ye-logo.v1.2

Депутат-десантник Віталій Діденко: «Я борюся за національні цінності»

Суспільство 10719
Фото: Офіцер командування військової частини А4239 Олексій Наконечний

Молодий, енергійний, серйозний. Мабуть, так можна описати співрозмовника «Проскурівського телеграфу», який за 35 років встиг і світ побачити, і війну пережити, і справами хмельничан перейнятися.

Віталія Діденка знають не лише, як депутата міської ради, а й як активного захисника інтересів громади. Йому не раз доводилося виводити людей на майдан, «воювати» за їхні права тощо. Воював Віталій Васильович і в Іраку. Враховуючи те, що другого серпня десантники всієї країни відзначали своє професійне свято, ми вирішили ближче познайомитися із колишнім десантником, щоб зрозуміти, звідки у нього такий запал енергії.

«Відмовився вступати в комсомол»

- Віталію, ви вже у школі почали проявляти свій революційний характер?

- Як вам сказати, бувало таке, що вчителька вела урок, а весь клас сидів спиною до неї та слухав мене. Бо я щось своє розповідав і їм це було цікавіше (сміється – прим.авт.). Був звичайним учнем, нічим не вирізнявся. Хіба що тоді проявлялися певні організаторські здібності, міг з легкістю згуртувати навколо себе інших дітей. Як каже мій батько: «Ти про своє дитинство в сусідів запитай», бо на мене часто скаржилися.

- Нинішній депутат міської ради хуліганив?

- Та всяке було. То на чужу вишню залізу, то з кимось із хлопців поб’юся. Ще в школі, а вчився я в різних - №8 та №23, завжди відстоював свою позицію. Був принциповим. Категорично відмовився вступати в комсомол. Причому - мене підтримав фактично весь клас.

- Звідки ж таке несприйняття?

- Мої бабусі та дідусі пережили Голодомор, вони мені розповідали про ті страшні роки життя українського народу. Це були історії не з книжок, а справжні, життєві. І моїх рідних та ідеологія та влада добряче по світу розкидала. Тому в мене вже тоді сформувалось негативне ставлення до комунізму. Та й тодішній директор школи, який викладав історію, доволі часто нам розповідав про 30-ті роки, хоча в підручниках про це не було сказано жодного слова.

- Цікавилися історією?

- Звичайно. Це був мій улюблений предмет. Ще подобалася фізкультура, оскільки я займався легкою атлетикою. Хоча фізкультура у нас була завжди – йшов, до прикладу, урок російської мови, а ми з хлопцями у футбол ганяли. У нас взагалі був найкращий клас в школі з футболу. Ми ще в п'ятому класі перемагали в дев'ятикласників.

Ледве не загинув у четвертому класі

- Ваш батько працював слюсарем, а мати – водієм таксі. Чого не подалися, до прикладу, у таксисти?

- А я після школи одразу ж вирішив піти працювати в таксопарк. Трудився у відділі головного механіка на посаді «старший куди відправлять» (сміється – прим.авт.), пізніше – на мийці. А, коли настав час іти в армію, то пішов у Збройні сили з великим задоволенням. Хотів служити на флоті, але тоді вийшла директива призовників із Західної України не брати служити в Крим.

- І в яких військах опинилися?

- Це взагалі окрема історія. Коли був на розподільному пункті, то сам обирав, де служити. Приходить представник сухопутних військ, називає моє прізвище, а я роблю вигляд, що це не я, і кажу: «Він вийшов, до нього батьки прийшли». Так тривало три дні! І я дочекався свого. Захотів служити в аеромобільних військах – бути десантником.

- Звідки таке бажання, хотіли стрибати з парашутом?

- Хотів побороти свій страх. Я дуже боявся висоти. Навчаючись у четвертому класі, міг спокійно лазити по дахах багатоповерхівок. Одного ж разу ледь не загинув. Сиділи з хлопцями на даху одного з будинків та грали в карти. Я ж розмістився біля прірви та розхитувався, аж раптом ледь не полетів донизу. Добре, що мій товариш схопив мене за ноги. Але тоді я ще не зрозумів, що могло статися, а як глянув за спину та побачив внизу асфальт, злякався на довгі роки. І саме стрибки з парашутом допомогли мені позбутися дитячого страху.

Іракський синдром

- А як Ви опинилися через десять років після армії на війні в Іраку?

- Багато моїх армійських друзів одразу після строкової служби поїхали в «гарячі точки». Ми ж десантники, і нас вчили воювати. Коли почув, що йде набір у миротворчу місію в Ірак без вагань кинув усі справи та пішов у військкомат. Хотілося понюхати пороху. Я розумів, які можуть бути наслідки, але все одно поїхав.

- Не боялися нічних кошмарів після повернення?

- Кажуть, що є афганський синдром, оскільки тоді багатьох 18-річних юнаків просто загнали на війну. А іракського не існує, бо туди поїхали добровольці. На щастя, повернувся живим та здоровим, хоча багато українців загинуло. До речі, зараз у Хмельницькому є намагання побудувати мечеть. Я майже рік прожив серед мусульмані бачив: якби там хтось захотів побудувати православну церкву, то вони підірвали б не лише церкву, а й того, хто був ініціатором будівництва.

- Як вважаєте, можливо не потрібна була Україні та війна?

- Переконаний, що потрібна, але контингент має формуватися виключно на добровільній основі. Якщо наші військові не матимуть практики, то яка тоді в нас буде армія? Ті, хто вивчають тактику поведінки в бою по книгах, не зможуть захистити свою країну, якщо, боронь Боже, буде війна. Прикро й те, що багатьох миротворців, як і мене, одразу ж звільнили. Держава за час нашого перебування в Іраку заробила на нас шалені гроші, а потім вирішила, що такі військові їй не потрібні.

«Ішов, щоб змінити країну та прогнилу систему»

- Повернувшись із війни, подалися в політику?

- Одразу після повернення поїхав до Києва на помаранчевий майдан. А пізніше очолив міську організацію Всеукраїнського об'єднання «Свобода».

- Про Ірак швидко забули?

- Спочатку було трохи важко їздити в автобусах та маршрутках, оскільки весь час зазирав на узбіччя, щоб не було на шляху фугасу. З десяти наших БТРів тільки один не підривався на фугасі. Інші потрапляли на нього по кілька разів. Не міг звикнути, що я вдома і тут немає війни. А ще був випадок, стояв із одним із офіцером, його дружиною та мамою біля банкомату. І хтось кинув петарду. Жінки навіть оком не мигнули, а ми вже лежали на землі. Але це все швидко минуло. Зараз ми з бойовими побратимами щороку збираємося і відвідуємо могили та вшановуємо пам’ять тих, хто загинув в Іраку, представляючи там Україну. Усі разом згадуємо бойове минуле.

- А якщо ваш син захоче поїхати на якусь війну, відпустите?

- Це буде його особистий вибір. Я не буду проти. Вважаю, що в кожній людині живе дух воїна. І рано чи пізно він якось проявляється – хтось іде в міліцію працювати, хтось стає спортсменом, хтось - військовим.

- То це «дух воїна» завів вас не лише в Ірак, а й у політичне життя міста?

- Не знаю, я в нього не питав (сміється – прим.авт.). Розумієте, політика, на думку багатьох, це прийти, «нацарювати» 100 гривень та втекти. Я ж прийшов у політику не за грошима чи посадами ще в 1998 році, коли про соціал-національну партію (тепер ВО «Свобода») мало хто чув. Просто інші партії були створені під когось або для того, щоб людям «попудрити» мозок, протягнути до влади «коритників» та корупціонерів. Я ж ішов, щоб змінити країну та ту прогнилу систему. Поступово це вдається. «Свобода» росте, отримує підтримку все більшої кількості людей. Тому що наша команда – це команда принципових людей, команда однодумців і патріотів. Ми довели, що здобувати прихильність до партії можна не за допомогою грошей та обіцянок, а шляхом конкретних дій та відстоювання українських інтересів.
 

Коментарі:

Юрий 13.08.2011 05:54

Смешной ты ваня человек, если ты 15 лет проработал в армии, то твои суждения мне не понятны,я однополчанин деда, ловил бандитов в Ираке более года,(для тормозов кто не понимает смысла пребывания нас там, город 100к население , на весь город 3 мента, нет ни власти ни мера,захотел жену или магазин  соседа всех перестрелял,и все твое) вот против таких дятлов мы там и нужны были.(это типа  за год я видел и хорошее и плохое в мусульманах). Насчет гарячих точек, ну подскажи мне, где ты так бедный воевал? Вообще создаеться  впечатление что ты человек далеко оторваный от реалий воинской службы (столько противоречий нагородил), хотя если ты где то в каптерке 15 лет сидел то все понятно. Теперь енрике мля листер ( судя по нику ты вообще по жизни кто? пиндос или хз зверь какой?) Какой мля бабла накосил? я на шахте сейчас в 2 раза больше  зарабатываю чем в Ираке.. Патриоты мля, а что страна на этом денег в бюджет накосила, так то пофиг, плюс льготы на топливо, контракты на грузы и строительство. Наемники? Обьясни это  бендера неумная семьям тех кто не вернулся домой, защищая арабских детей и женщин, от волны анархии и беспредела. Скажи им в глаза что их родные не щадя себя деньги косили ( по целых 600 баксов ппц суммы).  

Юрий 13.08.2011 03:36

     

оксана коваленко 12.08.2011 22:26

 Я бы никогда не поверила, что он, такой привлекательный парень! Не курит, не пьет, работает.
  Все просто, у него властный характер! Он
стойкий, сильный, требовательный, он знает чего хочет и добивается
этого.Он не шляется по подворотням, не курит гламур тройку.Он слишком недоступен.Он не тает от слов«зайка, киска». Зачем идти по сложному пути, если можно найти парня проще?! Доступнее, простого козла! Такого, который будет с тебя пылинки сдувать, такого, который будет с ума сходить от твоих ночных смс… А он… Он слишком сложный, понимаете… Она настоящий мужчина.  

Микита Петров 12.08.2011 13:10

Дуже чудова стаття! Дякую Телеграфу за те, що пишете про справжніх патріотів!

Иван 10.08.2011 18:43

Цитата (Мої бабусі та дідусі пережили Голодомор,) интересно где они его переживали в Кнышковцах?

Иван 10.08.2011 18:40

Я вас умоляю с него десантник как с г..а пуля. Если бы я его не знал поверил бы этому бреду написанному в газете. Спросите у него какие идеалы он отстаивал в Ираке, да просто поднимал себе рейтинг, да и денег срубить, и щёлкал фотографии себя любимого на разных фонах. Его разглагольствования о мусульманах полный бред, что он о них знает?
За пол года в Ираке он что изучил их культуру и веру? Но за статью в газете всё равно огромное спасибо, смеялся от души. Особенно бредовое и смешное то как он на призывном участке всех дурил и водил за нос. Что за детский сад? И ли автор статьи думает что читатели полные идиоты и не знают структуры армии и призывных участков. Я лично в армии прослужил 15 лет и по горячим точкам тоже по матался.Такое впечатление что Виталий сам писал эту статью, такая ода самому себе.

Енріке Лістер 09.08.2011 14:47

чортів найманець, ніби його в Ірак запрошували на чай, пішов бабло косити і вимахує з себе патріЙОта із ВО "Сволота". підстилки американські

Semmm 09.08.2011 11:40

це ж з тієї самої парафії шо й попик, симчишин і вся та банда тупої свободи... Бун заради бунту, так аби було. Потрбібно будувати державу а не руйнувати її націоналістичними штучками

Barabolka 09.08.2011 09:32

А на фига миротворческая миссия - если нет войны??? Всю жизнь миротворческая миссия приравнивалась к войне. Так как они туда едут воевать (поддерживать порядок) против обоих воюющих сторон. Что очень тяжело, так как на взводе обе стороны и не всегда они приветствуют появление миротворцев в ихней войне. Этому дядьке респект конечно и уважуха - будем надеяться он не забудет из какого говна вылез и не взлетит в облака - как многие наши местные политики......

fcpk_forever 09.08.2011 08:05

Михайло Цимбалюк - а разве миротворцев на войну не посылают? И в Ираке они были на курорте? Вы почитайте в нете, сколько там наших погибло! Помню, как то даже в "ешке" читал, что двоих подолян превезли оттуда в гробу, с одним я даже когда то в школе учился. А Юра поехал в Ирак, чтобы на квартиру заработать. Вот вам и миротворческая миссия.

Цемент 08.08.2011 21:40

людина, яка знає, що таке порядок, дисципліна, обов'язок. поважаю.

Михайло Цимбалюк 07.08.2011 15:38

"Воював Віталій Васильович і в Іраку"... Та ви що!?  Хто туди воювати посилав? Миротворчу місію війною називати?.. Ну, знаєте... Від таких депутатів каменя на камені може не залишитися. 

Ярослав Братенко 05.08.2011 21:03

+100000000000000 справжній мужик! файне інтервю.

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую