Краса вишитого полотна Лариси Букевич

Вже вкотре в цьому році дарує позитивні емоції і налаштовує на гарний настрій мистецькими вернісажами музей історії міста Хмельницького. Не встигли розвіятись найкращі враження від дивовижного живопису  і  рідкісного на сьогодні гратажу  сестер  Нікітюк, як зал мистецтв музею знову відкритий для відвідувачів з новою мистецькою пропозицією. Цього разу  милуватиме  око глядачам перфекційна  інтер’єрна  вишивка  Лариси Букевич, авторську виставку робіт  якої  урочисто відкрито в музеї 12 квітня.
Від перепису населення — до захоплення
Маленька дівчинка, образотворча обдарованість якої колись відчинила їй двері до Хмельницької художньої школи, і досі живе у дорослій миловидній жінці, успішному перукареві за фахом. Маленька художниця, якій, на жаль, не судилося отримати таку бажану художню освіту за, так би мовити, банальним діагнозом долі – за сімейними обставинами – незважаючи ні на що, перетворилася на знану в Хмельницькому майстриню-вишивальницю. Але між цими двома доленосними кроками – роки й роки життя поза межами України, адже Лариса Григорівна народилася у сім’ї радянського військовослужбовця у серпні 1963 року в м. Потсдам (НДР).
Плинув час, і маленька дівчинка повернулася в Хмельницький юною красунею, якій до смаку припав фах перукаря. Не дивно, що Лариса Григорівна обрала саме цю професію, адже вона творча, і без художнього смаку не виходили би в жодного майстра у Хмельницькому такі чудові зачіски, як у пані Букевич. А потягом до вишивальної голки має дякувати доленосній зустрічі з прекрасною людиною, чудовою вишивальницею, а нині чи не найкращою подругою Лариси Григорівни — Ольгою Петерчук. Чи буває в житті щось випадкове?.. Адже за всіма мірками то була саме випадкова зустріч.  Перепис населення 1989 року… 26-річна Лариса зголосилася на цю роботу, і їй доручили проводити перепис у кількох будинках поруч з її власною адресою. В одній з квартир було так затишно, так приємно, що вона й сама не помітила, як опинилася на кухні за філіжанкою кави разом з привітною господинею оселі, що прикрашена була яскравими і незвичними вишитими інтер’єрними виробами. «А чом би й мені не спробувати?» – промайнула думка в Лариси. З того все й розпочалося… Першою ластівкою була ошатна скатертина, якою не натішиться й досі вся родина Лариси.
Фото... вишите хрестиком
І ось уже понад 20 років поспіль Лариса Григорівна шанує дружбу зі своєю наставницею і порадницею Ольгою Петерчук та, звісно, «водиться» зі схемами, канвою та іншим вишивальним реманентом. Сюжети вишиваних картин майстрині пестять око неповторними ландшафтами та краєвидами шанувальникам затишного пейзажу. А портрети… Це окрема строфа у вишиваній поемі прекрасної реальності пані Лариси. Серед інших у творчому доробку майстрині останнім часом почали з’являтися унікальні вишиті роботи – відтворення в хрестику фотопортретів. Наскільки то складно – навіть намалювати на папері чиїсь риси обличчя… А тут – вишивка на полотні… Як-от відтворення чорно-білої фотокартки з портретом батьків пані Лариси. З тим самим неповторним романтичним ореолом  післявоєнного  чорно-білого фотовідбитку… Решта ж сюжетів підбирається, ретельно дослухаючись до камертону власної душі майстрині. «Якби то були мої сюжети… Власні… Вимальовані моєю рукою, – зізнається зітхаючи пані Лариса. – Тоді б я вважала це мистецтвом…» 
Але чи можна не вважати за мистецтво загострене почуття прекрасного, що за допомогою голки з ниткою, вбравшись у тисячі й тисячі рукотворних хрестиків, випестуване в чітко обраному кольорі й витончених абрисах, без права на жодну помилку, дарує затишок душі?..
І тут, в музеї історії міста Хмельницького, на цьому авторському вишиваному вернісажі пані Лариси Букевич, саме тут на кілька тижнів оселилася досконалість перфекціонізму в області інтер’єрної вишивки. На вашу поважну увагу впродовж квітня чекатимуть 25 робіт з мистецтва дарувати затишок душі.

Вікторія ПАПОНОВА, музей історії міста Хмельницького.