Як гамують біль переселенців – репортаж з хмельницького вокзалу

Війна вже змінила кожного з нас і змінила наші життя. Два тижні на українських вокзалах не вщухають сльози, розпач, страх. Тисячі українців залишають свої рідні домівки, тікаючи від бойових дій. Своє життя складають у валізи, забирають з собою домашніх улюбленців і вирушають подалі від небезпеки в західні області країни або й далі. Хмельницький за цей час став перевальним пунктом для них.

Десятки евакуаційних потягів, заповнені втомленими та переляканими людьми, щодня, щоночі прибувають на хмельницький залізничний вокзал. Поки одні тут перепочивають, аби продовжити свій шлях у пошуку прихистку, інші транзитом зморені їдуть далі. Хмельничани ж організувалися і разом допомагають пережити найскладніші моменти життя людям, які втратили безпечний дім. Про небайдужих – далі у матеріалі.

****

На другий перон прибуває потяг, який прямує на Львів. Два десятки чоловіків, які чекали на потяг з коробками у руках, розбігаються по вагонах. У них є кілька хвилин, щоб роздати пасажирам все необхідне – їжу, воду, дитяче харчування, підгузки, засоби гігієни, корм для тварин. Дехто з пасажирів встигає вийти на перон і розім’ятися хвильку. Один чоловік запитує у волонтерів, чи є що поїсти, інший просить цигарки.

Тим часом Олексій вільною рукою клеїть синьо-жовте сердечко на вікно, де сидить дівчинка. У відповідь отримує дитячу посмішку і вітання. За цей час він встигає розпитати у людей, кому що потрібно та знайти необхідне у картонних ящиках. Мить і потяг відбуває, а волонтери прямують з майже порожніми коробками до вокзалу.

«Голодний потяг був, - каже один. - Багато харчів роздали».

«А в мене цигарки просили, - сміється інший. – Ще б за пивом запропонували зганяти».

Олексій мешкав в Одесі, тепер волонтерить у Хмельницькому.

Таких потягів лише за одну ніч може бути до чотирьох десятків. Люди у них втомлені, часто потребують елементарних речей. Щоб допомогти їм у скрутний час, на вокзалі облаштували волонтерський пункт. Роботу організували у дві зміни. Жінки нарізають бутерброди, розфасовують печиво, фрукти, розкладають порційно гарячу їжу, чоловіки розносять харчі, слідкують за порядком.

По чотири десятки небайдужих містян і переселенців позмінно волонтерять тут. Налагоджують роботу між «відділами» волонтерського пункту сестри Юлія і Ольга. Дівчата були лікарями-інтернами в міській лікарні, але в складний час вирішили допомагати людям таким чином.

Щодня вдень та вночі тут готують допомогу переселенцям.

«Десять днів ми щодня тут з ранку до вечора. У нас є різні підрозділи і кожен займається своєю роботою. Крім того, є волонтери, які готують вдома і тричі на день присилають нам великі порції їжі. Є заклади, які теж привозять їжу. Підприємства доставляють партії фасованих продуктів. Ще допомагають в селах жінки, які ліплять вареники, печуть пиріжки, а потім передають нам», - говорить Юлія Гриснюк – Ми годуємо тих, хто приїхав, і немає де дітися. Люди, які пересідають з одного потяга на інший. Також тут складаються набори, які ми передаємо у вагоні потягів, що проїжджають транзитом».

Сестри Ольга Якимець та Юлія Гриснюк на вокзалі допомагають вже десять днів.

Волонтерами стали люди різного віку та професій, які тепер разом працюють на шляху до перемоги. Серед них, хто вирішив не сидіти склавши руки, Оксана Доліба. Вона - підприємиця, в мирний час займалася імпортом південно-корейськиї косметики, але з третього дня війни допомагає на вокзалі. Спершу, як і всі, не могла повірити у те, що відбувається. Сподівалася, що жах війни от-от зупиниться. Були шок, злість, негативні емоції. Сьогодні ж намагається адаптуватись до нової реальності. Говорить: сидіти вдома і читати новини про війну набагато важче, ніж працюватти тут.

До теми: Як бути українським біженцям у Берліні - поради харків’янки, яка нині їм допомагає

«Не дивлячись на те, що ми щодня бачимо десятки заплаканих очей, роздратованих і зляканих діток, розгублених стареньких, я можу сказати, що так легше сприймати нинішні реалії. Попри весь цей масив негативних емоцій, трапляються й позитивні. І на них я опираюсь. Незнайомі люди, які приїхали здалеку, вражені нашою підтримкою, піклуванням, щедрістю, щирістю. Вони такі важливі слова говорять і ти розумієш, що знаходишся в потрібному місці, з потрібними людьми, в потрібний час», - каже вона.

Бабусі печуть вдома пиріжки, а чоловіки привозять їх на вокзал.

Людям дають теплу їжу, перекуси, солодощі.

Усім, хто досі не може впоратися з емоціями, радить «панацею» - зайнятися будь-якою корисною роботою: плести сітки, готувати їжу, займатися збором необхідних речей військовим чи переселенцям.

«Дуже багато людей приїжджають в шоковому стані. Питаєш в них: «Ви хочете їсти, пити?» А в них очі пусті, немає фокусування. Питаю: «Коли ви їли?» У відповідь: «Сьогодні чи вчора. Ні, вранці чи вчора ввечері». З цими людьми треба спілкуватися, пояснити, що їм допоможуть, що вони не одні. Це може зробити кожен», - зазначає Оксана.

І згадує іншого волонтера – Андрія: «Він купив два маркери – синій і жовтий. Діти сидять у вагонах, а він їм сердечка малює на склі. Ці діти ручками махають, цілують його в ті сердечка. Не передати словами такі моменти».

Діткам встигають закинути у вагони іграшки, підгузки та дитяче харчування.

Розмову перебиває сигнал сирени – у Хмельницькому повітряна тривога. Пані Оксана додає: якщо хмельничани можуть проігнорувати попереджувальний сигнал, то люди, які пережили бомбардування, реагують по-іншому. Нині у них вдома мешкає сім’я харків’ян – тато, мама і 14-річний син.

«Хлопець дуже боїться. Він так летить в коридор, коли чує сирену. Ми ж зараз під Божим захистом і ППО. А ці травмовані дітки будуть багато років відновлювати психіку. Хоча нам всім її треба буде відновлювати. Просто потрібно пам’ятати, що ці люди не винні, що їдуть звідти в безмежній кількості. Вони тікають, бо їм по-людськи страшно, а ми маємо їм допомагати як можемо. І ця підтримка буде необхідна ще дуже довго», - підсумовує вона.

Оксана Доліба розповідає, що люди, які приїжджають, зворушені такою підтримкою.

Читайте також: Життя зібране у рюкзак, а серце вдома – евакуйовані в Хмельницькому

Додамо, у Хмельницькому функціонують Штаб допомоги вимушеним переселенцям, що знаходиться в кінотеатрі Шевченка, та Координаційний центр прийому переміщених осіб, який знаходиться на залізничному вокзалі. Також працює пункт прийому допомоги переселенцям. Потреби пункту постійно публікуються в різних групах, зокрема у Telegram «ХМР координаційна група». В Штабі працюють 4 телефони, за якими можуть звертатися переселенці, волонтери для координації зусиль: 067 380 15 57, 067 380 17 21, 067 380 28 08, 067 358 99 71.