ye-logo.v1.2
22 Травня, 2019

Іван Кіпаренко. ЛЕГЕНДАРНИЙ КОМБАТ ІЗ РЕВУХИ

Сергій ЄСЮНІН Історія 4165
Іван КіпаренкоІван Кіпаренко з однополчанами на 205-му ДОТі.
Іван Кіпаренко. Фото: з архівів

Іван Кіпаренко – справжній герой перших боїв, заслуги якого визнали лише наприкінці 60-х років.

Багато із захисників Вітчизни літа 1941 року опинилися в забутті та не отримали заслужених нагород та пошани. Один із них – наш земляк Іван Кіпаренко (1906-1976), справжній герой перших боїв, заслуги якого визнали лише наприкінці 60-х років.
НА РОЗБУДОВІ УКРІПЛЕНИХ РАЙОНІВ
Народився Іван Євсейович у 1906 році у селянській родині на Полтавщині. Закінчив церковно-приходську школу, змалку працював на сільгоспроботах. У 1928 році був призваний до лав Червоної Армії у 244-й стрілецький полк. У 1932-33 роках навчався у Київській піхотній школі, по закінченні якої був призначений командиром взводу 30-го окремого кулеметного батальйону Летичівського укріпленого району (УР). Цей УР тоді якраз будувався – зводили понад три сотні бетонних ДОТів, за кожним з яких закріплювався  взвод бійців. У 1937 році Кіпаренко отримав посаду командира окремої роти, а ще за три роки став помічником командира 42-го окремого кулеметного батальйону та звання капітана. Тут, на Летичівщині, Іван Євсейович не лише успішно служив, а й осів з  родиною (з дружиною та двома дітьми) у селі Ревуха. Після приєднання у 1939 році до СРСР західноукраїнських земель, на новому кордоні розпочалось будівництво ще однієї оборонної лінії УРів. Отож, у серпні 1940 року Кіпаренко отримує наказ відбути до нового місця служби – у Великомостівський район Львівської області, у щойно створений Кам’янко-Струмилівський УР №4, де приймає командування 140-м окремим кулеметним батальйоном. 
ПЕРШІ ДНІ ВІЙНИ
О четвертій ранку 22 червня 1941 року тишу прикордонної Львівщини порушила артилерійська канонада та гул моторів літаків – німецькі війська почали свій раптовий наступ. Одним із ворожих ударів був спрямований на Львів, який з північного сходу  прикривали 11 ДОТів 140-го окремого кулеметного батальйону капітана Кіпаренка. Але більшість з них на початок війни ще не були готовими для довготривалих боїв – озброєння не укомплектоване, не вистачало боєприпасів, не було запасів продовольства. Тим не менш, з перших годин ворожої навали командир 140-го батальйону Іван Кіпаренко зі своїми бійцями зайняв оборону у всіх ДОТах та тримав її протягом двох діб. Один із ДОТів вісім годин був оточений ворогом та перебував у методичній осаді – його амбразури розстрілювали з танків, поливали вогнеметами. Наші бійці, задихаючись у чадних димах, безперервно вели бій. Тоді ворог вислав групу, яка розпочала закладати навколо ДОТу вибухівку. Командир взводу з групою бійців несподівано здійснив вилазку й в бою знищив 
мінерів, відкинув блокуючу ворожу групу та відновив зв’язок з сусідніми ДОТами.
Проте, 24 червня окупанти прорвали нашу оборону на сусідній ділянці фронту, й опинившись під загрозою оточення, батальйон Кіпаренка отримав наказ відійти в район штабу УР та згрупуватись в збірну групу для контрудару. Через день, в районі села Тадань наші бійці дали бій наступаючому ворогу, завдавши йому значних втрат та відкинувши його на кілька кілометрів назад. Це була чи не найперша поразка солдатів Вермахту у перші дні війни. Але, сили військ були не рівні, й комендант Кам’янко-Струмилівського УРу віддав наказ на планомірний відхід…
У БОЯХ ЗА КИЇВ
До 18 липня 1941 року батальйон Кіпаренка з боями відходив через Золочів, Тернопіль, Проскурів на схід, а потім був перекинутий під Київ. Біля столиці, де до війни теж була побудована лінія оборони, радянське командування вирішило дати фашистам бій, який згодом увійшов в історію як героїчна оборона Києва. Капітана Кіпаренка призначили командиром 28-го артилерійсько-кулеметного батальйону, що зайняв позиції на південній околиці міста в районі Вишневе – Юровка. Тут розпочалось прискорене приготування ДОТів до боїв – встановлювали кулемети, завозили патрони (з розрахунку 500 штук на 1 хвилину  бою), продовольство, проводили освітлення та зв’язок. 1 серпня 1941 року фашистська армія розпочинає масований наступ на Київ у південному напрямку. ДОТи 28-го батальйону Кіпаренка вступають у жорстокий бій, який майже безперервно вели до 18 вересня. Сам ком-
бат цілодобово переходив із ДОТа в ДОТ, віддавав розпорядження, підтримував своїх підлеглих. Легендарну славу отримав героїчний підрозділ ДОТу №205 поблизу села Юровки, який бився в оточенні 10 днів. Це був найбільший ДОТ на цій ділянці – вбудований на глибину до 10 метрів у великий горб, він мав 5 казематів з шістьма кулеметними амбразурами, мережу проходів та галерей між казематами, блок для особового складу (16 бійців), автономне водопостачання (підземну криницю). Що тільки не робили німці – розстрілювали ДОТ із гармат, скинули на нього 500-кілограмові авіабомби, але так й не змогли здолати опір наших бійців. Силами наших військ 15 серпня ДОТ №205 вдалось деблокувати. Про героїчну оборону цього ДОТу за кілька днів потому написали радянські газети, у тому числі центральна «Красная Звезда». За півтора місяця безперервних боїв сили батальйону Кіпаренка були вже на межі: більшість ДОТів отримали пошкодження, багато бійців загинули, з боєприпасами була проблема, закінчувалось продовольство – отримували на день ложку цукру до чаю та шматок сухарів. Враховуючи критичне становище радянських військ, а також прорив німців на півночі через Дніпро та загрозу повного оточення Києва, Ставка Верховного головнокомандувача дозволяє залишити столицю України. 18 вересня 1941 року Кіпаренко та інші командири батальйонів, отримали наказ виводити тих бійців, що залишились живими, на лівий берег Дніпра, а ДОТи вибухівкою висадити у повітря.  
ПОЛОН, ТАБОРИ, РОКИ ЗАБУТТЯ
Батальйон Кіпаренка успішно переправився через Дніпро та зайняв оборону поблизу сіл Боришівка – Березань. Після нерівних боїв він опинився в оточенні та 24 вересня більша частина бійців та сам комбат потрапили у полон. Почалися табірні митарства…
Івана Євсейовича відправили у табір військовополонених у Володимир-Волинський, а звідси у концтабір Хамельбург. Думаємо, не потрібно розповідати про страшні фашистські концтабори. Скажімо інше – у таборі Кіпаренко не зламався, а, навпаки, став активістом підпільної організації наших полонених офіцерів. До речі, серед тих офіцерів був відомий генерал Д.Карбишев, якого жорстоко стратили (в мороз обливали крижаною водою) у 1944 році. 1 травня 1945 року Кіпаренка звільнили із полону, а вже 9 травня – у День Перемоги, Іван Євсейович був відправлений на 46-й сортувальний спецпункт, звідки
пішим маршем до 308-го табору НКО для держперевірки «по 1-му розряду». Що таке перевірка по 1-му розряду – це табірні напівголодні умови, постійні допити, провокування, шантаж. Після цього – етапом на Урал у 12-ту запасну дивізію для остаточної перевірки. Наш земляк усе витримав та наприкінці 1945 року був звільнений у запас.
5 лютого 1946 року капітан Кіпаренко нарешті повернувся до своєї родини на Летичівщину, у село Ревуха. Його радо зустріли дружина Єфросинія та донька Олена… А от син Михайло – вісімнадцятирічним загинув на фронті. Тут, у Ревусі, Іван Євсейович ще довгих тридцять
років жив та працював у місцевому колгоспі. Тривалий час про його подвиги на початку війни мало хто знав – так вийшло, що нагород у 1941 році він не отримав, за перебування у полоні був виключений із партії, та й навіть пенсії порядної не мав – отримував 38 руб. 25 коп. Аж поки, у 1960-х роках маршал Баграмян не видав книгу спогадів про оборону Києва, де згадав легендарний батальйон капітана Кіпаренка.
Розпочалося листування з маршалом, розшукались однополчани, й справедливість взяла гору. 19 червня 2010 року в селі Юрівка КиєвоСвятошинського району відбулось урочисте відкриття першої черги музейного комплексу «Оборона Києва – Пояс Слави». Чільне місце у його експозиції відведено саме легендарному батальйону капітана Кіпаренка.


 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео