Цей день в історії Хмельниччини: 6 липня

6 липня 1795 року Ушицю оголошено повітовим містом. Її землі стали власністю міської громади. Через деякий час розміщення повітового міста Ушиці на краю повіту було визнане незручним і у 1826 році, згідно з клопотанням дворян, повітовим стало містечко Літнівці. Згодом через присвоєння йому назви Нової Ушиці, колишній центр повіту став іменуватися Старою Ушицею.

6 липня 1896 року газета «Волинь» повідомляла, що в Ярмолинцях три дні без перерви лив дощ і зіпсував ярмарок. В повідомленні йшлось: «Три дні в містечку Ярмолинцях і околицях безперервно лив дощ, який перетворив ярмаркову площу в болото. На ярмарок було привезено велику кількість коней, але проте, ціни стоять високі, хоча через дощі покупців мало. Триденний дощ буквально поклав в околицях пшеницю і ячмінь, і на поправлення що поліг хліба хліборобам мало можна сподіватися».

6 липня 1908 року місцеве видання «Подолія» повідомляло про аномальну грозу на Кам'янеччині, яка знищила врожай хліба. В повідомлені йшлося: « В окрузі села Княгинин страшна хмара близько 12 верст (приблизно 12 кілометрів) в ширину вибухнула великим градом, що падав під чотиригодинним зливою. Товщина граду вже 5 вершків. Ярові абсолютно знищені, жито і пшениця викладені на корені. Збитки надзвичайно великі. Селяни стогнуть і проклинають торішніх паліїв хліба, вважаючи ураган карою Божою за них. Нещодавно градом знищені посіви в Бессарабської губернії за Дністром. Хліба мало, передбачається дорожнеча».

До 6 липня 1919 року Проскурів перебував у прифронтовій зоні, але в цей день більшовики взяли Проскурів, зламавши опір армії УНР. Втім, 29 липня 1919 року в ході об’єднаного наступу армії УНР та Галицької армії ЗОУНР містом знову оволоділи українські війська. До кінця листопада Проскурів перебував під владою УНР. Столичні функції на той час виконував Кам’янець-Подільський, а Проскурів був важливим опорним пунктом молодої держави. Серпень та вересень минули більш-менш спокійно, поступово налагодилось мирне життя, відновили роботу навчальні заклади, запрацювали деякі підприємства. Але, погіршення зовнішньополітичного стану та початок військового наступу на українські землі одразу трьох сил (більшовиків, поляків та армії Денікіна) на початку листопада 1919 року знову змусили українські війська відступати. 16 листопада уряд УНР та Директорія залишають Кам’янець-Подільський та переїжджають до Проскурова, де перебували до 21 листопада.

У 1919 році Проскурів був важливим опорним пунктом молодої держави. Фото: khm.gov.ua

6 липня 1941 року фашистські війська захопили Сатанів. Окупація тривала понад два роки. На території Сатанова за час окупації розстріляно й замучено понад 600 осіб. В жовтні 1941 року на цукрозаводі виникла підпільна група, вона стала основою районної підпільної організації. Група налагодила зв’язки з Проскурівською окружною підпільно-партизанською організацією. Її члени розповсюджували зведення Радянського інформбюро, знищували готову продукцію і гальмували ремонт цукрозаводу, збирали зброю, псували комунікації ворога.

1996 року Святіший Отець Йоан Павло II встановив 6 липня днем літургійного святкування Летичівської Богородиці. У роки незалежності до Летичева повернулась лише копія святині, сама ікона досі зберігається у Любліні. Почалась її історія у 1606 році. Тоді домініканські монахи, принесли з Ватикану у Летичів ікону Пресвятої Діви Марії Богородиці. Ікона подарована папою Климентом VII. Майже одразу чудодійну силу ікони «побачив» сам летичівський та кам'янецький староста Ян Потоцький під час захисту від татарської навали. Не минуло й року, як про святий образ заговорили у всьому краї. У 1778 році папа Пій VI видав декрет про визнання ікони чудотворною. 4 жовтня 1778 року Станіслав Раймунд Єзерськийпровів обряд коронації ікони Летичівської Богородиці. З того часу Летичівська ікона на довгі роки стала оберегом для вірян Поділля. Аби врятувати чудотворну ікону від рук більшовиків, 1920 року її вивезли до Польщі.

6 липня день літургійного святкування Летичівської Богородиці. Фото: з архіву