ye-logo.v1.2

«Я тільки тому й живу, що отримую позитив від стількох людей!», -

Суспільство 2902
Голова Хмельницької міської організації товариства Червоного Хреста Ольга Старчеус
Голова Хмельницької міської організації товариства Червоного Хреста Ольга Старчеус . Фото: Євгенія Дорофєєва

Каже голова Хмельницької міської організації товариства Червоного Хреста Ольга Старчеус

Уже понад 25 років Ольга Старчеус очолює найгуманнішу громадську організацію, головою якої її обирали шість разів підряд! У Ольги Павлівни 51 рік медичного стажу, з них 23 - пропрацювала у медицині. Але доля привела її до Червоного Хреста, потрапивши до якого вона зрозуміла, що це -
її покликання.
«Я зрозуміла, що це, як кажуть, мій хрест, який мені нести до кінця віку, - каже Ольга Павлівна. - Основне наше завдання - допомога при стихійних лихах і техногенних катастрофах. Але ми не можемо пройти повз тих, хто страждає сьогодні, то ж надаємо медико-соціальну допомогу понад 800 одиноким людям похилого віку. І це для нас уже не просто робота, а життєва необхідність».

Доброта не на словах, а в справах
До речі, Ольга Павлівна не обмежується лише допомогою одиноким пенсіонерам, як би це мало бути. Вона не може пройти повз людей, які бідують, нехай це буде особа працездатного віку, чи навіть дитина.
Уже шість років молодшим медичним працівником у неї працює жінка, яку Ольга Павлівна буквально забрала з вулиці і випросила для неї ставку у себе в організації.
Жінка прийшла до них з біржі, працювала як соціальний працівник. А коли закінчився біржовий термін, більше роботи їй не дали. Хоча вона сама виховувала хвору дитину. «З чоловіком вона розійшлася, аліментів він не платив, дитина з гематології не виходить… Мало того, їм ніде жити. Мешкали в халупі, такій старій, що в ній завалився дах. На щастя, тоді вдома нікого не було, але прийшовши з роботи жінка побачила посеред стелі величезну дірку.
На дитину допомоги жінка не отримує, окрім того, що вона отримує від Червоного Хреста.
… Якось Ольга Павлівна, прибравши на складі, позмітала залишки круп, що порозсипалися, і понесла, щоб викинути. Аж бачить, під кабінетом стоїть бабуся: «Я до вас». «У нас нічого немає». «А що ви несете?». «Несу викидати сміття, що підмела з підлоги». «Можна, я заберу…». Виявилося, що у бабусі вкрали гаманець з пенсією. А у неї ще й рак гортані. Ольга Павлівна віддала все, що взяла із дому на обід, і що було у гаманці…
І таких, кого і нагодує, і кому свій обід віддасть, чимало.
Практично кожного свого підопічного, а їх на обліку 960 чоловік, Ольга Павлівна знає особисто. І ой як нелегко щодня бачити людські страждання, розуміючи при цьому, що можливості твої обмежені. І дарма її називають «залізною леді», - не така вона вже й залізна, адже межа витривалості існує й у таких людей. Ольга Павлівна перенесла дванадцять операцій: онкологія (дізналася про хворобу якраз у той час, коли через потяг до справедливості виникли непорозуміння з к керівництвом), резекція шлунку (після чого залишилося одна четверта частина), видалення камінців з нирок і з жовчного. А ще до букету додався діабет, гіпертонія, жіночі хвороби, хвороби хребта...
Проте, медична карточка Ольги Павлівни… порожня. «Після операції в онкодиспансері дають лікарняний на три місяці, - каже вона. - Однак я відмовилася від нього і вийшла на роботу. І дарма, що голова від слабкості крутилася, ноги трусилися, дарма, що шкіра пластами сповзала, а волосся геть усе вилізло…».

Енерджайзер
Але я зрозуміла, що не зможу сидіти вдома з таким діагнозом. Адже весь час прислуховуєшся: там кольнуло, там запекло... Тому постриглася під нуль, купила парик і вийшла на роботу. Рука ще до сьогодні опухла. І мені наказали брати в руки не більше одного кілограма, а я знову торбу принесла: лікарські трави, фрукти, горіхи…».
Про одне лише вона шкодує - була би в неї машина, вона б більше всього могла привозити з дачі, а так - щоразу на горбу по п’ять відер несе.
Адже, хоч як Ольга Павлівна завантажена на роботі, у неї вистачає сил ще й на те, щоби працювати на дачі. Але не для того, щоб зекономити, «мати щось своє»… Робота на дачі, де все росте і квітне, - це поклик душі. І Ольга Павлівна із гордістю хвалиться, що посадила там 44 плодових дерева, кущі, квіти, лікарські трави… «Маю чимало рідкісних сортів полуниці, малини, яка плодоносить до пізньої осені, і якої щороку збираю по 25 відер. Роблю соки з вирощеного власноруч, закручую компоти, сушу. А ще в мене росте обліпиха, з якої теж роблю сік, а з кісточок - масло. А ще в мене насушено два мішки лікарських трав (більше 40 найменувань): і квіти, і коріння, і ягоди, які збираю повсюди. І мої підопічні знають: якщо кому потрібні трави, вони завжди можуть звернутися до мене».
В Ольги Павлівни чимало нагород від Національного комітету Червоного Хреста, від влади… За останні п’ять років - дванадцять грамот. Але найбільше вона радіє подякам своїх підопічних. Адже телефонують вони не лише тоді, коли хтось помер, чи комусь терміново потрібна допомога. «На свята скільки гарних слів я вислухаю! А які вірші пишуть, не переслухаєш!
І мене дуже засмучають люди, які не усвідомлюють (або не хочуть усвідомлювати), що поряд хтось бідує, і що треба комусь допомогти і поділитися з кимось. Але ж життя таке непередбачуване, і ніхто не знає, що чекає на нього завтра…».

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую