Видатний лікар,засновник подільської просвіти

Народився 17 травня 1861 року у с.Коритне Балтського повіту Подільської губернії, в родині українського сільського священика. Кость отримав освіту в другій Київській гімназії, де близько познайомився з життям українських народознавчих гуртків, цікавився мистецтвом, співав у хорі видатного композитора Миколи Лисенка. Закінчивши у 1879 році гімназію, вступив на медичний факультет Київського університету, де полюбив лікарську справу, захопився ідеєю українського відродження, й визначив для себе три головні складові, яким й присвятив своє життя – професія, родина, громадська діяльність.
Лікар від Бога
Після закінчення університету в 1886 році, Костя Солуху направили на п’ять років полковим лікарем 28-го піхотного полку Варшавського округу. Проте він не прослужив зазначеного строку. Його перевели на Поділля, де потребували медичних кадрів.
У 1889 році його направили дільничним лікарем містечка Оринин Кам’янецького повіту, де не те що лікарні, навіть медичного пункту не було. Як згадував Кость: «Став налагоджувати всю справу з нуля. Лікарню довелося зробити в корчмі, хоча обладнання майже ніякого не було, а на медикаменти відпускалося 150 руб. на рік. Територія дільниці велика, кругом темнота народу і авторитет повитух та знахарів». Отож, перші медичні кроки для лікаря-початківця були нелегкими. Проте селяни зразу оцінили надзвичайне ставлення до себе молодого «дохтора», який ще й до того ж, говорив з ними рідною мовою. Своїм ставленням до селян, які зверталися до нього не тільки за медичною допомогою, але й за людськими порадами, Кость здобув надзвичайну популярність серед населення як людина і кваліфікований лікар.
По кількох роках лікарської практики в Оринині, Кость Солуха отримав дві пропозиції – перейти на роботу до столиці імперії, або на посаду ординарного лікаря Кам’янецької губернської лікарні. Вибір молодий лікар зупинив на рідному Поділлі. Кам’янецька лікарня була найбільшою в губернії, мала 300 штатних ліжок, амбулаторію, аптеку, «богодільню» для старців. У 1894 році Кость переїхав до міста над Смотричем, де прожив все життя, розвинув свій лікарський талант, створив сім'ю, розпочав громадську роботу.
Про його здобутки як лікаря можна багато розповідати – важко перерахувати, скількох людей врятував К.Солуха. За роки праці в Кам’янці-Подільському, він здобув надзвичайну популярність, ставши в повному розумінні лікарем «безсрібником»: нікому не визначав суму гонорару за лікування, а з бідних не брав її зовсім. З ранку й до пізнього вечора він приймав у лікарні хворих селян, які з’їжджалися до нього з далеких сіл, за що його часто називали «мужицьким лікарем».
Важливо те, що Кость Солуха був одним із найпрогресивніших лікарів Поділля. У 1915 році він став застосовувати пневмоторакс в лікуванні тяжкого недугу – туберкульозу, або як його називали – сухоти. Придбавши власним коштом декілька приладів для пневмотораксу, Кость встановив їх в губернській лікарні, в своєму будинку, де вів приватну практику, та в шпиталі, де відкрив цілий павільйон для лікування тяжкохворих. Наслідки лікування були вражаючі, губернією розповсюджується звістка, що доктор Солуха рятує від сухот. З ближчих і дальших сіл і навіть із сусідньої Австрії і Румунії з’їжджались сухотники лікуватися до славного лікаря. Пізніше донька Тетяна в своїх спогадах напише, що «один професор Празької клініки, спочатку не повірив, що Кость Солуха вже в 1915 році лікував туберкульоз пневмотораксом». Однак, незабаром переконався, що саме «на українському Поділлі існував на той час модерний лікар великого масштабу, який мав найсміливіше на той час лікування туберкульозу, а також власний спосіб лікування плямистого тифу, що давав мінімум смертності».
Родина
Праця в губернській лікарні принесла Костю й особисте щастя. Тут він познайомився з молоденькою сестрою Ганною Пашутою, донькою священика, з якою у 1895 році одружився і яка стала вірною супутницею його життя. В сім’ї було два сини і дві доньки. Старший син Віктор народився 1896 року, був надзвичайно талановитим і успішно навчався в Кам’янецькій гімназії та Київському університеті, але трагічно загинув у 1913 році. Другий син Григорій народився 1897 року, закінчив фізико-математичний факультет Кам’янець-Подільського українського універси¬тету. На жаль, подальша доля Григорія невідома. Доньки Костя Солухи залишили досить помітний слід в історії україн¬ської культури. Старша донька Тетяна (1901 р.) вимушена була у 1921 році разом із чоловіком, пізніше знаним в США інженером-геологом, членом Української Вільної Академії наук Євгеном Приходьком (1893-1965), емігрувати у Прагу, а після Другої світової війни – до США. Тетяна стала доктором Українського Інституту Америки, була надзвичайно обдарованою людиною, знала декілька мов, мала чудовий голос, співала в Українському національному хорі. Молодша донька Наталя (1903 р.) закінчила історико-філологічний факультет Кам’янець-Подільського українського університету, згодом отримала диплом з від¬знакою в Московському інституті культури. Досконало володіла німецькою, польською, французькою мовами, працювала бібліографом читального залу для науковців Національної бібліотеки України ім. Вернадського. Померла у 1991 році, похована на Байковому цвинтарі поруч із чоловіком і донькою.
Просвітницька діяльність
Справжнім дітищем Костя Солухи можна назвати Подільську «Просвіту». Вихований на старих українських традиціях, саме Костянтин Григорович став одним з основоположників просвітницького руху на Поділлі, сприяв пробудженню українських сил до національно-культурної праці. Ще у 1901 році він разом із священиком і істориком Є.Сіцінським, вчителями С.Іваницьким, В.Чехівським та іншими однодумцями організували невеличку місцеву українську громаду.
Революційні події 1905 року дали деякі свободи українській інтелігенції й сприяли заснуванню в Кам’янці-Подільському Українського товариства «Просвіта» – першого на Поділлі. Її головою від початку до 1917 року був саме Кость Солуха. Подоляни розповсюджували українську літературу, заснування бібліотек, читалень, драматичних і хорових гуртків, читали лекції, влаштовували виставки. Царський уряд перешкоджав цьому, але навколо товариства все одно гуртувалась інтелігенція, молодь. Найтяжчі часи настали з початком війни 1914 року. Роботу призупинили, а згодом подільську «Просвіту». Проте, одразу після 1917 року товариство відновило діяльність.
Національне відродження 1917–1920 рр. об’єднало потужну когорту патріотично налаштованих діячів з великим бажанням змінити на краще майбутнє України. Чи не найголовнішою справою українських патріотів на Поділлі стало створення Кам’янець-Подільського державного українського університету. Одним із його фундаторів став Кость Солуха. Після відкриття у жовтні 1918 року університету зв’язки К.Солухи з навчальним закладом не припинилися – він продовжував працювати в комісії з його розбудови, а також за сумісництвом обіймав посаду університетського лікаря.
Але у складні роки громадянської війни К.Солуха зосередив свої сили на своїх професійних обов’язках, віддаючи майже весь час боротьбі з епідеміями тифу, грипу, інших захворювань… Коли більшовики у 1920 році захопили Кам’янець-Подільський і заарештували лікаря Солуху як українського націоналіста, то «цілі процесії пацієнтів ходили з проханням його звільнення». Після звільнення він знову береться за тифозних хворих, якими було наповнене Поділля. Але, на цей раз тиф не пощадив і його. Віддаючи багато сил лікуванню хворих, Кость Солуха заразився від них тифом і 13 січня 1922 року зліг. Незважаючи на зусилля його друзів-лікарів, 31 січня перестало битися серце знаного лікаря. Незважаючи на сувору зиму і страшні політичні часи, все місто взяло участь у похоронах. Вулиця за вулицею долучалося населення до сумної процесії…
Минули часи, але збереглася лише світла пам'ять про Костя Григоровича. На жаль, у Кам’янці-Подільському, заради мешканців якого К.Солуха віддав життя, не має ані вулиці, ані меморіальної дошки, присвяченій видатному лікарю та засновнику подільської «Просвіти».