«Босфор» – кафе контрастів

Розташований цей заклад на Тернопільській, біля колишнього радіозаводу. Про його існування ми дізналися з промовистої вивіски на усю стіну: «Турецька кухня». Проте, якби не вона, не знайти б нам цього кафе і вдень з вогнем, бо над входом майорить зовсім інша назва. Лише з мініатюрного розкладу роботи можна довідатися, що це кафе «Босфор», і працює воно з 10.00 до 22.00.
Перший  зал «війнув» на нас «совдепом». Його «контингент», уже трохи «під градусом», наминаючи за обидві щоки, також не викликав захвату. Але ми зазирнули до безлюдної «бенкети», як називає свій VIР-зал персонал, і вона вразила нас. Витриманий інтер’єр, столи з шкіряними диванами, золотавого кольору скатертини та серветки (а на них ні плямки, ні порошинки), іменний посуд, величезний телевізор… Спершу у нас, навіть, склалося враження, що в цій залі не палять, проте виявилося – це витяжки працюють ідеально.

Турецька  кухня  –  страви  величезні
Хоча в наявності були далеко не всі з перерахованих у меню. До прикладу, їжі у горнятках чи, навіть, чаю «по-турецьки» не виявилося, на відміну від салату «Олів’є».
«Урфа-кебаб» (40 грн.) – негострий телячий фарш, а точніше така собі ковбаска з м’яса, яку нам подали на величезній тарілці з рисом, кільцями цибулі, помідорами, запеченими на грилі, та чотирма великими шматками перепічки, здатні були нагодувати нас двох сповна, проте, вибираючи наїдки для трапези, ми цього ще не знали... Тому лахмаджун (20 грн.) – випічка з м’ясним фаршем, що являла собою два величезні «пляцки», була логічним продовженням нашого замовлення. Як і салати «Чобан» (15 грн.) та «Езме» (15 грн.). Перший мало чим відрізнявся від «нашого» – з огірками, помідорами і цибулею, лише приправлений лимоном та гранатовим соком. А ось, другий, який офіціантка охарактеризувала не інакше, як: «Такий, як каша», з майже ідентичними, дрібно нарізаними овочами, ховав у собі нерозгадані нами нотки пікантності. Виявилося, найкраще смакує «Езме», якщо його викласти на лахмаджун і скрутити в трубочку. А яка чудова у «Босфорі» пахлава (10 грн.): ти її кусаєш, а з неї медок стікає солодкими патоками... Запивали трапезу ми традиційним турецьким напоєм – айраном (5 грн.). Не розливатимусь в хвалебних одах, скажу лише, що жалкую про те, що це не традиційний український напій...

«Не  знаю  –  не  їла»
Так нам охарактеризувала одну із страв свого закладу офіціантка... Хоча, поряд із тим, дівчина була вельми говіркою і прудкою. Вона і двері до нас запропонувала причинити, аби ми почувалися в «бенкетці», як в царському палаці, і попільничку своєчасно поміняла,  замовлення наше принесла з пилу-жару дуже швидко, і про те, що алкоголю у них немає, але його можна приносити з собою, повідомила – такій і чайових не шкода. До речі, обід «по-турецьки» на двох обійшовся нам у 120 гривень.