ye-logo.v1.2
8 Квітня, 2020

Бібліотека із Красилівщини стала загальноукраїнським надбанням

Історія 2220

Унікальна колекція праць понад п’ятдесяти європейських учених з античних часів до XVIII століття включно зберігається нині у фондах стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського.

У вісімсот двадцять одному томі зібрано дослідження математиків, фізиків, астрономів, істориків, філософів, твори античних авторів та просвітителів, періодичні видання XVIII століття, художню літературу, драматичні твори та лібрето опер. Тут також представлені граматики і словники східних мов, твори з історії та культури країн Сходу.
Усе це надбання свого часу належало до родової книгозбірні шляхтичів Мікошевських із села Трусилівки Красилівського району, яка існувала понад сто років. Вона була третьою по величині на Правобережній Україні і поступалася лише відомим колекціям Вишневецьких-Мнішеків із Вишнівця та Потоцьких із Тульчина. Якщо стародруки двох останніх можна зустріти не лише в Україні, а й в Польщі, Білорусі, Литві, Росії, Франції, то унікальні екземпляри бібліотеки Мікошевських зберігаються тільки в Києві. До недавнього часу про неї можна було зустріти лише інформацію констатуючого характеру у польських геральдично-генеалогічних виданнях та згадки в контексті дослідження бібліотеки Волинського ліцею польськими, українськими і російськими дослідниками XІХ-ХХ століття. І лише декілька років тому старший науковий співробітник відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського Ірина Ціборовська-Римарович зробила більш детальне дослідження у монографії «Родові бібліотеки Правобережної України XVIII століття: історична доля та сучасний стан».
Як стверджує авторка, житомирський межовий коморник Франтішек Мікошевський, який у XVIII столітті орендував землі в одному з найвіддаленіших сіл сучасного Красилівського району, був заядлим колекціонером раритетних та антикварних книжкових видань. Він сформував власну бібліотеку, залучивши до неї книжки двох родичів – коморника Руського воєводства, одного з будівничих знаменитого домініканського монастиря в Підкамені на Львівщині Станіслава Мікошевського, луцького і київського кафедрального каноніка, ректора шкіл Київського воєводства, Антонія Мікошевського, а також шляхтичів Ю.А.Залуського та К.Ф.Шонгофа.
Мікошевські були не дуже заможним шляхетським родом, але зуміли зібрати цінні видання XVI-XVIII століття. Основний склад колекції становлять західноєвропейські стародруки французькою, латинською та польською мовами. Серед них є видання не тільки провідних західноєвропейських видавничих фірм, які вже у той час становили велику цінність, а й друкарень, що діяли на українських землях у Бердичеві, Замості, Луцьку, Львові, Почаєві. Щоправда, українські видання становлять лише близько трьох відсотків від загального обсягу колекції. Серед цієї невеликої групи є справжні бібліофільські раритети. Переважну більшість колекції складають праці вчених в царині математичних і природничих наук.
Францішек Мікошевський був людиною освіченою, у родині якого книга посідала поважне місце. На придбання їх він не шкодував коштів. Про це свідчить хоча б той факт, що протягом 1733-1734 років придбав понад сто книг і заплатив за них чотириста десять флоринів, за які можна було купити, щонайменше, дев’ять коней. Таке його захоплення є свідченням культурного рівня дрібної верстви шляхетського стану Волині XVIII століття. Колекція Францішека була найбільшою і найціннішою частиною родової бібліотеки Мікошевських.
Нині достеменно не відомо, з якого часу почав створення власної книгозбірні Мікошевський. Тільки документально підтверджено її місце знаходження у селі Трусилівка.
Родова бібліотека для Францішека була не просто захопленням чи даниною тогочасній моді, яка набувала великого поширення серед шляхти. Дух меценатства і бібліофільства епохи Просвітництва, певно, вплинув на рішення Мікошевського передати бібліотеку до Волинської гімназії у Кременці. Мати велику бібліотеку з рідкісних книг в той час було престижно і вважалося ознакою доброго тону. Дбати про суспільний добробут було моральним обов’язком свідомого громадянина. Ймовірно, під впливом цих чинників, власник перед смертю заповів її гімназії, що гуртувала навколо себе просвітницькі сили і спонукала до меценатства широкі шляхетські кола, передусім Волині і Поділля. Передача книжок у Кременці відбулася наприкінці 1805 – на початку 1806 року. Як свідчать архівні документи, вони перевозилися із села Трусилівка Заславського повіту Волинської губернії, де мешкали спадкоємці Мікошевського. Відтак приватна колекція поміняла свій статус на структурну частину бібліотеки навчального закладу, який згодом перетворився в ліцей.
В 1831 році ліцей, як джерело полоністики, закрили. Навчальні кадри та бібліотека були переведені в Київ, де вони стали основою для відкриття університету св.Володимира.
До слова, набагато більші шляхетські бібліотеки були у власників сіл Терешки та Антоніни Красилівського району. Дуже багато книг згоріло під час пожежі палацу Потоцьких після захоплення Антонін більшовиками. А ті, що залишилися, на жаль, не дійшли до нас у такому вигляді, як бібліотека Мікошевських. Їх можна зустріти в книгозбірнях Польщі та Литви. Для України ці книги втрачені назавжди.
Віталій ЛАВРИНЧУК, краєзнавець.

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення

Віддалена робота

  Так  Ні, дякую