ye-logo.v1.2

Лезневські “революціонери”

Історія 3023
Фото: РПЛ

У селі біля Проскурова у 1905 році страйкували цукровари

У 1905 році в Російській імперії прокотилась хвиля страйків, яка в деяких регіонах переросла в збройні виступи робітників проти царського гніту. Але мало хто знає, що в вересні-жовтні того року страйками був охоплений й Проскурів.
Рушійною силою проскурівських страйків стали мешканці приміського села Лезневе, чимало яких працювало на Проскурівському цукровому заводі. На цукроварні, заснованій у 1891 році, працювали 240 чоловіків і 20 жінок, велику частку з яких становили лезневчани. Підприємство давало власникам прибутків від 85 до 100 тисяч рублів на рік. У погоні за наживою власники заводу примушували робітників працювати 16 годин на день без перерви на обід і без вихідних. Невеликі заробітки зменшувалися систематичними штрафами. Штрафи стягувалися навіть за невихід на роботу через хворобу, за випадкову поломку інструменту. Важка праця в антисанітарних умовах, недоброякісне харчування в заводській їдальні були причиною частих епідемічних захворювань серед робітників.
У вересні 1905 року, коли на цукроварні розпочався сезон, спалахнув страйк робітників. Так, 26 вересня 1905 року проскурівський повітовий справник, колезький радник Бєлавенцев інформував Подільського губернатора, що 25 вересня, об’їжджаючи Проскурів для нагляду за порядком, об 11 годині 30 хвилин він прибув на Проскурівський цукровий завод, де біля контори побачив натовп робітників, які повинні були приступити до роботи в другу зміну. Всі вони були жителями села Лезневе Проскурівського повіту. На питання повітового справника, чому вони зібралися біля контори, не йдуть на завод і не приступають до роботи, вони заявили, що страйкують і не будуть це робити доти, поки адміністрація заводу не виконає їх вимоги: “1. Підняти заробітну плату на 50%. 2. Ввічливо ставитися. 3. Відмінити всі штрафи. 4. Не звільняти жодного страйкуючого…”. На вимогу справника розійтися по домівках, з натовпу почулися викрики, що вони іншим робітникам на заводі не дозволять працювати, а проженуть їх палицями. Страйкарі погрожували зруйнувати греблю і відкрити шлюзи, щоб завод в зв’язку з відсутністю води не зміг нормально працювати. Якщо це не допоможе, то вони погрожували взагалі підірвати підприємство, залучивши до цього студентів. Під час страйку розповсюджувалася прокламація з соціалістичними антисамодержавними закликами. Ватажками зазначених безпорядків та страйку були селяни Лезнева: Кіндрат Атерлей, Мартин Клеванський, Філіп Шершун, Іван Лабунський та проживаючий при цукровому заводі міщанин містечка Солобківці Тейвель Мошкович Розенберг. Крім того, останній ще з двома невідомими євреями, збирав в Лезневському лісі жителів села, читав їм антиурядові листівки і взагалі готував селян до безпорядків і страйку. Вважаючи названих осіб вкрай небезпечними і такими, що загрожують громадському спокою, повітовий справник Бєлавенцев постановив: К.Атерлея (33 р.), М.Клеванського (31 р.), Ф.Шершуна (20 р.), І.Лабунського (48 р.) і Т.Розенберга (19 р.), на підставі 22 статті положення про посилення охорони затримати, і вказаних осіб протягом двох тижнів утримувати в Проскурівському тюремному замку.
Жовтневий заколот
Тим не менш, вже 18 жовтня у Проскурові розпочався заколот. До п’ятисот чоловік вийшло на центральну вулицю Олександрівську (зараз Проскурівська – авт.), гуртувалися, радилися, але виступів не починали. Поліція міста боялася розганяти громадян, бо не було основної сили – війська. Та 19 жовтня вранці Олександрівська знову наповнилася людьми. До проскурівських робітників приєдналися селяни з ближніх сіл, у тому числі й з Лезневого, адже за непокору в ув’язненні побували чимало лезневчан. Натовп рухався під червоним прапором у бік тюрми. Демонстранти зажадали від поліцейського справника звільнити з в’язниці арештантів. Протестувальники співали революційних пісень, вигукували революційні, антицарські лозунги. Невдовзі з камер було випущено декількох політичних в’язнів. Натовп зустрів їх переможними вигуками… Але через півгодини після урочистого звільнення в’язнів до Проскурова увійшли козацькі війська. У місті оголосили військовий стан. Ще за кілька годин Проскуровом прокотилася хвиля арештів.
Як свідчать подальші історичні події, розправи з вільнодумцями не залякали робітників цукрового. Приміром, весною 1912-го, коли до Поділля дійшла звістка про розстріл робітників на Лені, цукровари взяли участь у мітингу протесту проти царсько-поліцейської реакції. Після лютневих подій 1917 року працівники цукрового заводу прийняли рішення про запровадження 8-годинного робочого дня та встановлення робітничого контролю за дотриманням соціальних гарантій.

Сергій МАНЗЮК.

 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую