ye-logo.v1.2
19 Вересня, 2020

«Коли ми вийшли, провалився дах»: хмельничанин розповів про будні рятувальника

Суспільство 817
Професія рятувальника – це робота і покликання, каже Ігор Паєнк
Професія рятувальника – це робота і покликання, каже Ігор Паєнк. Фото: автора

До Дня рятівника ми розкажемо про тих, хто щодня рятує людські життя.

Вони не бояться ні вогню, ні вибуху, ні стихійного лиха. Завжди допоможуть визволити травмованих з автотрощі, знають як витягти людину з колодязя. Їхня робота – щодня, ризикуючи своїм здоров’ям, рятувати життя інших.

Кажуть, рятувальник – це не просто професія, це покликання, захоплення та навіть залежність. Залежність від адреналіну в крові, який зростає зі звуком тривоги, та від приємного відчуття, що комусь допоміг, когось врятував. 

Завтра, 17 вересня, в Україні відзначають День рятівника. Напередні цього свята ми вам розповімо історію одного  хмельницького пожежника. Це буде історія про відвагу, адреналін і самопожертву.

З пожежним-рятувальником Ігорем Паєнком ми познайомились у його частині. 31-річний хмельничанин працює у другій Державній пожежно-рятувальній частині, що розташована у мікрорайоні Ракове. На роботі він мужній та дисциплінований чоловік, який не боїться кинути виклик стихії. А за межами роботи – хлопець, який любить автомобілі, відпочинок з друзями, подорожі та природу.

Про перший «поєдинок» з вогнем, чим займаються рятувальники, коли немає бойової тривоги, про відрядження на ліквідацію масштабної пожежі у Чорнобильську зону, сержант Ігор Паєнк розповів сайту «Є.

«Я завжди себе уявляв у формі, але після школи батьки мене підштовхнули до того, що треба вступити в медичне. Я закінчив Хмельницький базовий медичний коледж за спеціальністю акушерська справа. Потім рік служив в армії. Попрацював медичним працівником в психіатричній лікарні приблизно три роки. Після того прийшов сюди. Вже восьмий рік працюю рятувальником», - говорить Ігор.

Уже на першому ж виїзді у ролі рятувальника хмельничанин став до бою із вогнем. Хоча заступив тоді на цілодобову зміну, допуску до бойового чергування ще не мав. Каже, було страшно, адже ніколи раніше з подібним не стикався, та й розумів яка це відоповідальність. При цьому адреналін «зашкалював», наче вперше сів за кермо автомобіля.

«Я міг виїжджати, але не мав права гасити, рятувати. Я міг тільки допомагати, - пояснює чоловік. – Пам’ятаю, глуха ніч. Пожежа літної кухні. Була загроза, що вогонь перекинеться на житловий будинок. Я боявся не завадити, не зробити гірше, не заважати хлопцям. Усі пішли в один бік, а я розмотав рукава і пішов в інший бік гасити пожежу. Начальник караулу тоді не очікував цього, був в захваті, що я себе так повів». 

Як зізнається пожежник, працюючи рятувальником доводиться бути трохи цинічним. Бачиш горе, загиблих і сприймаєш це, як роботу. По-іншому не можна.

Ігор Паєнк працює пожежником у рятувальній частині в мікрорайоні Ракове.
Як каже рятувальник, найважливіше під час гасіння пожежі - це злагоджена командна робота.

ДТП... Давидківці... Фура...Троє…

«Це було приблизно рік тому. Фура в’їхала в старе кафе на Давидковецькому перехресті. Ми приїхали першими. На той час машину відтягнули. Нам передали, що в автомобілі знаходиться п’ять чоловік – двоє живих, троє загиблих. Нам потрібно було врятувати тих, хто в автомобілі, - згадує боєць ДСНС. - Ми приїхали і нам було видно тільки одну живу людину. Ми приступили до деблокації. Намагалися звільнити цього чоловіка. Знали, що має бути ще одна людина, але не могли знайти її. В якийсь момент ми почули стукіт. Виявилося, п’ятий чоловік знаходився у верхньому відсіку кабіни, він був у спальнику. Його замотало немов у кокон. Йому найбільше повезло. У нього був просто шок. Коли ми його дістали, він був цілий, але зомлів».

Пережити такі виїзди нелегко. Однак, як говорить Ігор Паєнк, не зважаючи ні на що, у першу чергу він рятувальник. «Я намагаюся не тримати в собі. Не дивитися в очі. Не запам’ятовувати обличчя, щоб вони не закарбовувалися в пам’яті», - каже він.

Частими бувають виїзди на пожежі. Щоб перемогти вогонь, потрібно моментально приймати рішення. Важлива злагоджена командна робота, тож в караулі зазвичай з пів погляду розуміють один одного.

«Не забуду масштабну пожежу на складі резинових виробів на вулиці Чорновола. Ми перші приїхали. Ланкою зайшли всередину і приступили до гасіння. Температура була нереально висока. Нам пощастило, що закінчився тиск і ми змушені були вийти. Все нагрівалося до такої температури, що здавалося, ніби бойовий одяг може тріснути. У той момент, коли ми вийшли, провалився дах», - говорить Ігор Паєнк.

Відрядження у Чорнобильську зону

У квітні цього року сталася одна з найбільш масштабних пожеж в Україні. Кілька тижнів надзвичайники гасили ліси у зоні відчуження. Ігор теж був серед тих, хто боровся з вогнем у чорнобильських лісах.

Близько місяця вирували пожежі у зоні відчуження. Горіло з усіх боків – ліси, хати, покинуті села. Аби вгамувати вогонь, на поміч з’їжджалися рятувальники зі всієї України. Жили у наметах, ходили із дозиметрами в руках. Із спорядження - бойовий одяг, маски, каски. 

Вогнеборцем Ігор працює вже восьмий рік.

«Ми виїхали вночі, коли приїхали туди, був світанок. Це була зона відчуження, Житомирська область. Здавалося, що все було в тумані, а виявилося, що це все був дим. Ліси горіли, а після пожежі залишалися чорні поля і пеньки, - розповідає хмельничанин. - Ми проживали за межами зони відчуження, одразу за сіткою. Там радіації такої не було. Було, нас направили в сам Рудий ліс, там найбільш радіоактивна зона. Їдеш дорогою «терра» показує 0.40, 0.50. Хоча допустима до 0.40. Вийшов з машини – одиниця, зайшов метр в ліс – 1.5, далі – 2.5. Хлопці з інших міст, у яких була новіша техніка, то працювали у місцях, де «терра» показувала і до 10».

Каже, хоча робота у зоні відчуження була складна, відчувалася підтримка один одного. Всі були рівними. А ще вражала недоторкана природа – річка Прип’ять, соми.

Будні рятувальника

Робочий день рятувальника непередбачуваний. Буває, можна тиждень не потрапляти на пожежу під час свого чергування, а інколи трапляється по три таких виклики за добу.

Коли ж бойової тривоги немає, рятувальники дотримуються планового розпорядку дня. Вранці розвід. На шикуванні потрібно обов’язково бути поголеним, охайним, у бойовому одязі. Потім зміна караулів. Чергова зміна приймає робочу техніку, приміщення, перевіряє чистоту. Протягом дня надзвичайники за графіком відпрацьовують нормативи, практичні навички, теоретичні заняття. Доглядають за технікою та займаються господарськими справами. При цьому залишаються готовими в будь-який момент їхати на виклик.

Чергує пожежник добу через три, але зізнається, що навіть у неробочий час завжди залишається рятувальником.  «Якось у свій вихідний побачив, як їде загін першої частини. Сів у машину, поїхав за ними. Була пожежа на дачному масиві «Електроніка», горів гараж. Вогонь перекинувся на житловий будинок. Поки приїхав начальник загону, я вже допомагав ліквідовувати вогонь, - згадує Ігор. – Це те заняття, яким живеш. Тому, незалежно від того на роботі ти чи ні, завжди намагаєшся допомогти, бути корисним».

 Вже завтра, 17 вересня, в Україні відзначатимуть День рятівника.

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую