж навчається в університеті, добре, що має стипендію. Ще на початках двічі на рік чоловіку давали путівку до санаторію, проїзд був безкоштовним. Тепер цього немає. Щоб отримати в своєму місті курс ін’єкцій, ліки купуємо. Як приїхав Іван звідти, був такий хворий, думав, що помре. Ми пішли до якогось закордонного професора, який дивом опинився в Кам’янці. «Як проживеш три роки, зможеш прожити й сім, -сказав він нам, -а там вже криза мине, тільки треба виконувати всі поради.» Ми так і робили. Я терла на терку різноманітні плоди, вручну витискала соки для чоловіка...
Слуцькі не люблять згадувати чорнобильську трагедію. Іван працював тоді на тепловозі. Додому поспішав як на крилах – у березні 86-го в Слуцьких народився син. Та недовго тішився первістком. 13 грудня цього ж року його відправили у відрядження, яке й досі щодня відгукується в усьому його тілі, роздирає душу страшною здогадкою: «Нас використали й викинули, як непотріб.» Галина розповідає: «Відряджених обдурили, мовляв, направляємо на Білоцерківський шинний комбінат, держава потребує. Коли вони вийшли з автобуса, побачили казарму з написом «Привет героям, участникам чернобыльских событий!» Там, у зоні, він був хіміком-дозиметристом. На освоєння нової професії виділили п’ять хвилин. “Хочеш жити – навчишся»,- пояснили неймовірну швидкоплинність «курсів».
Дружина розповідає, що Іван писав їй листи кожного дня. Тільки, на жаль, вони не збереглися. Через ту ж таки неймовірну тісноту. Слуцькі намагаються не тримати в хаті нічого зайвого. А «села» у них немає. Та й вся родина Іванова вже покинула цей світ. Коли хтось заводить мову про те, що Івану слід би обстежитися, отримати за станом здоров’я статус інваліда, він тільки махає рукою. «Це ж самому стукати до смерті в двері.»
“Допоможіть їм, благаю!”
У кожного своє поняття про Чорнобиль. Галина, до прикладу, часто згадує Іванові листи про те, як ліквідатори-чоловіки плакали за наметом, втікали із зони, як хтось намагався всунути голову в петлю, почувши, що дружина знайшла іншого. Іван махає на неї рукою: що ти там знаєш. Найвиразніше стоїть перед ним майор Вєрьовочкін – чорнобильський «батяня», герой. Саме він довідку Івану підписував про його дозу – 18, 36 р.ч. У воєнний час, до слова, допустима норма – 25. А це був мирний час. ..
Іван дуже хотів мати доньку. Лікарі не рекомендували Слуцьким зачинати дітей. Яна народилася і росла ослабленою. Нині вона їх гордість. Вступила до університету, вчиться на відмінно, буде програмістом. Отак, через власний біль родина перемагає відгомін Чорнобиля. Самотужки перемагає.
“Наша громадська організація «Відлуння Чорнобиля», - розповідає Ірина Старостіна, її голова, - оздоровлює «чорнобильських» дітей. Яна теж у нашому списку. Ми, на жаль, можемо допомогти родині лише таким чином. У Слуцьких чудова родина, вони так вболівають одне за одного. Допоможіть їм, благаємо, з житлом!”
На весь гуртожиток на Пушкінській, 43 (тепер він рахується малосімейкою) сім’я Слуцьких найбільша. Скількох вони вже провели звідси, скільки людей переїхало на нові квартири, а Слуцькі все залишаються тут.
«Ми згодні навіть на секцію в гуртожитку, на однокімнатну квартиру, там би Івану було краще, - каже Галина. – Ми обоє працюємо на приватних підприємствах, заробляємо не так багато. Колись ще можна було просити кредит, а нині й мріяти про таке не доводиться. Син їздив на заробітки, та повернувся ні з чим. Як жити далі?”
Чи вони одні в Україні запитують про те?! Наслідки Чорнобильської катастрофи обзиваються на кожному кроці. У той час, як прості люди, ліквідатори та їх діти туляться в тісних гуртожитківських номерах, залишаються сам на сам зі своїми проблемами , властьімущі жирують, захоплюючи дорогі ділянки землі, купуючи та будуючи розкішні котеджі.
Іван Слуцький не з тих, хто піде протестувати. Листи від його імені в різні інстанції пише Галина. «У мене є довідник «Золоті сторінки України», - зізнається вона. – Там знаходжу адреси тих, до кого звертаюся. Може, всі разом по дещиці вони могли б допомогти моєму Івану та дітям, яких держава прирекла на страждання»?!
 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення

Робота для вас

  Так  Ні, дякую