Шлях від курсів до академії

Розкладали вогнище і варили куліш

З перших років свого існування радянська влада прискіпливу увагу спрямувала на розвиток освіти. Наркомат освіти та інші керуючі органи у 1920-21 роках прийняли низку постанов, за якими в Україні почалося створення навчальних закладів з підготовки педагогічних кадрів.
Готувати вчителів на Поділлі почали два інститути народної освіти у Кам’янці-Подільському та Вінниці, а також нашвидкуруч створені у 15 містах та містечках короткотермінові учительські курси. Такі курси розпочали роботу влітку 1921 року й у Проскурові. Але вже скоро зрозуміли – бажаного ефекту вони не дадуть. Буквально за кілька місяців, згідно з директивою Проскурівського парткому від 22 вересня 1921 року, на навчальній базі педагогічних курсів було засновано трирічну педагогічну школу з контингентом 50 учнів.
Школа розпочала роботу 12 жовтня в будівлі колишнього комерційного училища по вулиці Дворянській (нині – Володимирська, НВК №5). Навчалися на другому поверсі, учні жили на першому, кілька викладачів – на третьому. Приміщення не опалювалося, у вікнах не вистачало скла, світили каганцями. Їдальні не було, і щоб приготувати обід, учні розкладали на подвір’ї вогнище і варили куліш.

Становлення закладу

Наприкінці 1921 року народний комісаріат освіти України реорганізував Проскурівську педагогічну школу у Вищі трирічні педагогічні курси. Влітку 1922 року курсам передали приміщення приватної жіночої гімназії на вулиці Старобульварній (тепер Гагаріна). Це було приміщення з шістнадцятьма просторими аудиторіями, кабінетами, актовим залом. Там же, на першому поверсі, розташувався й гуртожиток.
Всю роботу з організації педагогічної школи, а згодом педагогічних курсів, очолював кваліфікований педагог, представник ще дореволюційної інтелігенції Дмитро Попа. Очоливши спочатку педагогічну школу, а згодом – вищі педагогічні курси, він з кінця 1922 року водночас став завідувачем управління професійної освіти Проскурівського повіту.
У 1924 році Проскурівські вищі педагогічні курси були реорганізовані в педагогічний технікум ім. Т.Шевченко. З 1925 року технікум перейшов на чотирирічний курс навчання та розпочав готувати учителів для семирічних шкіл. Педтехнікум поволі ставав культурно-освітнім центром Проскурівського округу, поповнювався кваліфікованими педагогічними кадрами. Педагогічний колектив складався переважно з представників старої інтелігенції, серед яких було чимало непересічних осіб. Так, завучем з 1925 року став П.Байда – викладач математики, автор одного з перших підручників з аналітичної геометрії, вчителем співів працював Гумель – чех за національністю, випускник Празької консерваторії, до 1917 року один із керівників придворної капели в Петербурзі, українську мову та літературу викладав Ф.Садківський – автор видрукуваної в роки Української революції 1917 – 1921 років української читанки…
У 1927 році план набору на перший курс було збільшено до 80 чоловік, а з 1930 року технікум знов перейшов на підготовку учителів початкових класів. Тоді ж розпочали роботу два нові відділи: дошкільний (з підготовки працівників дошкільних установ) і відділ комуністичного дитячого руху (з підготовки піонервожатих). Проте, налагоджений навчальний процес довелося припинити – у 1935 році, у зв’язку з тим, що Проскурів став центром прикордонного округу з особливим режимом, педтехнікум розформували. Студентів відправили довчатись у Тульчин та Немирів. Але вже у 1939 році, після приєднання Західної України до УРСР та перенесення кордону на захід, Проскурівський педтехнікум був відновлений. Хоча не в Проскурові, а в Городку.

Училище – коледж – інститут — академія

Під час війни педтехнікум не працював, а одразу після звільнення Поділля розпочав роботу у Проскурові вже як педагогічне училище. Стара будівля навчального закладу під час бойових дій була зруйнована, тому училищу надали приміщення по вул. Шевченка,1. Воно було дещо незручним: на першому поверсі розмістилися лише 6 класних кімнат, їдальня і актово-спортивний зал, на другому поверсі – гуртожиток.
Був в історії педучилища цікавий період, коли у 1949-57 роках за наказом міністерства заклад займався підготовкою виключно вчителів фізичного виховання. Саме у цей час (1951 року) училищу для навчальних потреб передали приміщення колишньої синагоги по провулку Пекарському, 3, де був влаштований спортзал. У 1957 році було ліквідоване Славутське педучилище, з якого до Хмельницького перевели студентів. Хмельницьке педучилище виросло, одночасно втративши свою суто спортивну спеціалізацію.
Збільшення кількості студентів потребувало просторіших приміщень. Тому, у 1962 році педучилище переїхало до нових будівель: навчальний корпус на вул.Леніна,13 (нині –на місці корпусу височить «Промінвестбанк» на вул.Театральній), гуртожиток – на вул.Фрунзе, 110 (нині – Кам’янецька). Наприкінці 70-х років збулась мрія учнівського і викладацького колективу, особливо його директора – Федора Гончарука. Зусиллями керівництва міста і області з 1978 року училище почало працювати в новому навчальному корпусі на вул. Котовського,139 (нині – Проскурівського підпілля) – з 53 учбовими аудиторіями, великим актовим залом, бібліотекою, їдальнею, спортзалом. Згодом поруч з корпусом звели зручний девятиповерховий гуртожиток на 860 місць.
У 1996 році директором Хмельницького педагогічного училища став Микола Дарманський. Саме його зусиллями була проведена поступова реорганізація навчального закладу у вищий. За кілька років відбулося перетворення педучилища в педагогічний коледж, і далі – у гуманітарно-педагогічний інститут, а з початку 2006 року – у гуманітарно-педагогічну академію. У листопаді 2007 році академію акредитовано в цілому як вищий навчальний заклад за IV рівнем та збільшено обсяги прийому студентів.