«Ще дівчиною я мріяла стати монашкою

Біла весільна сукня, обручка, урочистість у храмі, шлюбні обіти у вірності... Здається, справжнє весілля. Позаминулої неділі у Городоцькому костелі Святого Станіслава відбувалася неординарна подія — консекрація (священнодійство, яке посвячує людину на служіння Богу) нової Божої служниці. Городоччанка Владислава Мігаль складала монаші обіти. Як справжня наречена, вона вдягнула білу сукню, а з рук єпископа Кам'янець-Подільської єпархії Леона Дубравського отримала обручку. Відтепер до жінки звертаються з додатком «сестра».

З сестрою Владиславою ми зустрілися у костелі після ранкової Святої служби. Вдягнута жінка була у строгий костюм, ніяких темних довгих суконь та монаших головних уборів. Сестра Владислава належить до Інституту консекруваних дів. «Монашки, які належать до цієї спільноти, не носять спеціального одягу, - розповідає сестра Владислава.. - А для вступу до спільноти немає вікових обмежень. Інститут консекруваних дів був заснований у 1947 році в Європі. Згодом спільнота з'явилася і в Україні. До неї вступають люди, які хочуть жити для Бога. Ми — послідовниці Ісуса Христа. Здебільшого, живемо вдома, можемо працювати у державних та приватних закладах. В усьому іншому нічим не відрізняємося від звичайних монашок».

«Молитися батьки мене навчили з самого дитинства, - розповідає сестра Владислава. - І я завжди ходила до костелу, хоч у школі наді мною насміхалися і однокласники, і вчителі. Але я навчилася не зважати на це. Моя віра вже тоді була непохитною. У юності відчула у собі покликання стати монашкою. Навіть усіх хлопців від себе відганяла, втікала від них». Але життя склалося по-іншому. Дівчині довелося допомагати сестрі ставити на ноги племінників. Здобула професію бухгалтера, працювала в різних організаціях. І знову відчула насмішки й «криві» погляди. «Але покликання до монашого життя відчувала постійно, - згадує сестра Владислава. - І дівочої мрії стати монашкою не залишала. Племінники виросли, я стала вільною і вирішила здійснити свою мрію. Оскільки за віком була старшою, то змогла вступити тільки до Інституту консекруваних дів».

«Що потрібно, щоб стати монашкою?» - цікавлюся у сестри. «Насамперед — відчуття у душі, - каже вона. - Це — коли читаєш Біблію, слухаєш Слово Боже і чуєш голос Господній. І прислухаєшся: куди він тебе кличе. Покликання, яке я чула ще змолоду, з роками не змінилося. Головне правило для того, щоб почути голос Божий: жити у побожності, виконувати усі Божі заповіді. Що таке бути монашкою? Це — відмовитися від усіх земних розваг, прагнути віддати себе Богу». Про своє бажання бути монашкою Владислава сказала настоятелю своєї парафії». Ще протягом трьох років довелося готуватися до урочистості прийняття монаших обітів, перевіряти і переперевіряти своє покликання. До цього приєдналися звичайні турботи, які переживає кожна наречена: вибір сукні, взуття, обручки. «Моя біла сукня зараз висить у шафі. Але сподіваюся, що вона ще стане у нагоді тим, хто захоче піти моїми стопами», - каже монашка.