Колекція старовинних хатніх ікон: церква їх засуджувала, а музеї не приймали (ФОТО+ВІДЕО)

Впродовж кількох століть хатні ікони були в кожному українську домі й слугували оберегом для родини. Будучи неканонічними, церква не визнавала народні ікони та боролася з їх існуванням. Люди ж їх любили та вірили в їх силу.

З часом під впливом технологічних і політичних факторів побутування хатньої ікони занепало. Вони стали непотрібними людям. Оскільки писали їх не селяни, а народні богомази, етнографією ці роботи теж не вважались. Їх називали "кічем" і не приймали в музеї. Так хатні ікони пішли в забуття. Лише на початку 2000-х років темою народних ікон стали цікавитися і досліджувати їх. Проте на той час більшість з них були втрачені.

Водночас хмельничанину Олександру Чернову вдалося зібрати колекцію старовинних хатніх ікон Поділля. У його зібранні більше сотні сакральних картин часів 19-го століття, написаних на дерев’яних дошках та на полотні. Колекціонером себе чоловік не вважає, називаючи себе «зберігачем». Говорить, що спеціально картини не збирав, вони самі його знаходили. Водночас впевнений, що зберегти такі роботи вкрай важливо, адже в цих іконах наш рід – на них зображені живі люди, наші предки.

Подружжя Чернових разом займається збереженням старовинних ікон.

«Все почалося з ікони Миколая і Марії. Я працював у краєзнавчому музеї і хтось її туди приніс. Але музей не прийняв ікону, бо автор невідомий і робота непрофесійна. Тоді я відніс її в церкву, а там сказали, що вона неканонічна. Я ще декілька разів пробував її кудись віддати, але не вдавалося. Пізніше зрозумів, що без неї не можу, - говорить Олександр Чернов. - На той час я нічого не знав про такі ікони, інформації про них не було. А потім мені потрапила в руки цікава книга про наукові дослідження народної ікони, звідки я чимало дізнався. З часом ікон ставало більше. У мене не було цілі їх збирати, вони самі до мене приходили. Я не міг їх викинути, а вони були брудні, в пилюці».

Вперше свої збереження хмельничанин показав на виставці у 1998 році, тоді мав близько трьох десятків екземплярів. Тепер його картини постійно виставляють в різних музеях та галереях, приваблюючи людей своєю енергетикою. Після цього, за словами Олександра, інколи люди йому самі телефонують і пропонують чергову картину.

Частина зібраних ікон написані на дерев'яних дошках.

Попри свій «поважний» вік, практично всі роботи збережені у своєму первісному вигляді.

«Кілька робіт я передав на реставрацію і в них одразу щось пропадало. Вишуканість зникала. Тому я зрозумів, що краще не лізти до них», - додає він.

Ікона із зображенням Парескеви П'ятниці нагадує Олександру Чернову його бабусю, тож цю роботу він тримає переважно вдома.

Народні ікони створювали богомази, для яких народна естетика була близькою. Зображаючи святих, автори надавали їм риси своїх близьких чи односельців, привносили в біблійні сюжети реалії тогочасного життя, традиції, фольклор. Таким чином образи святих ставали живими та реалістичними – з усмішкою, великими очима, інколи в ювелірних прикрасах.

«Майстри, які вишли з народного оточення, були просочені тією культурою. Люди в них замовляли роботи і отримували те, чого хотіли. На цих іконах зображені святі, прототипами яких були наші предки. Адже писали із тих, хто був поруч, мав авторитет, - розповідає мистецтвознавиця Лариса Чернова. - Богомази знали канони, візантійські схеми, біблійні сюжети. Вони могли їх бачити в книжкових гравюрах, в храмах споглядали на професійні ікони. Потім автори намагалися відтворити це все. Але то був творчий процес, вони привносили в ікони свою фантазію, реалії життя, традиції, те, що відчували. Тому народні ікони надзвичайно теплі».

Читате також: Печера Атлантида. Таємниці підземних лабіринтів

До революційних подій початку 20-го століття люди в Україні були дуже набожні. Не кожен мав можливість ходити до церкви, але всі постійно молились. Народні ікони ж продавалися на ярмарках, ринках. Тому практично в кожній хаті в українському селі був свій іконостас.

«Наші предки були дуже віруючими людьми і хотіли, щоб у них були заступники на щодень. Завжди, коли виникали дрібні проблеми, чи потрібно було вирішити якесь завдання, вони хотіли, щоб у них була духовна підтримка. Вони вважали християнських святих за тих самих язичницьких богів. Інколи люди навіть замовляли довгі полотна, на яких було зображено багато святих, щоб в різних ситуаціях їм вони могли допомогти», - коментує Лариса Чернова.

Зараз роботи експонуються у виставковій залі Хмельницької школи декоративно-прикладного мистецтва.

Багато святих переходять з ікони в ікону. Найчастіше зображували святого Миколу, Богородицю з дитям. На деяких картинах відтворені рідкісні сюжети – до прикладу, як Ісус оберігає дітей. Малювали Іоана-воїна, Юрія-змієборця – вони мали захищати та допомагати у боротьбі.

«Кожного зі святих предки наділяли певною божественною силою. Дуже часто використовувалася в іконах Варвара. Вважалося, що вона могла допомагати у будь-яких нещастях і рятувала від передчасної смерті. А Параскева-П’ятниця асоціювалася в народі з давньою язичницькою богинею Мокош - в неї вкладали зміст попередниці. Вона захищала жінок, була відповідальна за жіночу долю, жіночі мистецтва та за торгівлю», - додає мистецтвознавиця.

 Особливу увагу привертають на іконах очі святих - автори їх зображують великими та лагідними.

Проєкт, з яким нині сім’я Чернових експонує народні ікони, називається «Віконниці роду». 

«Колись віконницями закривалися вікна – вони оберігали житло та їх мешканців від незгод великого світу, природних явищ, ворогів. Так й ікони: закриваючи сім’ю, вони всотували в себе їхнє життя із звичаями, традиціями. Все, що відчували люди, що було в їхній естетиці цікавого, все переходило в ікони», - додає вона.

До 25 червня колекцію подільських хатніх ікон Олександра Чернова можна переглянути в виставковій залі Хмельницької школи образотворчого декоративно-прикладного мистецтва (Проскурівська, 65).

Читайте також: Унікальні Самчики. Як липову алею перетворили на… готичний собор.

Олександр Чернов зібрав більше сотні давніх хатніх ікон.

Через свій вік деякі роботи почали псуватися.

Оскільки авторами ікон були непрофесійні майстри, ці роботи вважали довгий час кічем.

На деяких картинах зображені незвичні релігійні сюжети.

Картина під назвою "Христос - недремне око. Пророк Ілля".