«Найважче працювати з дітьми, які пройшли фільтраційні табори» - хмельницькі психологи про травми, які залишає війна

Хоч за плечами чотирнадцятирічний досвід роботи, хмельницьким дитячим й сімейним психологиням Анні Гралюк та Інні Грош з перших днів повномасштабного вторгнення довелося не тільки ввімкнутися в режим ледь не цілодобової роботи, а й переймати чимало закордонних практик (благо, багато професіоналів з інших країн започаткували для українських колег безкоштовні навчання, тренінги, семінари).

Отримані теоретичні знання (і як працювати з дітьми та переселенцями під час війни, і методику кризової допомоги) одразу ж застосовували на практиці. Хоча нерідко закордонні напрацювання, накладаючись на наші жорстокі реалії, виявлялися безсилими, тож приходилося віднаходити шляхи.

Анна й Інна, окрім власної приватної практики, вже рік трудяться у громадській організації «IPSI» (Інститут психосоматики та травмотерапії). До слова, хмельницька команда «IPSI» складається з десяти потужних фахівців у психологічній сфері.

Це вони командно співпрацюють з Ветеран Хабом й відкрили Простір ++ для ветеранів війни та їхніх родин: тут, окрім цікавого й корисного часопроводження (за найрізноманітнішими вподобаннями), охочі можуть отримати юридичну консультацію (приїздять мобільні бригади юристів).

А ще «ведуть» діток і родини загиблих українських захисників. За підтримки та сприяння чеської неурядової організація «Люди в біді» запустили безкоштовний проєкт з допомоги внутрішньо переміщеним особам. Стабілізаційні заняття з тими, хто змушений покинути рідну домівку, виїжджаючи чи то за кордон чи у відносно спокійні регіони України, просто необхідні.

«Заземляли» навіть повідомленням

Уже з минулорічного кінця лютого навантаження на психологічний фронт стало доволі потужним. Щогодини війна збільшувала число тих, хто потрапив у стресову ситуацію. Усі небайдужі психологи активно включилися в майже цілодобові процеси вкрай необхідної підтримки українців, в розмірені будні яких увірвалася війна. Вигорали самі, навчалися в численних проєктах, де існують постійні групи підтримки для психологів: працювали над гармонізацією свого стану і знову йшли до людей.

За підтримки Хмельницької міської ради, спільно з колегами, Анна Гралюк й Інна Грош розпочали стабілізаційні онлайн-заняття з вихованцями шкіл і садочків. Чимало охочих підключалися до занять з інших областей. Попервах по 100-150 учасників доєднувалося: спрацьовувало так зване сарафанне радіо, робили своє соцмережі.

А коли хмельницький вокзал ледь вміщував в себе нажаханих справжнім пеклом діток і їхніх батьків зі сходу й півдня, роботи психологиням суттєво додалося, й не лише онлайн. «Якщо раніше я була впевнена, що техніки швидкої стабілізації навряд чи спрацьовують, то тієї фатальної весни переконалася: вони дієві, - констатує Анна Гралюк. – За допомогою кризового (швидкого) консультування, навіть: чи то в телефонному режимі, чи, бодай, повідомленням (якщо розмовляти не дозволяли події), нам вдавалося привести людину до тями, так би мовити, «заземлити», аби хоч дати їй можливість адекватно сприймати реальність, приймати елементарні рішення».

Нажахані суттєво регресують

«Від американських психотерапевтів переймали, як працювати з дітками під час війни, - ділиться Інна Грош. – Проте часто, й напрацьований наш, й запозичений закордонний досвід не адаптовувалися під жорстоку реальність. Не раз траплялися кричущі випадки, з якими стикалися вперше. Дуже багато травм не піддавалися швидкій стабілізації, потребували грунтовнішого пропрацювання. Найважче було працювати з дітками, які пройшли фільтраційні табори. На жаль, зіткнулися з багатьма індивідуальними кричущими історіями, проте не маємо права їх розголошувати. Складно приводити до тями діток, які побували між життям і смертю, тривалий час перебували під обстрілами, втратили батьків чи близьких, або навіть домашніх улюбленців. Стрес від втрати в дітвори однаково болючий. До того ж, малеча завжди сумує за своїм домом, садочком, школою, ліжечком, іграшками».

До слова, діти, які звідали справжнього пекла війни, дуже регресують, констатують психологині, нерідко в 10-11-річному віці ведуть себе, як п'ятирічні.

Будь-яка травма залишить свій слід

«Будь-яка травма залишає свій відбиток, - стверджує Анна Артурівна. – Так, ми не можемо змінити ситуацію, але ми змінюємо у травмованих ставлення до неї, вчимо її проживати».

«Діти, до слова, набагато гнучкіше виходять зі стресових ситуацій і критичних станів, ніж дорослі, - запевняє Інна Борисівна. – Зрозуміло, аби вийшла з травмуючого стану дитина, потрібно, щоб вийшов з нього дорослий. Саме тому працюємо комплексно, всадовивши за стіл всю родину».

Наразі Інна й Анна охоплюють консультаціями, стабілізаційними, нейросенсорними, розвиваючими заняттями близько двох сотень діток щомісяця, чимало з них проходять тривалу терапію. До слова, наймолодшому пацієнту два рочки.
Психологині запевняють, що дітки, які втратили батьків, чи дітки-переселенці, які звернулися за психологічною допомогою, не відтягуючи, значно стабільніші, їхній психоемоційний стан суттєво різниться від тих, хто з будь-яких причин не отримував відразу такої підтримки. Важкість психологічних розладів, спровокованих війною, залежить від багатьох чинників-факторів. Якщо були травматичні події до цього: сім’ї, де траплялося насилля чи є алко-, наркозалежні, або ж дитину булили в школі – у неї в рази більша вірогідність психоемоційного розладу і посттравматичного синдрому.

Дівчата переконані, що після Перемоги (дасть Бог, вона буде якомога швидшою), роботи у них побільшає. «Це лише питання часу, - запевняють. – Адже людина в стресі зажата, здатна більш мобілізуватися. З закінченням війни всі видихнуть, розслабляться… Повернуться додому наші захисники, які пройшли війну, їм треба буде вчитися, так би мовити, ледь не по-новому звикати до соціуму. Відбудують будинки тим, хто їх втратив… Почнуть даватися взнаки і тілесні, і психічні прояви – відголоски війни. І на жаль, їх ніяк не уникнути».

Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.