Депутати-подоляни століття тому

Не сподобалась Дума – розпустити!
1905 року в Російській імперії вибухнула буржуазно-демократична революція. Цар Микола II, аби «загасити» її полум’я, погодився на поступки для населення. Кульмінаційним моментом став Маніфест 17 жовтня, за яким цар дарував усім підданим громадянські права і свободи – совісті, віросповідання, політичних уподобань тощо. Поява маніфесту розбурхала народні пристрасті, в країні почали з’являтися різні партії, вільна преса, а, найголовніше, було створено вибірну Державну Думу та Державну Раду із законодавчими повноваженнями. Отже, у населення з’явилось право обирати та бути обраним в Думу, а також приймати участь у законодавчому процесі, який став відбуватись таким чином: кожне питання або закон обговорювалися спершу в Думі, потім проходила апробація прийнятого рішення в Раді, але юридичної сили рішення набувало лише з моменту його ратифікації царем.
Вибори до першої Думи відбулись у 1906 році, вони були багатоступеневими та проводилися в чотирьох куріях: землевласників, міського населення, селян, робітників. Спочатку від певної кількості населення обирали виборщиків, які вже згодом голосували за кандидатів. Курії були не рівноправні – найбільша кількість голосів дісталась поміщикам. Селяни теж отримали достатньо місць, бо уряд вважав їх політично пасивними, отже небезпечними для царизму. Загальний склад Думи був визначений у 478 депутатів, з них для представників України призначалось 102 крісла.
27 квітня 1906 року в Санкт-Петербурзі панувало незвичайне пожвавлення: вулиці були прикрашені прапорами, йшла жвава торгівлю листівками з портретами членів Думи, війська і поліція охороняли центр міста, рух всіх суден Невою був заборонений. Так столиця імперії готувалась до історичної події – початку роботи Державної Думи першого скликання. Урочистості складались з двох частин: спочатку депутатів прийняв цар у Зимовому палаці, а потім вони пароплавами направились до Таврічеського палацу – місця роботи Думи. Там обранців гучними «Ура!» зустрічав натовп народу. Багато депутатів першої Думи сприймали себе «носителями надежд народных» та вважали, що швидко можуть змінити на краще життя імперії. Але ейфорія тривала не довго. Обрана під час революційної кризи, перша Дума опинилась у жорстокому протистоянні до уряду. Думці буквально завалили міністрів запитами про порушення прав і свобод, гостро підняли питання про землю. Кожного разу, коли член Кабінету Міністрів з’являлись на трибуні, депутати вигукували: «У відставку!». У першій Думі була сформована Українська Думська Громада, до якої ввійшло 45 чоловік. Вона мала свій друкований орган – «Украинский вестник», у роботі якого брали участь найкращі українські науковці: І.Франко, О.Лотоцький, М.Грушевський, Д.Дорошенко та ін. Політичною платформою Громади була автономія України, про яку мали виголосити з думської трибуни голова фракції. Але, не встиг… 72 дні цар терпів «Держдуму гніву», як образно назвали депутатів першого скликання в той час. 8 липня 1906 року за намір скасувати приватне землеволодіння Микола ІІ видав маніфест про розпуск Думи.
Друга Державна Дума проіснувала вже 103 дні (січень – червень 1907 р.). Її склад виявився ще більш радикальним. У ній також була Українська Громада, що мала 47 членів і домагалася автономії України, української мови у школах, судах, церкві. 3 червня 1907 року другу Думу було розпущено та видано новий виборчий закон, за яким надавалися переваги у виборах великим землевласникам. Як наслідок, третя Дума стала повним антиподом попередніх – парламентська діяльність більшості депутатів протікала у руслі політики самодержавства, й тому не дивно, що вони відпрацювали повний строк – п’ять років.
Восени 1912 року почалися вибори до четвертої Думи (працювала до початку революційних подій 1917 року). Чергові зміни виборчого закону обмежили представництво українських селян у Думі, отож Української Громади в ній не склалося, тому умов для вирішення національних питань вже не було.
Подільські обранці – насправді народні
Від Подільської губернії до Державної Думи обирали 13 депутатів. Вибори до першої та другої Дум на Поділлі відбувались у гострій боротьбі різних політичних партій та етнічних груп. Однак вона не принесла успіху жодній партії. Не зіграли хитрощі єврейських виборців та змови поміщиків-поляків, які у різні способи сподівались протягнути лише кандидатів «своєї» національності. Разом з тим, надзвичайну активність проявили селяни, які складали більшість мешканців краю. Вони сподівались, що Дума «дасть землю», отож рішуче пішли на вибори. В результаті в першій Думі 12 із 13 депутатів-подолян були селянами, в другій – 11 із 13. Всі обранці були українцями, середній вік становив 40 років.
Переважна більшість депутатів з Поділля увійшли до фракції трудовиків та Української Громади, й всіма засобами домагались покращення життя своїх виборців. Зокрема, активними діячами Громади, яка піднімала й національні, й земельні питання, стали селяни Адам Соловей (с.Райківці) та Семен Матвєєв (с. Дахнівка) Проскурівського повіту, Петро Рогожа (с.Михайлівка) та Андрій Дідурик (с.Капустяни) Ушицького повіту, Прохор Мороз (с.Білецьке) Летичівського повіту та ін. Діяльність наших депутатів перших двох скликань викликало велике зацікавлення у краї. Газети того часу широко висвітлювали всі події у думській залі, народ жваво листувався зі своїми обранцями, а найпершим питанням при зустрічі подолян було: «Як там Дума?»
Але, завчасне припинення роботи двох перших Дум, тиск на думців з боку владних структур, видання імператором нових законів, що значно обмежували права виборців, розвіяли сподівання народу на кардинальні зміни суспільно-політичного ладу в країні. Зацікавленість громади до виборів та роботи Думи поступово змінилась на апатію.
Не дивно, що склад представників Поділля до Дум третього та четвертого скликання кардинально змінився й більшість депутатів вже складали дворяни – 6 та 7 осіб відповідно. Селян у третій Думі було четверо, а у четвертій – лише троє. Натомість, думські білети отримали священики – 3 та 4 відповідно. Але, навіть у таких, провладницьких Думах, подоляни не загубились та займали прогресивну позицію. Добрим словом можна згадати священика з Кам’янця-Подільського Федора Філоненка, селян Григорія Андрійчука (с.Женишківці) Летичівського повіту та Євгена Галущака (с.Гречана) Старосинявської волості та ін.
Набагато скромніші
Цікаве питання – якими пільгами та благами користувались депутати перших Дум? Так само, як й теперішні парламентарії, вони мали судовий імунітет та отримували службове житло. Всього раз (!) на рік їм надавалось право безкоштовного проїзду до столиці та назад. Відпустка була більша за відпустку сучасних депутатів – два місяці проти нинішніх 45 днів, але, ніяких «оздоровчих» не виплачували, в санаторії не відправляли. Й стосовно оплати своєї праці – століття тому думці були набагато скромнішими від теперішніх депутатів. Спочатку вони мали грошову винагороду за кожен день засідань по 10 руб., потім стали отримувати щомісячну платню – 350 руб. Як що врахувати, що прожитковий мінімум в тодішній імперії був 36 руб., то депутатська зарплатня дорівнювала 10 таким мінімумам. Порівняйте з «народними обранцями» нашого часу, які отримують в середньому 21 тис. грн (разом з оздоровчими) – це теперішніх 23 прожиткових мінімуми! А ще додайте різні премії, відшкодування послуг, транспортних витрат… Депутати перших дум подібних доплат не отримували. Навпаки, наприклад, за пропуск без поважної причини засідання Думи, вони мали сплатити солідний штраф – 25 руб.
Пройшло століття, й про перших народних обранців можна знайти все менше й менше інформації. Тих, кого цікавлять всі перипетії виборів та роботи Державної Думи в 1906-1917 роках, відомості про всіх депутатів-подолян та інші подібні факти, радимо придбати книгу Анатолія Глушковецького «Демократія в провінції: вибори та діяльність депутатів Подільської губернії у державних думах Російської імперії», яка побачила світ наприкінці минулого року та нині продається у книгарнях Хмельницького та Кам’янця-Подільського.