До Таврійського повертається молодь

 Про важкі часи активних бойових дій, непоправні втрати серед мирного населення, руйнацію житлового фонду та довгоочікуване повернення додому розповіла місцева мешканка Ольга Хмілевська.

«Військові просили нас рятувати свої життя»

До війни у Таврійському було близько пів тисячі жителів. Переважна більшість людей мала скромні статки та займалася сільським господарством. На власні сили завжди розраховувала і родина Хмілевських.
Ольга з чоловіком виховували двох дітей, тримали велике господарство та будували плани на майбутнє. Хто б міг подумати, що одного зимового дня все це перекреслить повномасштабна війна. «Того ранку я порала вранці худобу. Зателефонував син: «Мамо, почалася війна!» Я просто не могла в це повірити. А потім були вибухи з боку Чорнобаївки та повідомлення від знайомих про ворожу техніку в Херсоні. Саме тоді зрозуміли: відбувається щось страшне», – згадує Ольга.

Справжнє пекло у Таврійському почалося 12 березня. Цього дня село вперше потрапило під ворожий артобстріл. Одна людина отримала поранення. Проте з середини березня життя місцевих мешканців стало просто нестерпним. Окупанти почали атакувати населений пункт щодня. «Українські військові постійно попереджали нас про небезпеку, просили виїжджати у безпечніші місця і рятувати свої сім’ї, адже оселю можна відбудувати, згодом є шанс завести нове господарство, а життя – одне. Проте наші люди тоді не поспішали покидати хати та господарство, сподівалися, що все це ненадовго», – розповідає жінка.

З кожним днем активних бойових дій надії селян на швидке закінчення війни танули, як сніг на сонці. 20 березня після чергового ворожого обстрілу у сусідньому селі Нова Зоря загинули двоє братів. 16-річний Олександр та 25-річний Владислав ремонтували дах батьківської хати, пошкоджений напередодні під час обстрілу. Загарбники вбили братів та важко поранили чоловіка їхньої старшої сестри, який допомагав лагодити покрівлю. Життя останнього медикам вдалося врятувати.

Ще одна трагедія сталася у Таврійському наприкінці березня. Місцевий мешканець ремонтував на своєму подвір’ї генератор і не встиг сховатися, коли почався черговий обстріл. Отримані травми виявилися несумісними з життям.
23 березня Хмілевські вивезли до сусіднього Миколаєва дітей, а через місяць виїхали й самі.

Важке рішення

«Це було дуже важке рішення, але ми з чоловіком розуміли, що можемо залишити своїх дітей сиротами. 23 квітня разом із двома сусідськими родинами ми сіли у свої машини і поїхали в напрямку Прибузького. Перед цим нам довелося випустити у поле усю свою живність», – бідкається Ольга. А господарство Хмілевських на той час складалося із 8 корів, 23 свиней, десятків курей та качок. Взагалі до великої війни у Таврійському люди утримували близько 150 корів, ще майже 100 корів налічувало стадо у Новій Зорі. Всіх цих тварин господарі вимушені були просто розпустити.

«З 17 по 20 квітня у селі було справжнє пекло – росіяни намагалися прорвати оборону наших Захисників. Коли ми вже збиралися виїжджати з дому, почався черговий обстріл. Хотіла бігти до підвалу, але чоловік сказав швидко сідати в автівку. Усю дорогу ми чули звуки вибухів», – згадує жінка.

«Світлі» надії в «темні» часи

На кінець квітня з Таврійського і Нової Зорі виїхали майже всі мешканці. До визволення правобережної Херсонщини, в період активних бойових дій у громаді, в Таврійському залишалося троє жителів – подружня пара та 76-річний дідусь. Їм доводилося жити без світла, води та газу, під постійними ворожими обстрілами…

У листопаді, після звільнення Правдинського старостату, до Таврійського і Нової Зорі почали повертатися люди. Сьогодні тут живе близько сорока родин, зокрема молоді сім’ї з дітьми. Пані Ольга з чоловіком також приїхали додому.

За дев’ять місяців протистояння російські війська зруйнували у селі майже всю інфраструктуру. Тут не вцілів жоден будинок, а деякі оселі взагалі не підлягають ремонту. Крім того, у багатьох хатах побували мародери. «Мало того, що наш будинок був понівечений внаслідок ворожих обстрілів, з нього ще й винесли усю побутову техніку. У чоловіка з гаража поцупили увесь електроінструмент, бензокоси, бензопили, генератор... Дякувати Богу, що хоч корми залишилися, тож будемо знову заводити господарство», – каже Ольга.

Сьогодні мешканці Таврійського живуть без електроенергії, централізованого водо- та газопостачання. Зробити запас води вдається завдяки генераторам, які надали волонтери. Крім того, благодійники привезли буржуйки, паливні брикети, покривала, постійно доставляють продукти харчування. Волонтери з Івано-Франківська накривають дахи брезентом, щоб захистити будівлі від подальшої руйнації. Все це дає людям надію на успішне подолання труднощів.

Тож недарма українців називають незламним народом. Навіть у такі важкі часи ми не втрачаємо віри у краще та готові боротися за свою землю до останнього. Перемога обов’язково буде за нами!

Наталія СВИРИДА, газета «Придніпровська зірка», Херсонська область.

Матеріал надрукований у рамках проєкту «Підтримка місцевих (районних, міськрайонних, міських, обласних), всеукраїнських газет та поширення важливої інформації» за підтримки Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX).