З початку війни наїздила 20 тисяч кілометрів: як хмельничанка майже нон-стоп возить допомогу з-за кордону

«Бувало таке, що за добу спала годинку тільки. Бо приїхала у Варшаву, і поки мені завантажують машину, я маю час поспати. Далі їду в Хмельницький, вивантажилась, перепочила годинку — і знову в дорогу. В будь-який час доби», — так 46-річна хмельничанка Оксана Орєхова розповідає про свої волонтерські будні. Вона — підприємиця з речового ринку. Але коли почалась активна фаза війни з росією, взялась робити те, що вміє і любить — їздити.

Оксана їздить по гуманітарну допомогу для військових і переселенців до Варшави, Любліна, Кракова. Допомагає волонтерам розвозити вантажі по Україні і по рідному місту. Скільки за її плечима таких поїздок — і не злічити. Вона каже, що з початку бойових дій наїздила вже 20 тисяч кілометрів.

«Якщо взяти мій стаж водіння, то він невеликий — всього 8 років. Але оскільки я багато їжджу, то кілометрів у мене вже дуже багато. З початку війни — ось якраз була на сервісі — я вже наїздила 20 тисяч кілометрів. Не знаю, чи це мало чи багато? Я виїжджаю, коли дізнаюся, що є в цьому потреба. У мене немає такого, що там ще якісь свої справи треба повирішувати. Я одразу їду, в чому є. Документи з собою — сіла і поїхала. Я не вибираю, коли мені зручно, коли незручно. Їду, бо є потреба, люди чекають, ворог не спить — і нам немає часу спати», — каже Оксана.

Про те, кому потрібна допомога, Оксана дізнається здебільшого з інтернету. Додалася в різні групи в соцмережах, де волонтери часто публікують потреби військових, переселенців, дітей, котрі постраждали від воєнних дій.

«Я собі завжди ставлю запитання: а я чим можу допомогти? Якщо я можу серед своїх знайомих щось знайти, чимось допомогти — то беруся за цю роботу. Я не чекаю, що до мене зателефонують і скажуть, що потрібно щось привезти. Хіба можуть телефонувати вже ті, хто мене знає, з ким працювали», — пояснює вона.

Жінка співпрацює з різними благодійними організаціями. Фото з архіву Оксани Орєхової

У 2018-му році жінка познайомилася з чоловіком, який волонтерив. На той час він возив допомогу військовим у зону ООС і саме збирався у нову поїздку. Тоді Оксана вирішила допомогти і почала збирати по знайомих консервацію. З тих пір сама стала волонтеркою. Допомагала не тільки військовим, а й дітям і літнім людям.

«З 24 лютого, коли росія напала, всі кинулися допомагати. Я прочитала, що є потреба в піддонах для бомбосховищ і згадала, що в мене є знайомий власник магазину будівельних матеріалів. Зателефонувала йому — він погодився дати. Тож перші три дні розвозила по бомбосховищах піддони. А як стали гуманітарку з-за кордону давати, то вже почала возити звідти. Це і дитячі речі, військове спорядження, харчування, а коли було холодно — спальники, каремати, одяг», — каже хмельничанка.

У Варшаву привезли книжечки для дітей з України. Фото з архіву Оксани Орєхової

У перші дні війни роботи на ринку особливо не було. Та й зараз Оксана частіше в дорозі, ніж там.

«Є таке, що в машині сплю, спальник дістаю і сплю. Автомобіль мені вже як другий дім, це мій залізний коник, який виручає і вдень, і вночі», — сміється вона.

Жінка співпрацює з різними благодійними фондами, серед яких «Карітас», «Ковчег», «Жінки в бізнесі», об'єднання волонтерів «Захист». Коли потрібно перетинати кордон, обирає пункт пропуску, де найменші черги. У сусідній Польщі вже має знайомих, які збирають допомогу для українців.

Поїздки бувають вдень і вночі. Фото з архіву Оксани Орєхової

«Була одного разу така весела ситуація. Поїхали за допомогою, зі мною ще хлопці їхали, але їх не пропустили, бо не мали всіх дозволів. То мені довелося за один день там три рази переїжджати кордон в Польщу і назад. Своєю машиною, потім іншою, а потім ще й переганяли машину для потреб військової частини. То наші прикордонники жартували зі мною: "Ви що, вже тут живете?". А в мене вже й за кордоном є знайомі, які там все збирають. Багато людей-однодумців», — розповідає Оксана.

Діти-переселенці отримали допомогу з Любліна, яку привезла Оксана. Фото з архіву Оксани Орєхової

Крім поїздок, Оксана ще й організовує збір продуктів для регіонів, які були під російською окупацією. У її рідному селі Гвардійське і в сусідніх Райківцях люди збирають картоплю, закрутки, овочі, а вона вже забирає своїм бусом і передає далі.

З Іспанії передають допомогу для України через Краків. Фото з архіву Оксани Орєхової

Нині у Збройних Силах служить Оксанин син Дмитро. І допомагаючи іншим, вона допомагає і йому.

«Було таке, що сама собі кажу — досить, більше не поїду, треба перепочити. А тут вже телефонують, кажуть: "Можеш поїхати?". І я така: "Звичайно, можу, як інакше». Я не хвалюся цим, просто роблю те, що можу зробити. Людські можливості надзвичайні, просто треба їх використовувати», — каже Оксана.

Волонтери розвантажують гуманітарну допомогу. Фото з архіву Оксани Орєхової 

Свої поїздки жінка не рахує. Але розуміє, що хоч допомога армії потрібна, проте працювати і заробляти гроші також потрібно. Зараз вона планує трохи перенести торгівлю з ринку в інтернет. Шукає для цього людину, яка допоможе познайомитись з інстаграмом.

«Мені шкода людей дуже. Мирні люди гинуть, діти вмирають… Але я впевнена, що ми переможемо, це тільки питання часу. Українці молодці, нація в нас сильна. У нашій крові — боротися за своє до кінця», — переконана хмельничанка.

Допомога харківчанам від односельців з Гвардійського. Фото з архіву Оксани Орєхової