Тричі виходив з автівки, щоб обійняти маму – історія загиблого захисника Андрія Бахтова

Спогади... Вже кілька днів вона не чула сина. Раз-по-раз брала до рук телефон в надії побачити там обнадійливий плюсик. Від страшної звістки, яка знайшла її на базарі, втратила свідомість. У серпні рік мине, як рідна посмішка й звичне «Все добре, мамулічка» справджуються лише у снах... 

«Він так часто мені сниться, сидить, як завжди за столом, посміхається і каже: «Привіт, мамулічка», - ніяк не втишаться болючі сльози, - що я все більше думаю: а може, все ж неправильно зробили ДНК, і мій Андрій живий».

Як вірить Катерина Яківна із Нового Села, що на Ярмолинеччині, що ось-ось зупиниться машина, і допоки невістка з онуками зайдуть до хати, син гайне на город чи у власноруч посаджений садок, аби з’їсти свіжозірваної городини чи ягід з фруктами. Тим паче, схожий випадок на її пам'яті вже був: рідним повідомили, що він загинув в Іловайському котлі, а він, змарнілий, виснажений, схудлий,об’явився якраз на п’ятиріччя молодшого сина.

Утім диво все не трапляється. А на офіційному інтернет-представництві ПрезидентаУкраїни тим часом з’явилася петиція щодо присвоєння (посмертно) звання Героя України Андрію Бахтову, військовослужбовцю Національної гвардії України.

«Я ж чоловік»

Одразу по закінченні школи Катерина поїхала до Кустанаю: загинув брат, мусила підсобити братовій бавити маленьких племінників. Поєднувала роботу вчительки молодших класів з навчанням за педагогічним фахом. Тут і долю свою зустріла. Вже дві донечки й синочка лелека подарував, як довелося їхати з чоловіком до Сибіру, в Красноярський край. Тетянка, середня донька, хворіти почала. А коли втратила свідомість, лікарі категорично наполягли змінити клімат. Приїхали до рідної домівки в Нове Село, якраз батько помер, ненька хворіла. Чоловік трішки побув, тай назад подався.

Хлопчик змалку був справжнім чоловіком у сім'ї

«Я ж чоловік», - стверджувало семирічне хлоп’я, за спиною якого були дві сестрички, мама й хвора бабуся. Катерина Яківна, розуміючи, що трійко дітей на вчительську зарплатню не витягне, пішла працювати до «Заготзерно». Вдома держали повно птиці. «Ви знаєте, що ваш Андрій по два відра води носить від криниці?» - спитали якось неньку сусіди. А він ще велосипедом ряску волік з водойм, це ще ж назбирати-настягувати її треба було. Не боявся хлопчик жодної роботи. При цьому був відмінником, викроював час, аби навчатися в музичній школі. Займався багатьма різновидами спорту(згодом був тренером із боксу, бігу, плавання, лижних гонок, стрільби, рукопашного бою, офіцерського триборства).

Здобувши червоний диплом вчителя фізкультури в Кам’янець-Подільському педагогічному виші (отримуючи підвищену стипендію, аби рідні не знали розвантажував вагони, щоб вдома не брати грошей), юнак одразу пішов служити: хоч сільський вчитель міг не йти до армійських лав - дуже вже мріяв стати десантником. Затим було вчителювання у двох школах: Пасічнянській й в Новосільській, а згодом здібного обдарованого фахівця, який здобув ще й освіту практичного психолога, запросили на роботу в органи внутрішніх справ.У новій царині кар'єра Андрія Григоровича стрімко пішла вгору. Він брав участь у миротворчій місії у Косово під егідою ООН. А з 2014 року, коли почалася війна, долучився до створення батальйону "Миротворець". Був заступником командира - Андрія Тетерука, а після обрання того депутатом Верховної Ради очолив батальйон МВС "Миротворець". Звільняв Слов'янськ, Попасну, Торець, Майорське та інші населені пункти.

У серпні 2014 року з батальйоном опинився в Іловайську, кілька днів пішки добирався до своїх після розстрілу росіянами колони в "зеленому коридорі". Повернувся на передову, воював у багатьох гарячих точках. У 2016 році отримав запрошення від Академії внутрішніх справ стати викладачем, пізніше очолив там кафедру військової підготовки.

24 лютого 2022 року записався в Києві у ТрО. У травні у складі батальйону "Свобода" 4-ї бригади оперативного призначення НГУ вирушив на Схід, незадовго став командиром 6-ї роти. У поліції дослужився до звання підполковника, а на фронті воював у званні молодшого сержанта. Загинув 10 серпня на Донеччині.

«Він тричі виходив мене обійняти»

Для матері в справжнього чоловіка завжди було звичне «Все добре, мамуль». Не знала найрідніша й про те, що свого часу чотири місяці у шпиталі перебував, не відала, як ледь вибрався живим із двох котлів. «Андрій привіз сім’ю у Вербку, до батьків дружини, ще на початку лютого, - пригадує ненька. – До нас не заїхав, дуже поспішав. Вступив згодом, як привозив дітям одяг. Мені якраз зять з донькою з ремонтом підсобляли. Андрій тоді чимало тоді для ремонту накупував й навіть придбав новий диван. Я просила: лиши гроші дітям, війна, а він все ж наполіг. Андрій і за операцію на оці мені заплатив, хоч я заперечувала, й завжди старався підтримати. І оберігав мене від переживань.

Якось, пригадую, дзвонить, питаю, сину, ти де? «На Дніпро їдемо», - відповідає. «Відпочивати?» - запитую. А він каже, що так. «А як же сім’я?» - поки ж я збагнула у чім справа. «У мене тут 55 чоловік. Чим не сім’я»…

Востаннє до отчого порогу Андрій Бахтов приїхав минулорічного 4 липня,аби забрати машину, якою забезпечили волонтери. Катерина Яківна все міркувала, хто ж обірве таку рясну черешню. «Напевно, мені доведеться», - посміхнувся й взявся до роботи. «Чому ти накульгуєш, сину?» - спитала. «Став невдало, - відмахнувся по-синівськи і жодного слова про осколкове поранення. - Я на твоє день народження не приїду, тому тримай подарунок». «Син привіз мені і чоловікові зручні кімнатні тапочки, - ділиться ненька. - Я їх практично не знімаю».

Андрій тричі сідав у автівку і знову виходив з неї, аби міцно притиснути до грудей неньку. Чи відчував він тоді, що востаннє?

…

12 липня Катерина Яківна зустріла своє 75 літо. Без сина...

...Троє синів, осиротівши, неодмінно примножуватимуть добрі справи батька. Стане сильнішою дружина, якій ніколи не відболить. До останнього подиху буде жити в серцях вдячних побратимів світлий образ командира із позивним "Тихий" («На ньому було все: і розвідка, і логістика, і забезпечення, і ще багато чого», - скажуть згодом хлопці). А скільки б він ще встиг зробити для держави, для суспільства, адже, окрім усього, Андрій Бахтов опікувався родинами загиблих бійців батальйону «Миротворець», долучався до створення Стіни Памяті та до запровадження Дня вшанування памяті загиблих захисників та захисниць України. Аж надто велика ця втрата для України.

12 липня своє 75-річчя зустріла ненька і найбільше за все мріяла, аби обійняв її син...