ye-logo.v1.2

Останній бій: історія загибелі та вшанування останніх підпільників ОУН на Віньковеччині

Суспільство 4063
Пам
Пам'ятний хрест встановили неподалік місця, де відбувся останній бій ОУНівців з радянськими карателями. Фото: зі сторінки проєкту ХАЩІ у фейсбуці

У Майдані Олександрівському 70 років тому відбувся останній на теренах краю бій українських підпільників з радянськими карателями.

У селі Майдан Олександрівський на Віньковеччині встановили пам’ятний хрест на честь борців за волю у підпіллі. Саме тут 70 років тому відбувся останній на теренах краю бій українських підпільників з радянськими карателями.

На невеликому майдані неподалік хати, де 20 жовтня 1951-го року, були оточені та знищені двоє бійців-ОУНівців, тепер височить хрест. Саме у цьому бою, разом з побратимом, загинув Василь Николин, останній керівник Віньковецького надрайонного проводу Організаці українських націоналістів.

Ця забута, захована в архівах КДБ історія, можливо б і не мала такого продовження з вшануванням, якби свого часу нею не зацікавився Володимир Кохан, засновник ютуб-проєкту «Хащі», який разом з командою вже понад 10 років поспіль досліджує глухі закутки сіл України, щоб показати, чим насправді живе село сьогодні. Цієї весни у Майдані Олександрівському місцеві жителі показали йому хату, мешканці якої були опорою для Віньковецького надрайонного проводу ОУН наприкінці 40-х – початку 50-х років минулого століття. І саме в ній, як виявилося, прийняв останній бій з більшовиками Василь Николин, останній керівник Віньковецького надрайонного проводу Організаці українських націоналістів.

Пошуки, тривалістю в понад 10 років

Утім, історія пошуку місця загибелі Василя Николина почалася задовго до того, як з’ясувалося, що сталося це таки в Майдані Олександрівському. Цьому передували роки пошуків в архівах та збирання свідчень по селах.

«Я родом з Віньковеччини, - розповідає Володими Кохан. - Дізнався про діяльність підпільників на Віньковеччині понад 10 років тому. Якось мені до рук потрапила книга хмельницького письменника Василя Горбатюка «Ще настане ваша пора», у котрій він описував молодіжну групу патріотів із Женишковець, що на Віньковеччині. Йшлося про школярів, які були обурені діями радянської влади та шукали контактів з Організацією українських націоналістів на території Віньковеччини».

Саме в цій книзі Володимир Кохан натрапив на спомин, що на Віньковечиині загинув і Василь Николин, керівник Віньковецького надрайонного проводу ОУН.

«Особисто для мене тоді стало величезним відкриттям те, що тут, у нас, існував надрайонний провід ОУН, як і те, що саме тут загинув його керівник, - пригадує Володимир. – Я почав шукати про цей факт більше інформації. Ми влаштовували експедиції по селах, розпитували старожилів, досліджували архіви. Словом, збирали дані по крихті: десь хтось пригадав, як був малим і чув, як гонили «бандерівців» за селом, хтось пригадав, як колись когось постріляли…»

Василь Николин, керівник Віньковецького надрайонного проводу ОУН. Фото: з архіву СБУ

Ці пошуки тривали роки, перш ніж ниточка привела до Майдану Олександрівського.

«Ми зрозуміли, що, швидше за все, натрапили на правильний слід, - каже Володимир. - Почали робити запити в архіви – Хмельницький обласний, Державний архів СБУ. Але не було жодної конкретики. Аж через декілька років вдалося таки віднайти інформацію про те, що двоє підпільників, один з яких міг бути Василь Николин, керівник Віньковецького надрайонного проводу ОУН, був вбитий в Майдані Олександрівському. Тоді ми розповіли про це в соцмережах. І уявляєте, знайшлися люди, які знали його особисто та допомогли нам зв’язатися з племінницею. Для неї стало справжнім шоком, те, що ми знайшли інформацію про місце загибелі дядька. Виявилося, що не так давно на той час помер його рідний брат, з яким, на жаль, нам вже не вдалося поспілкуватися. Він чекав свого брата Василя з 1944 року і не мав жодної звістки про те, що з ним сталося».

Агентурна справа «Вороги»

До пошуків справи Василя Николина, розповідає Володимир, тоді долучилася журналістка Дрина Рогачук, разом з якою вони таки знайшли агентурну справу, де йшлося про діяльність Віньковецького надрайонного проводу ОУН і зокрема про Василя Николина. Її розсекретили лише у 2018-му. Справа мала назву «Вороги» та була відкрита у 1951 році.

«На кінець 40-х - початок 50-х років на території тогочасної Кам’янець-Подільської області існувало три проводи ОУН – Кам’янецький обласний, Дунаєвецький та Віньковецький, - розповідає Володимир. - Грамотні, вишколені хлопці з підпілля, яких сюди перекидали переважно з заходу – Тернопільщини та Львівщини, вели на цих теренах вже не збройну боротьбу, а інформаційну. Їх було по кілька десятків, наприклад, Віньковецький провід ОУН складався максимум з 20-ти чоловік підпільників. Основна підпільницька боротьба велася переважно у селах».

Тут населення ще з 20-х років пам’ятало супротив під час розкуркулення, тут ще панували серед мешканців антирадянські настрої. Тож основна ціль підпільників була просвітницько-пропанагдистська робота.

«Підпільники шукали зв’язки з інтелігенцією на місцях, з вчителями, священниками, людьми, які також не підтримували радянської влади, - каже Володимир Кохан. - Роздавали листівки, літературу з-за кордону про справжні дії радянської влади. У них вони часом шукали прихистку та харчів. Чи не в кожному селі мали своїх прихильників, де могли час від часу переховуватися».

Агентурна справа Вороги, заведена на Віньковецький надрайонний провід ОУН. Фото: Історична правда

В Майдані Олександрівському було дві таких хати. В одного вчителя Степана Бучка та Марії Дмитрійчук, жінки, батьків котрої репресували, яка втратила на війні чоловіка та залишилася з малою дитиною на руках і була ображена на радянську владу.

Останній бій

Утім, ці зв’язки з підпільниками не могли тривати непоміченим. Хтось таки запідозрив, що в цій хаті іноді щось відбувається. Доповіли в органи.

«Ми можемо лише здогадуватися, якими методами органи МДБ вивідали в Марії інформацію про підпільників, - каже Володимир. - Її поставили перед вибором – або 25 років таборів для всієї родини, або в хаті встановлюємо тривожну кнопку на радіоуправлінні...»

У чергові відвідини, в ніч з 20-го на 21 жовтня 1951 року, до Марії прийшли двоє підпільників – керівник Віньковецького надрайонного проводу ОУН Василь Николин та Михайло Ганзюк. Коли хлопці полягали спати Марія натиснула кнопку. Уже під ранок пів села було оточено оперативниками. Хлопці не мали наміру здаватися в полон. А прийняли останній бій. Двоє проти сотень – бій довго не тривав, близько пів години. Немає відомостей в документах чи їх вбили, чи вони самі заподіяли собі смерть.

«З часом мені вдалося отримати цю агентурну справу «Вороги» на руки в Київському архіві СБУ, - каже Володимир. - Це том, сторінок на 600. Справа заведена на Віньковецький провід ОУН в липні 1951 року та зевершена у лютому 1952-го. До цього часу Віньковецький провід ОУН був повністю ліквідований. Ще до літа 1952-го МДБісти створювали фіктивні вилазки у селах, дивлячись, чи населення буде їх підтримувати. Усе це описано в цій справі».

Вшанування

Через 70 років у Майдані Олександрівському, поблизу місця загибелі підпільників, з’явився пам’ятний хрест, який нагадуватиме про самопожертву заради України. Встановили його за кошти меценатів, які, зізнається Володимир Кохан, випадково побачили інформацію про останній бій ОУНівців в соцмережах.

Через 70 років у Майдані Олександрівському, поблизу місця загибелі підпільників, з’явився пам’ятний хрест. Фото: facebook.com/ХАЩІ

«Насправді, на півдні Хмельниччини не так багато меморіалів, які вшановують пам’ять вояків ОУН-УПА. Це справді знакова подія, особливо в умовах нинішньої російської агресії, - каже Володимир Кохан. - Я тримав у руках щоденники цих підпільників, додані до справи. Їх без сліз читати неможливо. Молоді хлопці розуміли, що вони йшли на самопожертву та вірну смерть за святу надважливу ідею вільної України. Нам є чого у них повчитися».

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую