Історичний Проскурів: купці Маранци та їхні будинки

Для історії Проскурова цікавим є період кінця ХІХ століття та початку ХХ століття. Саме тоді він став справжнім містом: почалося масштабне будівництво, розвивалася промисловість і торгівля. Значну роль у цьому відіграла й родина єврейських купців Маранців. Саме представники цієї сім’ї збудували маєток, у якому нині працює обласний театр ляльок. Вважалося, що власником цієї будівлі був Соломон Маранц. Утім місцевий історик та краєзнавець Сергій Єсюнін віднайшов архівні документи, в яких вказано ім’я справжнього власника цього маєтку. Нова інформація дещо змінює історію розвитку проскурівського купецтва.

Проскурівська історія родини купців Маранців починається у другій половині XVIII століття. Тоді Хмельницький ще називався Плоскировом (назва Проскурів з’явилася у 1795 році — авт.) і був невеличким містечком з населенням менше, ніж дві тисячі людей. У ньому розвивалася торгівля, ремесла та проводилися ярмарки. Значний вклад у їх розвиток внесла єврейська громада містечка.

У 1781 році у Плоскирів приїжджає молода єврейська родина Мейера-Міхеля Маранца. До речі, з ідиш «maranz» перекладається як «апельсин». Отримавши дозвіл на поселення, Маранц почав займатися шинкарством, завдяки чому його родина набула значних статків. І вже на початку ХІХ століття син Мейери-Міхеля Маранца Лейба зміг взятися за купецьку справу.

Хмельницький історик та краєзнавець Сергій Єсюнін віднайшов архівні документи, які дещо змінюють історію проскурівських купців Маранців. Фото: автора

Лейба Маранц скористався вдалим розташуванням містечка. У 1793 році Проскурів став частиною Російської імперії, але перебував майже на кордонні з Австро-Угорщиною, чиї території лежали за Збручем. Також неподалік був зручний транспортний шлях на Одесу, де велася торгівля з Європою та країнами Азії. Тому Лейба вирішив торгувати з австрійцями та одеситами.

Цю справу він передав двом синам Гершко та Шльомі, які народилися у 1812 році. Вони поділили бізнес батька: Гершко зайнявся торгівлею з Австро-Угорщиною, а Шльома — з Одесою. Так, у Проскурові виникло дві гілки родини Маранців — «віденська» та «одеська». З того часу в місті починається епоха купців Маранців, які, крім торгівлі, почали розвивати місцеву промисловість, будувати маєтки та збільшувати свій вплив у місцевому самоврядуванні.

Будинок на вулиці Кам’янецькій, 16: найстаріший житловий будинок Хмельницького

Будинок Гершко Маранца нині виглядає непримітним, але загалом він зберіг архітектуру купецької оселі. Фото: Артема Баландіна

Будинок на вулиці Кам’янецькій, 16 виглядає доволі непримітним й може видатися, що його побудували у радянські роки. Однак перше враження — хибне. Ця споруда є унікальною для Хмельницького, адже її можна назвати найстарішим житловим будинком міста, який зберігся до нашого часу. Його збудував у 1862 році купець 2-ї гільдії Гершко Маранц, який входив у п’ятірку найбагатших торгівців міста середини ХІХ століття. Також він володів нерухомістю у Відні.

Купець не випадково збудував свою оселю на цій ділянці нинішньої Кам’янецької, адже тут всередині ХІХ століття був центр Проскурова: працювали магазини та різноманітні установи, а біля греблі — два млини.

На першому поверсі будинку Гершко Маранца були розміщенні магазини та єврейська бібліотека, а на другому — житлові кімнати. Фото: надане Сергієм Єсюніним

Фасад будівлі на вулиці Кам’янецькій, 16 зазнав змін, однак там досі працюють магазини. Фото: Артема Баландіна

Зводили це житло за окремим проєктом, який можна знайти у місцевому архіві. Цей документ підтверджує, що споруда не зазнала значних перебудов, змінився лише фасад. Будівля має планування типового купецької оселі. Зокрема, має великі підвали, перший поверх відводився виключно під магазини, а на другому — розміщувалися житлові кімнати. Там жили сім’я Гершко Маранца та купці, які співпрацювали з ним.

Цей будинок також тісно пов’язаний з юдейською історією Проскурова. Ґершко Маранц був відомим меценатом і підтримував місцевий кагал (юдейська спільнота — авт.). Жертвував кошти на розвиток єврейської громади та брав участь у релігійному житті. Зокрема, у 1867 році він надав житло проскурівському казенному рабину (виборна посада в єврейських громадах Російської імперії — авт.) Мойсею Руденському. Деякі джерела вказують, що рабин мешкав у купецькому будинку майже пів століття — до 1914 року. Мойсей Руденський заснував у Проскурові єврейську бібліотеку, яку можна вважати першою в місті. У неї вели одні з дверей будинку на вулиці Кам’янецькій, 16.

У будинку Гершко Маранца загалом вціліли просторі підвали та старі склепіння. Фото: Артема Баландіна

Ще одна історична цінність цього житла «захована» під землею. Єврейські купці облаштовували просторі підвали й у Проскурові вони часто утворювали підземні мережі від однієї будівлі до іншої. Завдяки цьому вони могли не лише розміщували великі партії товарів, а й врятувати свій крам і життя під час погромів. З часом через нове будівництво та проведення підземних комунікацій більшість цих підвалів було назавжди втрачено. Однак деяким вдалося вціліти та зберегли старі склепіння. Прикладом цього є будинок на вулиці Кам’янецькій, 16.

Будинок на вулиці Проскурівського підпілля, 73: спаплюжений маєток впливового проскурівчанина

«Віденську» гілку продовжили два сини Гершко Маранца. Найвідомішим став старший — Шльома, який пізніше взяв ім’я Соломон. Саме його помилково вважали власником маєтку, у якому нині працює обласний театр ляльок. Насправді, його збудував його двоюрідний брат Хаїм. А Соломону Маранцу належав маєток, зведений у 1880 році на розі вулиць Олександрівської та Аптекарської (нині Проскурівської та Проскурівського підпілля — авт.).

Будинок на вулиці Проскурівського підпілля, 73 раніше виглядав справжнім палацом, але у радянські роки він втратив колишню велич. Фото: Артема Баландіна

Він вважався одним з найгарніших маєтків у тодішньому Проскурові. Однак нині він втратив колишню велич. У радянські часи він зазнав перебудови, а його оздоблений фасад спаплюжили непривабливою плиткою. Втім, якщо поглянути на його пропорції, можна зрозуміти, що споруда мала вигляд справжнього палацу з великими балконами та сходами. До того ж, наприкінці ХІХ століття ще не було будівлі нинішньої музичної школи, тому сходинки маєтку Соломона Маранца виходили одразу на вулицю Олександрівську. А перед ним були розбиті квітники. На жаль, не збереглися й зображення первозданного вигляду цього будинку.

Його власник Соломон Маранц став не лише заможним купцем, а й відомим у місті промисловцем. На відміну від батька, Соломон відійшов від традицій єврейського кагалу й взяв курс на зближення з місцевими поміщиками та владою. Він навіть змінив ім’я — Шльома Гершкович Маранц став Соломоном Григоровичем Маранцом.

Соломон Маранц (у центрі) відійшов від традицій єврейського кагалу й взяв курс на зближення з місцевими поміщиками та владою. Фото: 1896 року надане Сергієм Єсюніним

Ставши купцем 1-ї гільдії, Соломон вирішив взятися й за промисловість. Він здружився з графом Каролем Пшездецьким, який володів селами у Чорноострівській волості. Вісім з них Соломон Маранц взяв в оренду й почав вирощувати буряк. Його продавав цукровому заводу Пшездецького. А у 1889 році Маранц викупив у графа це підприємство та перевіз у Проскурів. Таким чином у нашому місті в 1891 році запрацював цукровий завод, будівлю якого розібрали кілька років тому. Наприкінці ХІХ століття це було найбільше промислове підприємство у Проскурові, яке за рік виробляло орієнтовно 90 тисяч тонн цукру.

Наступного року, 1892-го, Соломон Маранц поблизу цукрозаводу побудував паровий млин. Для Проскурова це була справжня індустріальна революція, адже до цього в місті працювали лише водяні млини. Продовж 1894-1895 років Соломон заснував перші в місті акціонерні товариства: «Проскурівський пісочно-рафінадний завод С.Г. Маранца» та «Проскурівське товариство млинарських виробництв С.Г. Маранца».

Соломон Маранц збудував у Проскурові цукровий завод і паровий млин. Фото: надане Сергієм Єсюніним

Однак інтереси Соломона Маранца простягалися за межі підприємництва. Щоб отримати влив на місцеве самоврядування, він надав частину приміщень власного маєтку громадському зібранню. У його склад входили найвпливовіші жителі міста — промисловці, купці та військові. На своїх зібраннях вони розв’язували питання благоустрою та розвитку Проскурова. Свої пропозиції вони подавали міській думі, яка розглядала їх і брала до виконання.

Після смерті Соломона Маранца у 1902 році в Проскурові не залишилося його нащадків. Два його сини й три доньки жили у Відні, які керували батьковою справою з-за кордону. Наприклад, його донька Августина, яка успадкувала маєток Соломона Маранца, розширила власну нерухомість. Навпроти нього на вулиці Олександрівській вона побудувала два прибуткові будинки. В одному з них нині розміщена Хмельницька дитяча музична школа №1 імені Миколи Мозгового. Однак у 1911 році вона продала проскурівську нерухомість. Решта дітей Соломона Маранца теж продали проскурівські підприємства батька.

Будинок на вулиці Проскурівського підпілля, 73 придбало Проскурівсько-Летичівське сільськогосподарське товариство, яке об’єднувало поміщиків. А у радянські часи у цій будівлі розташували управління сільського господарства.

Будинок на вулиці Проскурівській, 46 (ляльковий театр): про справжнього власника й непросту історію маєтку

Родина Маранців була розгалуженою й тому місцеві жителі Проскурова іноді плутали імена купців. Прикладом таких непорозумінь став маєток, в якому розмістився обласний театр ляльок. Проскурівчани зазначали, що він належав Соломону Маранцу. Такі свідчення увійшли в історію Хмельницького. Однак нещодавно Сергій Єсюнін знайшов в обласному архіві документи, в яких вказано ім’я справжнього власника маєтку. Виявилося, що цю оселю збудував представник «одеської» гілки купецької родини — Хаїм Маранц.

Насправді цей маєток належав не Соломону Маранцу, а його двоюрідному брату — Хаїму. Фото: Артема Баландіна

На відміну від двоюрідного брата Соломона, Хаїм Маранц не пішов у промисловість, а сконцентрувався на торгівлі. Зокрема, цукром і борошном. Купець також мав найбільший у Проскурові нафто-гасовий склад. Свій двоповерховий маєток Хаїм Маранц збудував у 1880 році. Тоді він мав дещо інший вигляд: не було нинішніх колон, які з’явилися вже у радянські часи, а простір перед оселею був прикрашений квітниками й кущами.

Також купець не поривав з місцевим кагалом і займався благодійністю. Поряд зі своїм маєтком, на місці центрального універмагу, він збудував притулок для бідних євреїв. Їх утримували коштом Хаїма Маранца. Поблизу він також збудував власну синагогу та розмістив дванадцять крамниць. Фактично весь квартал належав цьому купцю.

Фактично весь квартал поблизу нинішнього лялькового театру належав цьому купцю Хаїму Маранцю (німецька аерофотографування 1944 року). Фото: надане Сергієм Єсюніним

Після смерті Хаїма Маранца у 1912 році його справу успадкували сини, які вже жили в Одесі. Проскурівська нерухомість перебувала у їх власності до приходу радянської влади. Наприкінці 1920 року Червона армія завдала остаточний удар українським військовим і захопила Проскурів. В місто увійшла окрема кавалерійська бригада Григорія Котовського. Її штаб розмістився у колишньому маєтку Хаїма Маранца. Невдовзі будинок перейшов у власність силових органів Радянського Союзу, з чим пов’язані трагічні сторінки нашого міста.

У 1930-х роках тут працював окружний відділ Народного комісаріату внутрішніх справ, де працівники НКВС складали кримінальні справи на безневинних людей. Так звані «трійки» виносили вироки й у підвалах нинішнього лялькового театру розстрілювали жителів міста й довколишніх сіл. І, коли у 1966 році будували універмаг, розкрилася страшна історія цього місця. Під час риття котловану, були знайденні рештки таємно страчених людей.

Після Другої світової війни у колишньому маєтку Хаїма Маранця розмістили Палац піонерів. Фото: 1960-х років надане Сергієм Єсюніним

Тоді будівля зазнала незначної перебудови — з’явилися колони та портик. Фото: Артема Баландіна

Після Другої світової війни у цьому будинку відкрили Палац піонерів. Саме тоді розпочалася його незначна перебудова. Опікувався реконструкцією відомий хмельницький архітектор Гнат Чекірда, який також звів низку знакових для міста будинків. Зокрема, пожежне депо, пізніше перетворене у кінотеатр «Планета». Завдяки рішенням Гната Чекірди колишній маєток Хаїма Маранца прикрасили колони та портик (у цьому випадку — вхід з відкритою колонадою — авт.). Така перебудова була завершена у 1952 році. Були встановлені й скульптури піонерів, однак пізніше їх прибрали.

У 1989 році Палац піонерів переїхав у інше приміщення, а у колишньому купецькому будинку відкрили обласний ляльковий театр. До речі, історія його становлення сягає 1970 року. Нині заклад вважається одним з найкращих в України й має почесне звання «академічного театру».

Читайте також: Старе кладовище у Хмельницькому: про непересічну історію та меморіальний парк