Гаряча тема:
- Війна
Нотаріус Марина Кот: «Найголовніше – навчитися говорити «ні»
Вона створена із суперечностей і гармонії, подібності й розбіжностей. У ній поєдналися чоловічий прагматизм і жіночність, краса і розум, дворянська кров і скромність. Родичка або однофамільниця нотаріуса Костянтина Колоколова, колишнього Проскурова.
Довідка: Народилася в місті Гродно (Білорусь). Закінчила Гродненський державний університет, юридичний факультет. До Хмельницького приїхала 1984 року, коли її чоловіка – військового направили сюди на службу. Працювала у державній нотаріальній конторі, на підприємстві «Адвіс» у юридичному відділі.
З 1996 року – приватний нотаріус.
Вона створена із суперечностей і гармонії, подібності й розбіжностей. У ній поєдналися чоловічий прагматизм і жіночність, краса і розум, дворянська кров і скромність. Родичка або однофамільниця нотаріуса Костянтина Колоколова, колишнього Проскурова. За однією з версій, коли під час революції дворяни втікали з царської Росії, рід Колоколових «осів» у різних країнах: у Польщі, Югославії, Білорусії, а один із братів прадідуся, який мав юридичну освіту, працював у Дубно (Рівненська область). Нотаріус Проскурова, Колоколов, теж розпочинав свою кар’єру в Дубно. Цей збіг обставин дає право вважати, що колишній і теперішній нотаріуси таки пов’язані родинними зв’язками.
«Я була лідером усіх шкільних повстань»
– Усе свідоме життя Ви «крутитеся» у юриспруденції. Це мрія чи випадок?
– Я все життя мріяла бути лікарем. А те, що стала юристом – це мамине переконання, за що я досі їй вдячна. Хоча батько в мене інженер, а мати – архіваріус, проте саме вона поставила за мету, що її молодша донька, смілива і пробивна, повинна стати юристом. Після закінчення школи, я віднесла документи до сільськогосподарського університету на ветеринарний факультет. До медичного вже тоді було нереально вступити «просто так», а відповідних коштів у нас не було. Школу я закінчила з відзнакою, тому на ветеринара вступила одразу, без іспитів. Пам’ятаю, як прийшла додому і оголосила, що мене можна вітати, бо я тепер студентка. Проте мене ніхто не вітав, а мати пішла в університет, забрала документи й віднесла в державний університет. За 10 днів до вступних екзаменів я почала готуватися, однак, вступила без проблем.
– Навчалися з-під палки?
– Ні, я завжди навчалася із задоволенням, була слухняною, чемною і завжди активною.
– Така собі «зубрила»?
– З гарними успіхами у навчанні й поганою поведінкою (сміється – авт.). Для мене отримати трійку – це означало засмутити маму. А стосовно поведінки… Я намагалася, щоб вона якомога менше знала і не хвилювалася. В школі я була лідером усіх шкільних повстань, але в хорошому сенсі цього слова: активно брала участь у житті школи і класу, допомагала двієчникам, була, можна сказати, голосом школи. У нас дуже дружний клас, ми й досі спілкуємося, зустрічаємося і якщо немає Колоколової (дівоче прізвище Марини Кот – авт.), то зустріч невдала. Тому однокласники наперед попереджають: твоя присутність обов’язкова!
– При згадці про школу, що перше виринає в уяві?
– Уроки. Особливо точні науки. Я ніколи не любила писати твори чи вчити історію, зате фізику, хімію та математику знала відмінно. Вчителька літератури часто казала, що я пишу твір, ніби доказую теорему.
– В інституті теж були голосом і лицем?
– Так, я завжди була активістка. Викладачі розпочинали лекцію із запитання «Колоколова є? Можемо розпочинати!».
– У активістів, зазвичай, все гладко складається…
– Я не любила історію РКПРС, тому в мене не все було гладко. Одного разу на лекції я запитала у викладача, чому Леніна не було на жодній з організованій ним революції? Мені відразу сказали: «Колоколова, Ви де навчаєтеся? Що за думки у Вас виникають?»...
«Головне для мене – чесність»
– Своїх дітей виховуєте так, як вас батьки виховували?
– Ні. Мене батьки виховували дуже суворо. Саме тому я навчалася на відмінно. Однак я завжди знала, що таких методів у вихованні своїх дітей не використовуватиму. Я їм багато дозволяла, робила за них уроки і водночас масажувала доньці ніжки після уроків танців… А вона тепер заявила, що у вихованні своїх дітей буде більш суворою, ніж я. Каже, що їх балували. Усе повертається!
– Що для Вас було головним у вихованні дітей?
– Головним для мене була і залишається чесність. У нашій сім’ї звикли до того, що потрібно говорити правду, якою б вона не була гіркою. Напевне, саме тому в нас в сім’ї говорять тихо. Ми маємо поважне ставлення один до одного і всі звикли, що за свої вчинки кожен відповідає сам.
– Якщо Ви вчинили неправильно…
– … визнаю і прошу пробачення – корона з мене не спадає.
– Що найголовніше в роботі нотаріуса?
– Напевне, не відходити від правил. У нас не можна порушувати закон. Хтось це може собі дозволити, а нотаріуси – ні. Хоча, це складно робити через те, що закони постійно змінюються.
– Ви маєте друзів, до кого можна, як то кажуть, повернутися спиною?
– Ну… довіряй, але перевіряй! Собі не завжди можна довіряти, не те, що іншим. Стосовно друзів, то це ті люди, які зі мною були від початку мого проживання у Хмельницькому.
«Ніщо жіноче мені не чуже»
– Ви завжди гарно виглядаєте, скільки часу приділяєте красі?
– Дякую. Я не дуже багато часу витрачаю на себе тому, що в мене все якось швидко виходить. Хоча, можу дозволити собі півдня один раз у місяць провести в салоні краси для власного задоволення. Ніщо жіноче мені не чуже.
– Ви – людина…
– … легка на підйом. Я можу сьогодні до вечора працювати, а завтра зранку вже летіти в Єгипет. Мені потрібно «все і сьогодні», якщо дати час на роздуми, я можу передумати.
– А як на такий експрес-метод життя реагують близькі?
– Вони вже звикли. Знають, що від мене можна чекати всього, що завгодно.
– Ви водій зі стажем. Як реагуєте на анекдоти про жінок за кермом?
– Брешуть вони все (сміється – авт.), тим більше про білявок за кермом. Я, до прикладу, їжджу спокійно. Щоправда, колись їздила швидко, але правила намагаюся не порушувати.
– Щастя для Вас – це…що? Ви щаслива людина?
Щастя – це мистецтво радіти тому, що маєш. Я впевнено можу сказати, що щаслива.
– Що може довести вас до сліз?
– Хамство. Однозначно.
– Якими якостями потрібно володіти, щоб досягти успіху?
– Успішним буде будь-хто з тих, що вірять у свій успіх.
– У чому проявляється ваш професійний азарт?
– Азарту як такого немає, просто я дуже люблю свою роботу.
Коротко про головне:
Про роботу:
Протягом усього тижня я плідно працюю лише для того, щоб у п’ятницю ввечері зібрати речі й поїхати на дачу. Усі вихідні я проводжу саме там і вважаю, що красивішого місця немає.
Про відпустку:
Взимку обов’язково лижі з сім’єю, іноді – море, а влітку – дача.
Захоплення:
Шахи і все, що навколо них.
Не люблю:
Брехню, зраду і злість.
Люблю:
Добрих і справедливих. Якщо я відчуваю, що людина мене намагається обдурити, я принципово не допоможу й нічого не зроблю.
Принцип у роботі:
Найголовніше, навчитися говорити «ні» і не відчувати при цьому себе винною. Потрібно просто почати говорити «ні».
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: