clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Мама чекала від сина вітання з днем народження

Олени МАТВЄЙЦЕВОЇ.

Андрію було лише 28, сиротами залишилися п'ятирічний Ілля та півторарічний Данилко.. Фото: Олени МАТВЄЙЦЕВОЇ.

А він лежав на полі бою... і товариші три дні не могли дістатися тіл загиблих

 Відколи Андрія Лукашука з Курівки Городоцького району призвали до армії і він поїхав на Схід боронити українську землю від окупантів, рідні щодня чули його голос по телефону. «Андрійко телефонував щодня, але був небагатослівним, – згадує його мама Марія Людвіківна. – Казав, що у нього все добре, щоб ми не хвилювалися, а більше розповість, коли приїде додому у відпустку у жовтні. Але 31 серпня на зв'язок не вийшов, мовчав телефон і першого вересня. Другого у мене день народження. Андрійко не міг цього дня мені не зателефонувати, він завжди пам'ятав про свята рідних. І коли й на мій день народження син не зателефонував, моє серце відчуло біду». Мамине серце не помилилося, незабаром прийшла заплакана невістка: «Немає більше нашого Андрійка...». Загинув Андрій Лукашук першого вересня, але три доби лежав на полі бою, доки українським військовим вдалося забрати тіла своїх товаришів. А шостого вересня у траурному одязі, з квітами та свічками у руках й стоячи на колінах, односельці зустрічали труну з тілом героя 28-річного Андрія Лукашука. Провести його в останню путь прийшли усі — від найменшого до найстаршого мешканця Курівки. Плакала і жінки, і діти, і дорослі чоловіки.
«Мамо, я не можу інакше»
П'ятирічний Іллюша пам'ятає татка і все ще чекає на нього, хоч ніби й зрозумів, що татуся вже немає. «Так татко вчив, так татко казав...» — не перестає повторювати хлопченя. І раптом згадує: «Татко мені меча обіцяв з війни привезти. А він ніколи не обманює». І така надія в очах... А от півторарічний Данилко про батька дізнаватиметься лише із фотографій та розповідей мами, бабусі, дядька.
Про Андрія Лукашука у селі згадують лише хороше.«Андрій добре навчався у школі, завжди був активістом і патріотом, – згадує секретар Курівської сільської ради, колишній директор місцевої школи Павло Вознюк-Ковальчук. – До нас він прийшов у другий клас, доти навчався у Херсоні, де жив з батьками. Після школи служив в армії, потім одружився на дівчині теж з нашого села. Разом з сім’єю переїхали до столиці, там працював і заочно навчався в університеті Державної податкової служби». А мама, згадує, що Андрійко завжди був для неї першим помічником. «У суботу після школи завжди робив вдома генеральне прибирання – жінка витирає сльози. – І ніколи не розкидав свої речі. Коли почав працювати, то намагався допомагати мені чим міг. Важко мені без мого Андрійка». Минулого року Марія Людвіківна поховала чоловіка, після чого важко захворіла. І хоч в Андрія було вже двійко дітей, знаходив можливість надсилати мамі гроші на ліки, часто навідувався усело. У червні Андрія призвали до армії. «Він мені зателефонував, сказав, щоб не хвилювалася, але його призвали до війська, – схлипує жінка. – Я кажу: синку, а може, не підеш, у тебе ж двоє діток, Данилко ще такий маленький. А він: мамо, якщо не я, то хто? Це мій обов’язок — батьківщину захищати, я ж чоловік, я не можу інакше. Відтоді моє серце краялося щодня, щогодини. Його скупі слова зі слухавки тільки посилювали тривогу, хоч він казав, що військові дії далеко. Не зізнавася, що воює на Луганщині. Тільки коли отримали похоронку, то дізналися, що загинув в ЛутугиномуЛуганської області».
Поховали Андрія на сільському кладовищі. Труну з тілом несли студенти Хмельницької прикордонної академії, над могилою пролунав військовий салют, а односельці згадували свого сусіда, однокласника, учня, друга. Андрій за життя був патріотом і загинув як герой.
Сиротами зосталися молода дружина, двійко дітей і хвора мати. Дружині залишився недобудований будинок, де Андрій з Русланою та дітьми мріяли провести багато щасливих днів у родинному колі. Зараз їй призначили допомогу, але чи потягне вона сама будівництво? Як сама виховуватиме синів? Мама героя ніяк не може оформити документи, аби отримувати доплату до своєї мізерної пенсії. «Винайняла машину, поїхала до райцентру, – каже жінка. – Там треба ходити з кабінету в кабінет, по сходах. А я з двома палицями, ходити мені важко. Так і не зібрала усіх довідок». Жінці взялися допомогти її подруга та сілььска рада. Але коли вдасться отримати ті кілька сотень до пенсії – невідомо. «Та що ті гроші, - схлипує пані Марія. – Андрійка мені ніхто не поверне. Як важко було стаити на ноги синів, але у стократ важче ховати з них».
Оплакавши Андрія, у Курівці з болем у серці стежать за долею ще чотирьох односельців-воїнів. І збирають гроші на їхнє обмундирування. Двоє з них після поранеь навідувалися додому. Та, залікувавши рани, знову повернулися до фронтових побратимів. Кажуть: якщо ти побував на Сході, вже не зможеш тут, у тилу, спокійно займатися буденними справами, доки хоч шматок нашої землі топчуть чоботи окупантів.

Провести  в останню путь Андрія Лукашука прийшло усе село.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 04.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.97
26.01
27.66
27.7
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31